/  
 ДОКУМЕНТІВ 
20298
    КАТЕГОРІЙ 
30
Про проект  Рекламодавцям  Зворотній зв`язок  Контакт 

Суспільний та державний лад Київської Русі (VI - початокXIIIст.), Детальна інформація

Тема: Суспільний та державний лад Київської Русі (VI - початокXIIIст.)
Тип документу: Курсова
Предмет: Історія України
Автор: фелікс
Розмір: 0
Скачувань: 2582
Скачати "Курсова на тему Суспільний та державний лад Київської Русі (VI - початокXIIIст.)"
Сторінки 1   2   3   4   5  
Фінанси.....................................................................................................14

Висновок.................................................................................................................15

Список використаної літератури.....................................................................16

Вступ.

Для розуміння правових відносин в широкому розумінні цього слова, необхідно звернутися в глибину історії формування суспільства, держави і звичайно ж формування правових відносин на тому чи іншому етапі розвитку людства.

Згідно з міфологічними уявленнями наших предків порядок установлений на землі, розглядається ними як складова всесвітнього порядку, започаткованого Творцем. З огляду на це і формувались уявлення людей про їхнє місце у світі, про взаємини з іншими людьми, про права та обов’язки, державний устрій тощо.

Таке розуміння було характерним для більшості народів, про що свідчать преші літературні пам’ятки Стародавнього Сходу, Греції, Риму, а також Київської Русі, але це поняття мало місце тільки на початковій стадії виникнення цього світогляду.

З розвитком суспільства розвивались погляди на державні відносини, набували свого напрямку і етнічного відтінку. Це сталося на етапі з’ясування питання про взаємний зв’язок порядку небесного і відносин на землі, тобто – велика роль у формуванні та становленні поглядів на державу і право відведена релігії.

Становлення державно-правової думки в ранньофеодальній Київській Русі також відбувалось під впливом християнської релігії, яка у 988 році стала державною. Це підтверджують перші літературні пам’ятки того часу, це: “Слово про закон і благодать” київського митрополита Іларіона, притчі про людську душу і тіло Кирила-ченця, “Повість про сліпого й кульгавого” в “Повісті временних літ” Нестора-літописця 1113 р. та інших.

Ці пам’ятки літератури Київської Русі відображають розвиток правових відносин у житті тогочасного суспільства: укріплення державності, збереження єдності першої слов’янської держави, піднесення її міжнародного авторитету та вирішення проблем влади та права, що стало базою для формування правової системи, теоретично обґрунтованих концепцій теорії походження держави, правових та інших відносин.

1.Формування Київської Русі.

Антська держава.

У 5-6 ст. предки українського народу займали вже майже всю територію України, від пущ полісся по Чорне море і від Карпат по Дін. Вони виступають як окрема слов’янська група під іменем антів.

Громадський лад антів – так само, як усіх слов’ян – греки називали демократією. Але це не була демократія грецького типу. Дійсну владу мали талановиті полководці чи князі, яких авторитет визнавав весь народ. Князі мали при собі раду племінних старшин, а у важливіших справах скликали віче всіх антів.

Анти здобули собі голосне ім’я своїми походами на Візантію, які вели спільно з іншими слов’янами. У цих наскоках анти виступали як самостійна група, так що Візантія звернула на них увагу і посольствами та дарунками намагалася собі здобути їх приязнь.

Держава антів стала осередком, в якому зіслов’янилися різні племена, що проживали здавна у південній Україні і мали тут панівну роль.

Держава антів протривала три століття, від кінця 4 до початку 7ст. В історії України вона має важливе значення: український народ вперше знайшов вислів для своєї державної творчості, зорганізував державу на великій частині своєї території і опер її об море.

Київська держава.

Тривке історичне значення здобула Київська держава. Літописці виводять її початок від полянського князя Кия і його братів, що перші побудували город у Києві. Про діяльність першої династії Кия історичних відомостей не залишилось. Але археологічні пам’ятки свідчать, що вже у 6-8 ст. Київ був могутнім торговим, культурним і міліарним осередком, був великим містом, - найбільшим на всю Східну Європу, значення надавав Києву передусім дніпровий шлях. Київ, як центр, де перехрещувалися дороги, притягав до себе купців з різних сторін і громадив культурні надбання різних племен і народів. Князі, що володіли на цьому місці, подбали про те, щоб свою столицю відповідно укріпити, і не даремно, тому що вже на початку свого розвитку Київська держава зустрілася з експансією сусідніх держав. Але це не вберегло Київ від нападу з боку хозар. Користуючись найманим військом, вони почали збройні походи на слов’янські племена. Під владою хозар опинилися племена в’ятичів, сіверян і радимичів. Хозари наклали на них дань.

Хозарське поневолення тривало недовго. Київська держава повернула свою незалежність і могутність під назвою Русі. Це сталося на переломі 8-9 ст. Але київ зміг подолати хозарів не самими своїми силами, а за допомогою варягів-норманів. Нормани своїми морськими походами заворушили цілу Західну Європу, а Балтицьким морем вдерлися також у слов’янські землі. Князь Рюрик заснував державу у Великому Новгороді. З півночі варяги перейшли в Україну. Літопис оповідає, що два варязькі старшини, Аскольд і Дир, з своїми дружинниками Дніпром приплили до Києва, зайняли город, усунули владу хозарів і почали князювати над полянською землею. На місце давніх слов’янських князів прийшли нормани. Разом з тим головні місця в управлінні країною зайняли варязькі дружинники, через те державна влада набула військового характеру. Влада вже не спиралася на старшин родів і племен. Нові князі військовою силою утримували свій авторитет, але їх заслуга була в тому, що завдяки їм держава піднялася до вищого рівня розвитку.

Першою великою постаттю в історії київської держави був Олег (879-912 рр.). Він був з роду новгородського князя Рюрика. У Києві він наказав убити Аскольда і Дира, як самозванців, і взяв владу у свої руки. Столицею своєї держави Олег проголосив Київ. Київ, як столиця, став головним осередком військових сил. Звідси Олег почав завойовувати українські племена. Таким способом він творив одну велику державу.

Політику Олега продовжував Ігор (913-945 рр.). Держава, зорганізована Олегом, виказала повну внутрішню суспільність: завойовані племена повністю погодилися з владою Києва. Але в боротьбі з древлянами він загинув, за що його дружина Ольга їм жорстоко помстилася.

Близько 964 р. почав князювати Святослав, син Ігоря. Він докінчив будову держави, яку почали Олег і Ігор. Походи Святослава вказують, що він добре орієнтувався в ситуації Східної Європи і йшов до того, щоб висунути на перше місце Київську державу. у період з 980 по 1015 рр. Володарем Київської держави був Володимир – син Святослава. Володимир у внутрішній політиці обрав інший шлях ніж його попередники. Він дуже дбав про свою популярність серед громадянства, давав щедру допомогу незалежному населенню, а на своєму дворі влаштовував бенкети для бояр, урядовців і визначних людей, на яких спиралася його влада.

Володимир залучав місцеву аристократію також до своєї ради і з нею вирішував питання законодавства та адміністрації, а також війни. Щоб тісніше зв’язати різні землі з династією, Володимир у головніших містах посадив своїх синів, які вели ту саму політику, що й батько.

Відповідно до змін у внутрішній політиці, Володимир повів також зовнішні справи. Він залишив далекі походи. Він пішов за голосом громадянства, яке вимагало від князя, щоб він щадив народні сили. Володимир вів тільки оборонні війни, що забезпечували недоторканність кордонів держави.

Будову держави Володимир завершив поширенням християнства. Християнська віра з’явилась у чорноморських країнах вже в перших століттях нової ери і також скоро дійшла вона до Києва. Володимир вирішив дати християнству становище державної релігії. На це рішення князя впливали міркування політичного характеру. Вся Європа була вже християнська і виявляла явну погорду до поганських племен. Володимир розумів також культурне значення християнства, що приносило з собою вищу цивілізацію і нові звичаї.

Що для Володимира християнство мало політичне значення видно з того, що він своє хрещення сполучив з важливим політичним актом – одруженням з візантійською царівною. Сам Володимир хрестився у 988 р. Він дуже енергійно взявся поширювати християнство. Наказав скинути і знищити ідоли богів, а мешканцям столиці звелів обов’язкове хреститись у Дніпрі. В Києві християнство не зустріло ніякого супротиву. Але в деяких околицях хрещення треба було проводити насильно.

Великий вклад у розвиток Київської держави зробив Ярослав син Володимира, князь Новгородський. Внутрішню організацію держави Ярослав спирав на місцеву аристократію, на клас бояр, що вже дійшли до великого зросту.

Найважливішим державним актом Ярослава було списання законів у “Руській Правді”. “Руська Правда” має значення не тільки як пам’ятка законодавства Київської держави, але також як джерело до пізнання розвитку державної організації і господарства.

Ярослав перед смертю (1054 р.) поділив державу між п’ятьма синами, давши їм окремі землі, а найстарший Ізяслав мав заступити місце батька. Ярослав наказував синам братерську любов і уявляв собі, що династія залишиться солідарною і тим утримає єдність і неподільність держави. Але вже сам поділ території на частини підірвав її єдність. Так Київська держава вступила в період небезпечних потрясінь. Хоч і стався занепад Київської держави, проте вже з давніх часів помічалися тенденції до розпаду. Київська держава була найбільша в Європі – це був прояв її могутності, але одночасно й джерело слабості. Єдність держави утримувала династія, але згодом члени династії втратили почуття солідарності, поринали у дрібні суперечки і тим самим розбивали єдність держави. Князі мусили притягнути до спів управи могутній клас бояр, це спричинило ще більший занепад влади і розлад держави.

Сторінки 1   2   3   4   5  
Коментарі до даного документу
Додати коментар