/  
 ДОКУМЕНТІВ 
20298
    КАТЕГОРІЙ 
30
Про проект  Рекламодавцям  Зворотній зв`язок  Контакт 

Органи прокуратури їх значення і роль у здійсненні контрольно-наглядових функцій державних органів влади в Україні, Детальна інформація

Тема: Органи прокуратури їх значення і роль у здійсненні контрольно-наглядових функцій державних органів влади в Україні
Тип документу: Курсова
Предмет: Правознавство
Автор: фелікс
Розмір: 0
Скачувань: 817
Скачати "Курсова на тему Органи прокуратури їх значення і роль у здійсненні контрольно-наглядових функцій державних органів влади в Україні"
Сторінки 1   2   3   4   5   6   7   8   9  
Таким чином, суди звільнено від протиприродної функції підтримання обвинувачення і доведення вини особи. Тому при віддані особи до суду слід у всіх справах, що надійшли до суду з обвинувальним висновком, визнавати обов’язковою на підставі п. 1 ст. 253 Кримінально-процесуального кодексу Украіни участь у судовому засіданні державного обвинувача-прокурора (1 листопада 1996р. Пленум Верховного суду України прийняв постанову “Про застосування Конституції України”.). Не ставлячи під сумнів правомірність данної вказівки вищого органу судової влади, поставимо запитання: чи можливо зробити це практично сьогодні?

За данними дослідження, до недавнього часу на підтримання державного обвинувачення в останній ланці прокурорської системи – міських та районих прокуратурах становили приблизно 25%. При цьому обвинувачення підтримувалося лише по 40% справ, переданих до суду з обвинувальним висновком. Підтримання державного обвинувачення по усіх справах потягне за собою збільшення затрат робочого часу в міських та районних прокуратурах на виконання цієї функції у 2,5 раза і становитиме при цьому близько 65%.

Упрактичному плані це означає, що штати міських і районих прокуратур повинні бути збільшені на 2–3 одиниці, і в цілому кількість прокурорських працівників у кожній районній, міській прокуратурі має бути не меньша від числа суддів відповідного суду. В іншому разі зриви судових процесів з причини відсутності прокурора стануть об’єктивно неминучими.

Участь прокурорів у судах набуває якісно нового характеру. Нині її конституційним обов’язком є підтримання державного обвинувачення. Публічні виступи прокурорів у судах мають бути не тільки бездоганними з погляду права, а й відповідати вимогам ораторського мистецтва. Уже сьогодні є начальна потреба підготувати і видати найкращі промови наших державних обвинувачів, мати їх відеозаписи.

Останнім часом ускладнилась участь прокурорів у розгляді справ у судах. Значне зростання злочинності, демократизація судочинства поставили нові вимоги до підтримання державного обвинувачення. Публічне обвинувачення в суді – це нацгостріше реагування прокурора на злочинне порушення закону. За останнє п’ятеріччя прокурорами було підтримано обвинувачення у 285 тисячах кримінальних справ.

Отже, прокуратура як самостійний незалежний державно-правовий інститут своєю діяльністю має сприяти реалізації головної ідеї нової Конституції України – захисту прав та інтересів кожної особи нашої держави.

Чинне законодавство покладає на прокурора обов’язок підтримання в суді державного обвинувачення (чи відмовитись від нього, якщо воно не підтверджується данними судового слідства). Існуюче тепер формулювання суперечить суті прокурорського нагляду, хоча фактично він здійснюється і в кримінальному судочинстві.

Одним з дискусійних питань в теорії обвинувачення є питання про процессуальне становище прокурора в суді, про те, яку функцію він там виконує: чи є обвинувачем, чи лише наглядає за виконанням судом законодавства, чи виконує ту й другу функцію водночас. В умовах демократизації суспільства і реалізації ідей продокорінну судову та прокурорську реформу відповідь на це запитання має велике практичне значення .

У кримінально-процесуальній літературі трапляються різні точки зору з цього питання. Одна група вчених розглядає прокурора в процесі лише як обвинувача, сторону, вважаючи, що підтримання державного обвинувачення в суді є не що інше, як одна з функцій нагляду за законністю.На думку вчених, прокурор у стадії судового розгляду кримінальних справ займає подвійне становище: є не лише стороною, а й органом охорони законності. Двоєдиність процесуального становища прокурора вони вбачають у тому, що він реалізує нагляд у двох формах: підтримує обвинувачення і дає висновок, тобто виконує в судовому розгляді дві процесуальні функції обвинувачення і нагляду за законністю. Численна група вчених додержується погляду, що прокурор виступає в суді завжди як представник органу найвищого нагляду за точним виконанням законів, не зв’язаний односторонніми інтересами будб-кого з учасників і покликаний своєчасно вживати заходів до усунення будь-яких порушень закону, ким би вони не допускалися. Підтримання державного обвинувачення в суді, на їх думку, лише одна з форм здійснення цього нагляду.

Аналіз чинного законодавства, на жаль, не дає чіткого визначення правового статусу прокурора в судовому розгляді. За ст. 264 КПК України, де сказано, що прокурор підтримує перед судом державне обвинувачення, зміст його діяльності визначається так: участь у дослідженні доказів, дача висновків з питань, що виникають під час судового розгляду, подання судові своїх міркувань з приводу застосування кримінального закону і міри покарання щодо підсудного. Керуючись вимогами закону і своїм внутрішнім переконанням, заснованим на розгляді всіх обставин, прокурор може відмовитись від підтримання обвинувачення, предявленого підсудному, виклавши судові мотиви відмови. Прокурор не наділений у судовому розгляді владно-розпорядчими повноваженними, він не може самостійно усунути виявлені порушення, а робить це через суд.

Як бачимо, процесуальної переваги над судом нема.

Представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді.

Конституція України (п. 2 ст. 121) визначила одну з функцій прокуратури як представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, встановлених законом. Цю функцію не можна вважати принципово новою, оскільки і до прийняття Конституції прокурор мав право звертатися до суду (арбітражного суду) з заявами про захист прав та законних інтересів громадянина та держави і представляти їхні інтереси в суді (статті 20,35 Закону України “Про прокуратуру”) Більш того, відповідно до п. 9 перехідних положень Конституції дана функція зберігається за прокурором у повному обзязі до введення в дію законів, які регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів. Лише після цього вона повинна зазнати істотних змін шляхом перетворення двох функцій – загально-наглядової та участі прокурора в розгляді справ у судах. Якою ж повинна бути ця трансформона функція, щоб відповідати конституційним вимогам?

Відповідь на це непросте питання треба починати з аналізу правової природи прокурорського представництва, щоб з’ясувати, чим же воно є: новим правовим інструментом або різновидом представництва в праві, під яким розуміють правовідносини, за якими одна особа (представник) на підставі повноважень, які в нього є, виступає від імені іншої (яку представляє), беспосередньо створюючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов’язки.

Очевидно, що під наведені ознаки підпадає і прокурорське представництво. Рядом з тим воно має ряд специфічних рис, які відрізняють його від представництв інших видів. Перша особливість полягає в тому, що представництво грунтується безпосередньо на Конституції, тоді як представництва інших видів випливають з інших підстав: доручення, адміністративного акту, закону.

Хоч прокурорське представництво подібне до представництва за законом, ця ознака не є вирішальною, оскільки Конституцію – закон найвищої юридичноі сили – не можна ставити в один рівень із звичайним законом. Крім того прокурорське представництво відрізняється й за іншими істотними ознаками: складом представників, колом тихчиї інтереси вони представляють, обсягом повноважень, формами їхньої реалізації.

Таким чином, треба конститувати, що Конституція поклала початок правовому представництву нового типу – прокурорському представництву.

Правова природа представництва прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді характеризується тим, що правовідносини, які складаються між прокурором і особою, котру він представляє, не визначаються ні матеріально-правовим, ні процесуальним інтересам до вирішення справи.

Інтерес прокурора до результату судочинства є процесуальним з чисто технічної точки зору. Отже, з урахуванням особливого правового статусу прокуратури як державного органу, покликанного здійснювати нагляд за законністю, для представництва інтересів громадянина або держави в суді прокурору не потрібні не довіреність, ні поручительство, ні письмове прохання від останніх. Навряд чи можна погодитись з тим, що без спеціального дозвілу, прохання, поручительства від особи, яку представляє прокурор, він не вправі порушити цивільну справу в суді. Не підтримується й такі погляди авторів коментарю АПК України, згідно з якими при поданні позовної заяви до арбітражного суду прокурор повинен мати письмове прохання осіб, в інтересах яких він звертається до суду. Вважають, що такі точки зору є помилковими.

Участь прокурора у цивільному та арбітражному процесах зумовлюється здійсненням ним конституційного завдання – представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначенних законом. А для захисту їх інтересів чинне цивільне та арбітражне процесуальне законодавство передбачає достатню кількість процесуальних засобів, акумульованих в обов’язковій і факультативній участі прокурора в процесі (ст.13,18 ЦПК, ст.2, 29 АПК України). З урахуванням цього, більша частина вчених – процесуалістів, вважають, що незалежно від форм участі в процесі прокурор завжди посідає самостійне становище. Звідси випливає, що для представництва інтересів інших осіб у суді йому не потрібні ні довіренність, ні письмове прохання, ні поручительство. А визнання участі прокурора у цивільному та арбвтражному процесах представництвом є випадком формальної недосконалості.

У тому вигляді, в якому за Конституцією України склалась частково виконуванна раніше прокуратурою функція – участь у цивільному процесі, здійснюване нею нині представництво не є різновидом ні загальноцивільного (ст.62 ЦК України), ні процесуального (ст.110-117 ЦПК) представництва. Це представництво , запроваджене законодавцем з метою посилення гарантій захисту конституційних інтересів громадянина або держави у порядку цивільного та іншого судочинства. Інтерес до процесу у прокурора завжди має не особистий , а посадовий, державний характер, інший ніж у сторін і третіх осіб. Його заінтересованість у справі визначається особливим місцем прокуратури в системі органів влади.

Головною ознакою прокурорського представництва в суді є наявність у прокурора інтересу до розгляду справи, тобто загальним критерієм при цьому є наявність спору про цивільне право. Цей інтерес визначається інтересами тих осіб, які беруть участь у справі , від імені і на захист яких прокурор здійснює свою діяльність (громадянин – держава).

У юридичній літературі поняття “інтерес” розглядається як об’єктивна у праві воля, а у філософській – як причина дій людей, їх груп, громадської поведінки. Але є і такий погляд, під терміном “інтереси громадянина” треба розуміти сукупність прав, свобод і обов’язків людини і громадянина, передбачених другим розділом Конституції України, законами та іншими нормативно-правовими актами. А поняття “інтереси держави” охоплює її конституційний устрій, суверенітет, тереторіальну цілісність, недоторканість кордонів, економічну (майнову) та екологічну безпеку.

Таким чином , аксіома принципу, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (ч.2 ст.3 Конституції України), а кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції і законів України, не посягати на права і свободи , честь і гідність інших людей (ч.1 ст.68 Конституції), стає головним елементом реалізації представницької функції прокуратури. Додержання балансу інтересів особи, суспільства і держави, їх взаємна відповідалність є необхідною передумовою інституту прокурорського редставництва. І якщо, наприклад, прокурор звернувся до суду на захист конкретного інтересу громадянина, відповідачем у справі повинні виступати держава або її органи. Якщо ж він звернувся до суду в інтересах держави або її органів, відповідаючим, як правило , має бути громадянин. Уявляється за недоцільне представництво прокурором у суді справ в інтересах одного громадянина рпоти іншого, а також порушення в арбітражному суді справ в інтересах одного державного підприємства проти іншого. Також прокуратура не повинна представляти в суді інтереси відповідача – держави. Для цього остання має розгалуджену мережу органів управління та контролю.

У п.2 ст.121 Конституції України, що регламентує представницьку функцію прокуратури, за своєю природоб є відсильним, хоч данна норма є нормою прямої дії. У цьому пункті зазначено, що прокуратура представляє інтереси громадянина або держави в суді у випадках, визначеним законом. Якщо акумулювати ці випадки, то не важно помітити, що правовідносини, які складаються між представником (прокуорром) і особою, яку він представляє (громадянином або державою), належать до різних галузей права і регулюються різними нормами законодавства

Представництво інтересів громадянина або держави прокуратура здійснює, як правило, у судах загальної юрисдикції, система яких грунтується на принципах тереторіальності та спеціалізації. Згідно зі ст.20 закону “Про судоустрій України” систему загальних судів становлять : Верховний Суд України, Верховний Суд Автономної Республіки Крим, обласні суди, Київський і Севастопольський міські суди, міжобласний суд, міжрайонні (окружні) районні (міські) суди, військові суди регіонів, Військово-Морських Сил і гарнізонів(.

Конституцією передбачено, що прокурор можездійснювати представництво лише у визначених законом випадках. При вирішені цього питання не можна допустити зниженя рівня правового захисту громадян,. Суспільства та держави порівняно з доконституційним, оскільки Україна стала на шлях будівництва держави демократичної, соціальної, правової (ст.1 конституції).

З урахуванням цього засобами прокурорського представництва щонайменьше повинні захищатися ті громадяни, які в наслідок віку, стану здорв’я, мвтеріального срановища та зінших поважних причин не спроможні самостійно захистити себе шляхом звернення до суду та до Уповноваженного Верховної Ради з прав людини або іншим способом.

Крім того, прокурорське представництво доцільно поширити на груповий (масовий) інтерес, який має місце у випадках одночасного порушення прав значних за кількістю груп (мас) громадян в наслідок будь-якої протиправної діяльності або застосування незаконного нормативно-правового акту.

Захист засобами прокурорського представництва суспільних та державних інтересів можна обмежити випадками, коли вони не захищаються в загалі або захищаються неефективно, забов’язаними до цього органами державної влади, управління та контролю і є небезпека заподіяння цим інтересам істотної шкоди

Сторінки 1   2   3   4   5   6   7   8   9  
Коментарі до даного документу
Додати коментар