Правоохоронні органи, Детальна інформація

Загальні риси нової української державності було окреслено ще в Декларації про державний суверенітет України, прийнятий Верховною Радою Української РСР 16 липня 1990 року . Державний суверенітет – важлива ознака , окреслена ще в Декларації про державний суверенітет держави , верховентства державної влади всередині країни та її незалежність у зовнішньополітичній сфері .

Можна без перебільшення сказати , що народ відіграв головну і визначальну роль у розв’язанні фундаментальної проблеми , якою займалося багато державних і недержавних структур , - проблеми створення нової України . Поза всена-родним виявленням зусилля інших суб’єктів на шляхах побу-дови справді суверенної держави , безперечно були б усклад-ненні . Вкажемо , зокрема , що загалом іноземні держави офі-ційно визнали незалежність України тільки після референдуму .

Викладене підводить до висновку , що має не лише теоретичне значення , а й одночасно орієнтований на форму-лювання і розвиток відповідної практики державно - правового будівництва . Він полягає у визначенні необхідності подаль-шого забезбечення примату народу України у вирішенні всіх центральних питань державного і громадського життя як на сучасному етапі , так і на перспективу .

Гарантувати і забезпечувати на практиці істинність народного суверенітету тепер уже у принципово інших умовах - умовах відродженної народом державності - одне з глобальних завдань , розв’язання якого обов’язкове для демократичного розвитку молодої держави і суспільства , досягнення нової якості життя людей . Народний суверенітет – повновладдя народу , тобто наявність засобів і механізмів , що забезпечують реальну участь населення в управлінні справами держави і суспільства ; визнання народу єдиним джерелом влади .

Національний суверенітет – повновладдя нації , її політична свобода , право і реальна можливість визначати характер свого національного життя , аж до відокремлення та утворення самостійної держави .

Всі три види суверенітету , без наявності яких не може бути справжньої демократичної держави , дістали своє закріплення в Декларації про державний суверенітет України .

Вінцем багатовікових державотворчих пошуків українського народу стало прийняття Верховною Радою Української РСР 24 серпня 1991 року Акта проголошення незалежності України .

У цьому історичному документі закріплювалися неза-лежність України і створення самостійної української держави , яка дістала офіційну назву “ Україна ”. Проголошувалися неподільність та недоторканість території України , а також те , що віднині на цій території мають чинність виключно Конституція і закони України .

Згідно з чинним на той час законодавством питання про реалізацію права народу України на самовизначення виходило за межі компетенції Верховної Ради УРСР і мало вирішуватися включно всеукраїнським референдумом . Тому того самого дня , 24 серпня 1991 року крім Акта проголошення незалежності України , було прийнято постанову Верховної Ради УРСР “ Про проголошення незалежності України ”.

Після проголошення результатів референдуму , коли “ так ” Акту проголошення незалежності України сказали 90,32 % громадян , почалася хвиля дипломатичного визнання України як незалежної держави .

Заснована в 1991 році нова українська держава мала свою конституцію , роль якоі виконувала колишня Конституція УРСР 1978 року радикально доповнена і змінена у світлі нових реалій державного будівництва .

Проте така Конституція України , створена на зовсім іншій політико - правовій основі , навіть після всіх численних змін і доповнень могла бути лише тимчасовим Основним Законом держави . Тому в Україні активно йшов процес підготовки нової Конституції України .

28 червня 1996 року о 9 годині 30 хвилин було прийнято Основний Закон України . Від тоді 28 червня оголошено державним святом - Днем Конституції України .

Після прийняття Конституції України її текст ще кілька днів проходив мовно – термінологічну експертизу , і після чого був офіційно оприлюднений . Але набула чинності Конституція України вже з 28 червня 1996 року .

З прийняттям нової Конституції України процес юридичного оформлення української державності можна вважати в основному завершеним , хоча ряд важливих питань ще потребують свого вирішення .

















Розділ I

Поняття та види правоохоронних органів України .

Механізм держави – це система органів і установ , посередництвом яких здійснюється виконання внутрішніх і зовнішніх функцій держави . Як правило це - представницькі установи або законодавча влада , виконавчо - розпорядчі органи, неурядові інстанції та судові інстанції , органи громадського порядку та державної безпеки , збройні сили .

У механізмі нашої держави особливе місце посідають органи держави спеціального призначення ( контрольні та правоохоронні органи , місця позбавлення волі , збройні сили тощо ). Їх можна розглядати як окрему ланку механізму держави , вже звичного поділу на законодавчу , виконавчу , судову влади . Прихильниками чітких юридичних конструкцій здебільшого вважають ці органи належними до сфери виконавчої або в осному до виконавчої і частково до судової влади .

Серед органів спеціального призначення юридична наука приділяє особливу увагу так званим правоохороним органам . Звичайно у дослівному розумінні “ правоохоронну діяльність ” ( забезпечення законності та охорона правопорядку в суспільстві , боротьба з правопорушниками , охорона законних прав та інтересів громадян , юридичних осіб , суспільства і держави в цілому ) мають вести буквально всі - громадяни , юридичні особи , органи законодавчої , виконавчої і судової влади тощо . Але для переважної більшості суб’єктів суспільних відносин подібна діяльність не є основною .

Отже правоохоронними органами слід вважати державні органи , основною ( спеціальною ) функцією яких є забез-печення законності та охорона правопорядку , боротьба з правопорушеннями , охорона законних прав та інтересів громадян , юридичних осіб , суспільства і держави в цілому .

Характерними рисами правоохоронних органів є :