Політична концепція Фрідріха Ніцше, Детальна інформація

У його творчості поняття не вибудовуються в струнку систему, а з'являються як багатозначні символи: «життя», «воля до влади», що є саме буття в його динамічності, пристрасть та інстинкт, самозбереження.

У цей період вводиться у вжиток поняття «надлюдина» як зміст землі. «Хай буде надлюдина смислом землі!» «Надлюдина – це море, де потоне презирство ваше. Надлюдина – це блискавка, це божевілля!»

«Велич людини в тому, що вона є мостом, а не ціллю; і любові в ній гідне лише те, що вона є переходом і знищенням. Я люблю того, хто не вміє жити інакше, окрім як в ім'я власної загибелі, тому що він іде через міст».

У листопаді 1888 р., охоплений божевіллям, він намагався написати історію свого життя. Усі учні залишили його: німецькі філологи оголосили його «людиною, що вмерла для науки». У Ніцше немає ні Бога, ні батька, немає віри, немає друзів, але все-таки він не зігнувся під тягарем життя. Страждання виховують його волю й запліднюють думку.

Розділ 3. Політична концепція.

Як уже сказано вище, філософія невід’ємна від політико-правової думки. В світлі вчення Ніцше весь політичний устрій Європи постає як збочення або хвороба соціуму. Через його книги просочується зневага до мізерної людини, до гвинтика державної машини. Він насміхається над правами і чеснотами створінь які називаються людьми. Вирватись з цієї пастки, з болота, з тлінності і ницості – закликає філософ своїх співвітчизників.

Ніцше був філософом-пророком. Він бачив, що ХХ століття принесе багато неприємностей. Час маленької політики пройшов. Слідуючи століття буде часом великої політики – боротьби за світове панування, небачених раніше війн. Ніцше був недалеко від істини. Ми живемо в час тотальної глобалізації та інформаційних воєн. Ми пережили дві світові війни. Маленькій політиці в наш час не має місця. Слід додати, що якраз з свого імені філософ бачив початок великої політики.

3.1 Держава.

Велика політика завжди пов’язана з державою. А держава, як влучно сказав філософ: „називають найхолоднішу з усіх холодних потвор. Холодно бреше вона, і ця брехня виповзає з вуст її.

Я, держава, і є народ.

Брехня це! Творці, ось хто створив народи і наділив їх вірою і любов’ю: так вони життю слугували” [1, ст. 48] Тобто Ніцше відкидав різноманітні концепції походження держави. Він вважав, що держава є засобом виникнення і продовження того насильницького соціального процесу, в ході якого відбувається народження елітної культурної людини правлячої рештою народу. Він зазначав: „Як б не було в окремо взятій людині прагнення до спілкування, тільки залізні лабети держави можуть об’єднати великі маси настільки, щоб міг розпочатися хімічний розклад суспільства і створення його пірамідальної побудови.” Тут філософ прагне критики ієрархічної структури суспільства, хоче віднести її до категорії негативних. Проте з іншої сторони він вельми схвально відгукується про аристократизм в цілому. Хоча в соціальному відношенні аристократія є одним з щаблів ієрархічної сходинки, яка власне і не подобається Ніцше.

Філософ розрізняв два типи держави – аристократичну і демократичну. Аристократичні держави для філософа це – теплиці високої культури і сильної породи людей. Демократія вбачається йому як форма занепаду нації. „Де ще існує народ, там він не розуміє держави і ненавидить її як лихе око і зневагу прав та звичаїв.” [1, ст. 48] Отже Ніцше бачив в аристократії спасіння від державної машини. Та чи не аристократи її зміцнюють? Чи не вони усіма силами тримаються за своє становище і багатства? Філософ був прихильником анархізму, бажав знищити державну машину. „Тільки там де не має держави, постає людина, яка не зайва – там починається пісня потрібних і мудрість єдина і незмінна.” [1, ст. 50] Отже, якщо держава то тільки монархія, здебільшого для „зайвих” людей.

„Забагато людей народжується – для зайвих придумана держава!

Дивіться як вона вабить ту зайвину! Як вона її душить, жує і румигає!

Погляньте на тих зайвих! Вони крадуть твори винахідників і скарби мудрих – освітою називають вони крадіжку свою – і все обертається в них на хворобу і неміч!

Погляньте на тих зайвих! Вічно вони хворіють, вибльовують свою жовч і називають це газетою. Вони ковтають один одного та не можуть перетравити.” [1, ст. 51]

Ніцше захоплювався діяльністю „залізного Бісмарка” вважаючи того надзвичайно вольовою людиною. Не визнавав демократичної Німеччини. Як вище уже зазначалось, стверджував, що демократизм викликав занепад організованої сили. Так він писав, що „основою німецької імперії є доказ занепаду країни.”

Показовою формою державного устрою вважав Римську імперію, де влада належить аристократії, яка керує натовпом, народом. Також йому імпонувала Росія (і це не дивно з огляду яка форма правління була в цієї держави в той час). Лише при наявності антиліберальних, антидемократичних інстинктів і імперативів, аристократичної волі до авторитету, до традицій, до відповідальності на століття вперед, до солідарності низки поколінь можливе існування справжніх державних утворень типу Римської імперії або Росії. Росія, на його думку – країна, що має майбутнє, „вона вміє чекати, обіцяти, є прямою протилежністю „жалюгідній нервозності” західноєвропейського способу життя”.

Ніцше відмічав тенденцію до падіння ролі держави і допускав взагалі зникнення такого поняття, як держава в недалекому майбутньому. Разом з тим він відкидав можливість активної дії задля падіння державного устрою і надіявся, що такий інститут, як держава ще довго проіснує.

Говорячи про падіння держави в майбутньому, філософ притримувався думки, що мало імовірності того, що після падіння держави наступить хаос і скоріш за все з’явиться установа досконаліша за державу.

„Тільки там, де немає держави, постає людина, яка не зайва – там починається пісня потрібних і мудрих єдина й незмінна.

Там де немає держави – дивіться туди брати мої! Хіба ви не бачите веселки і мостів, що ведуть до надлюдини?”[1, ст. 51]

Так казав Ніцше словами Заратустри.

3.2 Аристократія.

З огляду вище написаного помітна схильність Ніцше до возвеличення аристократизму. Автору хотілось би показати, що Ніцше оспівував „аристократа духу”, та на жаль це не відповідає дійсності. Здебільшого аристократ у Ніцше вкрай егоїстична, зверхня та пихата людина. Вона стоїть над соціумом. Її завдання керувати, її мрії – поштовх до праці рабів. Аристократ стоїть над державою. Ще краще коли держави взагалі немає. Тоді він вивільняє свою волю та презирство до плебсу.

Вельми дивна тут позиція Ніцше. Критикуючи державу за те, що вона створює правлячу еліту – тут же і оспівує її (еліту). Нападаючи на державу за ієрархієзацію суспільства – підносить верхівку цієї піраміди.

З різними варіаціями Ніцше повторює основну ідею своєї аристократичної концепції: висока культура і розвиток вищих видів людей потребує рабства, підневільної праці великої кількості для визволення привілегійованого класу від фізичної праці і потреби боротьби за існування.

Чесно кажучи, автор критично ставиться до цієї позиції Ніцше. Серед рабів також бувають генії, та хто їх відкриє, якщо аристократи будуть ширяти у величі власних куценьких думок. Та й діти останніх можуть мати інтелект звичайної мавпи. Адже знання поки що не передаються генетично. Хто ж тоді буде вирішувати бути рабом людині чи ні. Ймовірно Ніцше знову ж таки посилався на досвід Римської імперії. Також філософ надавав перевагу культурі і генію перед державою і політикою – там, де така різниця і протистояння мали місце. Він був переконаним прибічником аристократичної культури, можливої лише в умовах управління лише обраних і рабства багатьох. Ніцше позитивно відгукується про державу і політику та навіть оспівує її лише тому, що вони певною мірою виконують свою роль в якості підходящих знарядь і засобів на службі аристократичної культури і генія.

Тут можна побачити двоєдушність філософа. З одної сторони – смерть державі, хай живе анархізм; з іншої – держава як засіб існування аристократії. Роблячи вибір між протилежностями філософ обрав друге. Так державі але під керівництвом аристократії й культури тільки задля їхнього розвитку.

Ніцше часто вихваляв аристократичний кастовий устрій за часів законів Ману, прагнучи до біологічного обґрунтування кастових ідеалів . В кожному „здоровому” суспільстві є три різних, проте взаємопов’язаних фізіологічних типа людей з власною „лінією” і сферою застосування особистих властивостей. Перший тип – генії. Другий – виконувачі ідей геніїв, слуги, учні (цар, воїни, судді та інші охоронці закону). Третій тип – плебс, безправні люди, виконувачі бажань. „Порядок каст, ранговий порядок – говорив Ніцше – лише формулює найвищий закон життя; поділ на суспільства, для того, щоб зробити можливим вищі і найвищі типи [цит. за 2]