Кредитні договори, Детальна інформація

Правові основи застави майна визначаються Законом України “Про заставу” від 2 жовтня 1992 року, а також ст.ст.181-190 ЦК України.

Застава – це спосіб забезпечення зобов`язань по кредитному договору, в силу яких банк має право в разі невиконання їх, одержати задовільнення з вартості заставленого майна в порядку, визначеному в договорі застави або згідно чинного законодавства.

Предметом застави може бути високоліквідне майно, що належить позичальнику на праві власності, а також майнові права за винятком випадків, що передбачені ст.4 Закону України “Про заставу”.

Оформлення договору застави /додаток 3/ проводиться в момент укладання кредитного договору між банком і позичальником (майновим поручителем).

В договорі вказується заставлене майно, його вартість, право володіння або користування, місцезнаходження, строк зобов`язань по кредитному договору.

До договору застави оформлюється оціночна опись заставленого майна де вказується найменування, вартість, кількість, марка, модель, рік випуску, місцезнаходження.

Договір застави повинен бути нотаріально завірений в тих випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, транспортні засоби, космічні об`єкти, товари в обороті або в переробці.

Якщо договір застави на ці види майна не буде нотаріально завірений такий договір не буде мати юридичної сили. Арбітражний суд не прийме позов по такому договору.

годою сторін може бути передбачено нотаріальне посвідчення договору застави і в тих випадках, коли це є необов`язковим в силу законодавства України, але на цьому наполягає одна із сторін.

Порядок звернення стягнення на заставлене майно визначений в ст.20 Закону України “Про заставу”.

За рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, неустойку), необхідні витрати по утриманню заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпечення заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

Реальна вартість заставленого майна не повинна бути меншою ніж розмір кредиту та витрати, пов`язані з виконанням кредитного договору застави. Як правило, загальна заборгованість по кредиту не повинна перевищувати 70% вартості заставленого майна.

Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням арбітражного суду, якщо інше не передбачено законом, а також у беспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріальних органів у випадках, коли договір застави посвідчений нотаріально.

"Вiдповiдно до ст. 183 ЦК України предметом застави може бути будь-яке майно, в тому числi речi та майновi права (вимоги -- що дозволяють вiдносити до предмету застави цiннi папери), за виключенням майна витягнутого з обiгу, вимог неподiльно пов'язаних з особою кредитора, а саме вимог по сплатi алiментiв, покриття шкоди, нанесеного життю та здоров'ю, iнших прав, передання яких iншiй особi заборонена законом. З урахуванням вищезгаданих виключень, а також встановлених законодавством обмежень на заставу окремих видiв майна банки мають право надавати кредити пiд заставу рухомого та нерухомого майна, в тому числi державних та iнших цiнних паперiв.1

Недiйснiсть договора застави не тягне недiйсностi основного зобов'язання. Правовiвдношення по договору застави переважно виникають iз договора, але можуть виникати й i з закону.

Банк приймає пiд заставу майно позичальника або третьої особи, що належить йому на правах власностi, або на правi господарського ведення. У випадку, коли предметом застави є нерухоме майно, що належить державним i комунальним пiдприємствам на правi господарського ведення, то при цьому необхiдно враховувати обмеження, встановленi ст. 164 ЦК України. Так, при передачi пiд заставу нерухомого майна, що знаходиться в комунальнiй власностi, закрiпленого за комунальним пiдприємтсвом на правi господарського ведення, закладодавцю необхiдно отримати згоду.

Майно, яке надається пiд заставу повинно бути чiтко визначене, iндивiдуально визначено i вiдокремлено вiд iншого майна заставодавця.

Застава нерухомостi (iпотека) допускається лише з одночасною заставою земельної дiлянки, на якiй нерухомiсть знаходиться. Договiр застави нерухомостi повинен бути нотарiально завiрений i пiдлягає державнiй реєстрацiї.

Перед прийняттям в якостi застави того чи iншого майна, вiдповiдним службам банку необхiдно встановити наступне:

- фактичну наявнiсть застави;

- лiквiднiсть застави;

- встанволення права власностi;

- вiдображення в бухгалтерських документах

По результатах перевiрки оформляється акт перевiрки. В силу застави кредитор по забезпеченiй заставi зобов'язанню (заставодержатель) має право у випадку невиконання боржником цього зобов'язання отримати задоволення iз вартостi закладеного майна переважно перед другими кредиторами особи, якiй належить це майно (заставодавця) за вилученнями, встановленими законом.

Учасниками заставного зобов'язання є:

1) заставодавець -- сторона, що надає майно в забезпечення виконання кредитного зобов'язання. В якостi заставодавця може виступати як сам боржник, так i третя особа. Головне для банка -- встановлення права власностi на заставу. Якщо майно пiд заставу передається неуповноваженою особою (суб'єктом), то такий договiр вважаєтьяс недiйсним. Заставлятися може i право вимоги.

2) заставодержатель. В якостi заставодержателя завжди виступає кредитор по забезпеченому заставою зобов'язанню (в тому числi банк). Вiдповiдно до ст.623 ЦК України в якостi застави можуть бути будь-якi речi, а також права (окрiм обмежень, вказаних ранiше).

Будь-який банк розглядає заставу не лише з позицiї юридичного забезпечення, але й з точки зори економiчного забезпечення, тобто її лiквiднiсть i можливiсть швидкої реалiзацiї.

Розмiр забезпечення визначається за згодою сторiн. При цьому банк виходить з того, що застава повинна забезпечувати вимоги заставодержателя до момента задоволення цих потреб. До цiєї суми включається:

а) власне сума кредиту;