Нормативне регулювання охорони праці, Детальна інформація

* Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється.

* Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (Ст. 43).

* Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними (Ст. 46).

Поняття охорони праці

Термін "охорона праці" вживається в двох значеннях: в широкому його розумінні та більш вузькому, спеціальному розумінні. При вживанні терміну "охорона праці" в широкому розумінні, до його поняття відносять ті гарантії для працівників, що передбачають усі норми трудового законодавства, наприклад норми, що забороняють власнику звільняти працівників з роботи тоді, коли немає підстав, передбачених статтями 40, 41 КЗпП. Ці норми становлять надзвичайно важливу гарантію, спрямовану на охорону трудових прав працюючих.

Проте термін "охорона праці" в чинному трудовому законодавстві вживається не в такому широкому, тобто буквальному, значенні цих слів, а в більш вузькому. У вузькому значенні під охороною праці розуміється сукупність заходів щодо створення безпосередньо в процесі роботи нормальних та безпечних технічних і санітарно-гігієнічних умов для всіх працюючих.

Базовими нормативними актами в галузі охорони праці є Кодекс законів про працю України (КЗпП) [2], Закон України "Про охорону праці" [5] та Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" [6].

Визначення поняття охорони праці дається в ст. 1 Закону України "Про охорону праці". Охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці. В поняття охорони праці входять і всі ті заходи, що спеціально призначені для створення особливих полегшених умов праці для жінок і неповнолітніх, а також працівників зі зниженою працездатністю.

З охороною праці тісно пов'язана також низка правових норм, що відносяться до інших галузей права України. Це норми цивільного права, що встановлюють майнову відповідальність при ушкодженні здоров'я або смерті громадянина; норми адміністративного права, що визначають адміністративну відповідальність і порядок притягнення до неї громадян органами охорони праці; норми кримінального права, що встановлюють відповідальність при вчиненні злочину у галузі охорони праці і техніки безпеки.

Ці правові норми хоча формально й виходять за межі трудового права, за своїм призначенням безпосередньо спрямовані на забезпечення безпечних і здорових умов праці.

Тому правове регулювання охорони праці охоплює розробку і прийняття загальних норм охорони праці, правил техніки безпеки і виробничої санітарії; проведення профілактичних заходів, спрямованих на створення сприятливих умов праці, що попереджують виробничий травматизм та професійні захворювання; створення сприятливих умов праці і забезпечення її охорони на діючих підприємствах в процесі виконання працівниками своїх трудових обов'язків; систематичне поліпшення і оздоровлення умов праці безпосередньо з участю самих трудових колективів; розробку додаткових заходів щодо охорони праці окремих категорій трудящих - жінок, неповнолітніх, осіб зі зниженою працездатністю тощо.

Загальний огляд законодавства про охорону праці

Глава ХІ зазначеного КЗпП "Охорона праці" регулює основні вимоги щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці; додержання вимог щодо охорони праці при проектуванні, будівництві (виготовленні) та реконструкції підприємств, об'єктів і засобів виробництва; заборони введення в експлуатацію підприємств, які не відповідають вимогам охорони праці; заборони передачі у виробництво зразків нових машин та інших засобів виробництва, впровадження нових технологій, що не відповідають вимогам охорони праці; обов'язку власника або уповноваженого ним органу щодо полегшення і оздоровлення умов праці працівників; обов'язків власника або уповноваженого ним органу щодо розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві; відшкодування власником або уповноваженим ним органом шкоди працівникам у разі ушкодження їх здоров'я а також моральної шкоди.

З іншого боку, КЗпП визначається також обов'язок працівника виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці, зокрема знати і виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту; додержувати зобов'язань щодо охорони праці, передбачених колективним договором (угодою, трудовим договором) та правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства, установи, організації. Крім того, визначено суб'єктів контролю за додержанням вимог нормативних актів про охорону праці в межах підприємств, установ, організацій, якими є власник або уповноважений ним орган, трудовий колектив через обраних ним уповноважених, професійні спілки в особі своїх виборних органів і представників.

Слід зазначити, що в КЗпП охорона праці розглядається як фрагмент значно більш широкої сфери суспільних відносин, а саме трудових. Природно, що подальшого розвитку нормативне регулювання питань охорони праці набуло у наступних законах [5, 6].

Закон дав визначення охороні праці як системі правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці; окреслив основні принципи державної політики в галузі охорони праці, які полягають в:

* пріоритеті життя і здоров'я працівників по відношенню до результатів виробничої діяльності підприємства, повної відповідальності власника за створення безпечних і нешкідливих умов праці;

* комплексному розв'язанні завдань охорони праці на основі національних програм з цих питань та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони навколишнього середовища;

* використанні економічних методів управління умовами та безпекою виробництва;

* соціальному захисті працівників, повному відшкодуванні шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань;

* встановленні єдиних нормативів з охорони праці для всіх підприємств, незалежно від форм власності і видів їх діяльності;

* використанні економічних методів управління охороною праці, проведенні політики пільгового оподаткування, що сприяє створенню безпечних і нешкідливих умов праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці;

* здійсненні навчання населення, професійній підготовці і підвищенні кваліфікації працівників з питань охорони праці;

* забезпеченні координації діяльності державних органів, установ, організацій та об'єднань громадян, що вирішують різні проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництві і проведенні консультацій між власниками та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами при прийнятті рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях;

* міжнародному співробітництві в галузі охорони праці, використанні світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці.

Іноземні громадяни і особи без громадянства, які працюють на підприємствах, розташованих на території України, мають такі ж права на охорону праці, як і громадяни України.

Відповідно до закону [5] 15 вересня 1993 року була утворена Національна рада з питань безпечної життєдіяльності населення, завданнями і функціями якої є [12]:

а) розроблення та здійснює заходів щодо створення цілісної системи державного управління охороною життя людей на виробництві та профілактики побутового травматизму, внесення на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції про вдосконалення цієї системи;

б) організація і забезпечення контролю за виконанням законодавчих актів і рішень Уряду України, опрацювання Національної програми і законопроектів, пов'язаних з реалізацією державної політики з питань безпечної життєдіяльності населення, подання Кабінету Міністрів України пропозицій щодо вдосконалення законодавства з цих питань;

в) координація діяльності центральних і місцевих органів державної виконавчої влади в галузі охорони життя людей на виробництві та профілактики побутового травматизму;