/  
 ДОКУМЕНТІВ 
20298
    КАТЕГОРІЙ 
30
Про проект  Рекламодавцям  Зворотній зв`язок  Контакт 

Органи прокуратури їх значення і роль у здійсненні контрольно-наглядових функцій державних органів влади в Україні, Детальна інформація

Тема: Органи прокуратури їх значення і роль у здійсненні контрольно-наглядових функцій державних органів влади в Україні
Тип документу: Курсова
Предмет: Правознавство
Автор: фелікс
Розмір: 0
Скачувань: 825
Скачати "Курсова на тему Органи прокуратури їх значення і роль у здійсненні контрольно-наглядових функцій державних органів влади в Україні"
Сторінки 1   2   3   4   5   6   7   8   9  
Іншою особливістю прокурорського нагляду за оперативно-розшуковою діяльністю є те, що в цій сфері він не може здійснювати процесуальне керівництво цією діяльністю. При проведенні нагляду за попереднім слідством і дізнанням прокурор таке керівництво здійснює. Висловлені в науковій літературі думки про те, що прокурор ніякого керівництва за слідством і дізнанням не здійснює і не може здійснювати, є наслідком змішування понять "“роцесуальне керівництво"”і "“дміністративне керівництво".

Відомо, що в основі адміністративного керівництва лежать відносини субординації, які існують між керівником і підлеглим. У таких відносинах прокурор перебуває лише зі слідчими прокуратури, для яких він не тільки є прокурором у процесуальному сенсі цього слова, але і й керівником. Для слідчих органів внутрішніх справ і Служби безпеки прокурор не є керівником, і тому ніякого адміністративного керівництв щодо них він не виконує.

Суть процесуального керівництва слідством і дізнанням полягає в тому, що прокурор тут не є пасивним спостерігачем за діяльністю слідчого і дізнавача, а активним учасником попереднього слідства. Він не тільки стежить за тим, щоб слідчій і дізнавач при слідчих заходах діяли у рамках дозволеного, хоч це і є його найважнішим обов’язком, а й одночасно притаманними йому засобами, сприяє розкриттю злочинів, виконанню вимог закону про всебічне, повне та об’єктивне дослідження всіх обставин справи, невідворотності, відповідальності за вчинений злочин. З цією метою він може брати участь у проведенні слідчих дій, давати слідчому і дізнавачеві обов’язкові для них вказівки, перевіряти їх виконання та ін., що фактично і є процесуальним керівництво слідством та дізнанням. Як доцільно зазначається у науковій літературі, прокуроський нагляд за слідством і дізнанням завдяки спеціфіці цієї галузі нагляду органічно включає в себе процесуальне керівництво слідством і дізнанням, виходячи з розуміння необхідності і неминучості такого керівництва. Більше того, керівництво слідством і дізнанням з боку прокурора – єдиний засіб забезпечити законність дій слідччих органів. Без нього не можливий повноцінний, ефективний нагляд за додержанням законів у стадії попереднього слідства.

Інше становлення прокурора у сфері оперативно-розшукової діяльності. Ніякої особистої участі у цій роботі прокурор не бере. На відміну від досудового слідства, де прокурор здійснює нагляд начебто зсередини, нагляд за додержанням законів, при проведенні ОРД, він здійснює з боку, що об’єктивно обмежує його можливості за своєчасним виявленням і усуненням порушень закону у даній сфері. Прокурорський нагляд за слідством і дізнанням має постійний характер. Даний тезіс розуміється у тому значенні, що кожній кримінальній справі у прокуратурі заводяться наглядові провадження, завдяки чому прокурор постійно володіє інформацією про хід попереднього слідства чи дізнання, а при необхідності має можливість достатньо швидко одержувати і додаткову інформацію про це.

При здійсненні нагляду за оперативно-розшуковою діяльністю прокурор такий обсяг інформації про розвиток її проведення не має, і отже, його можливості з позиції оперативного реагування на допущені порушення законів у цій сфері об’єктивно обмежені. Звідси, на мою думку, можливо зробити висновок, що прокурорський нагляд у даній сфері не має всеохоплюючого характеру (як це має місце у стадії попереднього слідства). Крім того він здійснюється у формі перевірок при надходженні до прокуратури скарг чи іншого сигналу (про конкретний факт порушення закону, що мав місце при здійсненні оперативно-розшукової діяльності) або проведених за власною ініціативою.

Викладене має значення як для визначення завдань і повноважень прокурора, що здійснює нагляд за додержанням законів при проведенні дізнання, досудового слідства і ОРД, так і для організації нагляду у цій сфері.

НАГЛЯД ЗА ДОДЕРЖАННЯМ ЗАКОНІВ ПРИ ВИКОНАННІ СУДОВИХ РІШЕНЬ У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ, А ТАКОЖ ПРИ ЗА ПРИ ЗАСТОСУВАННІ ІНШИХ ЗАХОДІВ ПРИМУСОВОГО ХАРАКТЕРУ, ПОВ’ЯЗАНИХ З ОБМЕЖЕННЯМ ОСОБИСТОЇ СВОБОДИ ГРОМАДЯН

Важливим напрямом діяльності прокуратури є нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян. Головним завданням у цьому напрямі його діяльності – не припустити порушення прав і законних інтересів засудженних та інших осіб, тимчасово обмежених у свободі і, внаслідок цього, нездатних повною мірою самостійно захищати свої права. Чинне законодавство наділяє прокурора широкими повноваженнями у цій галузі нагляду, і вони мають дістати своє закріплення і в новому законі про прокуратуру.

Предметом нагляду є додержання законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах. Прокурорський нагляд здійснюється систематично з тим, щоб: своєчасно і правильно звертались до виконання і виконувались відповідно до вимог закону судові рішення у кримінальних справах; на законних підставах перебували особи в місцях тримання затриманих, попереднього ув’язнення, виправно-трудових та інших органах та установах, що виконують кримінальні покарання; забезпечувалось дотримання встановлених законом прав осіб, взятих під варту, засудженни, виконання ними обов’язків, а також дотримання порядку, умов тримання та відбування кримінального покарання; виконувалося законодавство про звільнення засудженних від відбування покарання, відстрочку виконання вироку та з інших питань, пов’язаних з виконанням вироку.

Прокурор має право: відвідувати безперешкодно в будь-який час органи, установи, що виконують покарання, а також місце тримання затриманих та місце попереднього ув’язнення; опитувати затриманих, заарештованих і засуджених; знайомитися з документими, на підставі яких ці особи тримаються в місцях позбавлення волі або затримані чи взяті під варту; у встановлених законом випадках санкціонувати акти адміністрації виправно-трудових та інших установ, що виконують покарання; перевіряти законність наказів, розпоряджень, постанов, інструкцій, інших актів адміністрації виправно-трудових та інших установ, що виконують покарання; вимагати від посадових осіб органів, виправно-трудових та інших установ, що виконують покарання, пояснень з приводу допущених порушень, а також проведення перевірок; звільняти негайно своєю мотивованою постановою осіб які без законних підстав тримаються в місцях затримання, попереднього ув’язнення, виправно-трудових та інших установах, що виконують покарання, у штрафних, дисциплінарних ізоляторах, карцерах, приміщенях камерного типу та в інших місцях тримання під вартою; вимагати скасування незаконних і необгрунтованих наказів, розпоряджень, інструкцій, постанов та інших актів органів виправно-трудових та інших установ, що виконує покарання.

Постанови, вимоги і вказівки прокурора, щодо додержання встановлених законодавством порядку і умов тримання затриманих, заарештованих, засуджених до позбавлення волі та інших покарань підлягають обов’язковому покаранню адміністрацією місць позбавлення волі, а також органами, що виконують інші покарання.

Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори в межах своїх повноважень беруть участь у здійсненні помилування та амністії відповідно до закону.

Предметом нагляду є стан додержання законів при застосуванні примусових заходів медичного та виховного характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи, при адміністративному затриманні, арешті та нагляді, а також при триманні громадян у приймальниках-розподільниках і застосуванні спеціальних заходів примусу.

Прокурорський нагляд здійснюється систематично з тим щоб: не допускалися незаконні і безпідставні будь-які обмеження особистої свободи громадян, гарантованною Конституцією України; поновлювалися порушені права громадян, усувалися допущені незаконні і безпідставні обмеження особистої свободи громадян; обмеження особистої свободи громадян застосовувалися тільки тоді, коли для невідкладного захисту інтересів громадян або держави інші заходи будуть визнані недостатніми або малоефективними; примусові заходи медичного і виховного характеру застосовувалися до осіб лише суспільно небезпечних за наявності достатніх медичних, психіатричних підстав.



“””””””””””””””””””””””””””””’

ПЕРСПЕКТИВИ І ПРОБЛЕМИ КОНТРОЛЬНО-НАГЛЯДОВОЇ

ГІЛКИ ВЛАДИ

Позначені сфери суспільних відносин є об'єктом правового, законодавчого впливу з боку парламенту держави. Так, Верховна Рада України в процесі створення нормативних актів по регулюванню в сфері економіки, екології, соціальній сфері також повинна бути підконтрольна. Є через, що утворювані в парламенті нормативні акти повинні відповідати положенням, принципам і вимогам Конституції. Контроль такого роду повинний здійснювати Конституційний Суд України.

Повинний також існувати контроль і нагляд за відповідністю діяльності органів виконавчої влади і судової системи Конституції України і чинного законодавства. Зокрема, реальний, діючий контроль за діяльністю органів виконавчої влади може сприяти викорінюванню корупції в державних структурах.

Крім того, контрольно-наглядова діяльність необхідна в таких сферах як освіта, медицина, спорт та ін.

Що стосується сфер суспільних відносин стосовно котрих контроль і нагляд не повинні бути застосовані і не застосовується як форма примусового впливу, то серед них можна виділити такі: особисте життя людини; мирна діяльність партій, і інших об'єднань громадян.

Мирні збори громадян; відношення з приводу листування, телефонних розмов, телеграфної або іншої кореспонденції; свободи пересування людини.

З приводу всіх перерахованих вище сфер установлюються захисні механізми юридичного характеру, відбиті в Конституції України. У випадку ж відсутності закріплення в законі держави подібних механізмів, що захищають право громадянина, така держава може вважатися тоталітарним.

У яких же сферах суспільних відносин функції контролю і нагляду є найбільше діючими ?

При ближчому розгляді діяльності Верховної Ради України можна встановити який контроль здійснюється за її діяльністю. З однієї сторони він дійсно існує. Конституційний Суд України контролює чи відповідає закон виданий Верховної Радою України положенням Конституції України. Але як уже відзначався вище процес контролю починається з ініціативи Президента України, Верховного Суду України, уповноваженого по правах людини у Верховної Раді України, сорока п'ятьох народних депутатів, Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Тобто постійного контролю за діяльністю Верховної Ради України з ініціативи самого Конституційного Суду України не здійснюється.

Конституційний Суд України крім контролю за конституційністю нормативних актів, що видаються Верховною Радою України, здійснює і контроль за конституційністю нормативних актів що видаються Президентом України і Кабінетом Міністром України. При цьому ініціація цієї діяльності здійснюється від тих же вищевказаних суб’єктів.

Які ж підстави створюють умови недосконалості контрольних функцій?

Розглянемо це питання на наступному прикладі. За положенням Конституції України: «Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку». Тобто, приймається той чи інший нормативно-правовий акт (закон), що не відповідає положенням Конституції України та завдає матеріальної та моральної шкоди юридичним чи фізичним особам. У цьому випадку держава відшкодовує заподіяну шкоду за рішенням суду. Якщо б закон чи нормативно-правовий акт набував би чинності лише після того, як буде встановлено Конституційним Судом України, що він відповідає положенням Конституції України, то заподіяння шкоди могло б і не відбутися. У цьому випадку державі не прийшлося б компенсувати заподіяну неконституційним законом шкоду. Якщо взяти до уваги, що фінансовий тягар компенсації заподіяної державою шкоди зачасту лягає на платників податків, то й цього можна було б уникнути. До того ж компенсаційна функція не завжди виконує функцію повного відшкодування.

Крім того, неконституційна діяльність Президента України, Кабінету Міністрів України також може спричинити велику шкоду фізичним або юридичним особам і в цьому випадку відповідно за їх діями необхідний нагляд з боку контрольно-наглядової гілки влади.

Сторінки 1   2   3   4   5   6   7   8   9  
Коментарі до даного документу
Додати коментар