Поняття та види обставин, що виключають злочинність діяння, Детальна інформація

розмірність оборони.

Мета необхідної оборони проявляється у трьох видах: 1) найближ- ча – заподіяння шкоди тому, хто посягає; 2) проміжна – відвернення або

припинення посягання; 3) кінцева – захист інтересів, які охороняються

законом. Ці види мети пов’язані між собою таким чином, що досягнення попередньої є засобом досягнення наступної. Для визнання оборони правомірною досить, щоб той, хто обороняється переслідував ці дві мети, але зовсім необов’язково, щоб вони були фактично досягнуті

Шкода при необхідній обороні повинна бути завдана тому, хто посягає. Якщо осіб, які посягають, декілька, то той, хто обороняється може завдати шкоду як одному з них, так і кожному окремо.

5

Заподіяння шкоди при захасті від суспільно небезпечного посягання не тому, хто посягає, а сторонній особі не підпадає під ознаки необхідної оборони, а може розглядатися за правилами крайньої необхідності або тягне відповідальність на загальних підставах.

Характер дій того, хто обороняється при необхідній обороні виражається лише в активній поведінці, тобто у фізичних зусиллях того, хто обороняється. Таикми діями можуть бути, наприклад, нанесен- ня удару, тримання того, хто посягає тощо. Тому відштовхування нападника, ухилення від його ударів та подібні дії, не пов’язані з відверненням посягання, не є необхідною обороною і не мають кримінально-правового значення.

Ознака своєчасності необхідної оборони означає, що дії того, хто обороняється, по заподіянню шкоди тому, хто посягає, визнаються правомірними лише в тому разі, якщо вони були вчинені протягом всього часу існування посягання. Отже, заподіяння шкоди до виник- нення такого стану визнається “передчасною обороною”, відповідаль -ність за яку настає на загальних підставах. У випадку продовження оборони, коли посягання вже закінчене має місце “запізніла оборона”.

Розмірність необхідної оборони характеризує її межі. Оборона повинна визнаватися розмірною, якщо завдана тому, хто посягає тяжка шкода відповідає таким двом чинникам: 1) небезпечності посягання та 2) обстановці захисту. Вирішальним є ступінь суспільної небезпечності посягання, який і визначає межі шкоди, що допускаються при необхідній обороні. Тобто чим небезпечніше посягання, тим ширше межі, в яких діє особа при захисті від такого посягання.

Завдана посягаючому шкода повинна бути також розмірною обстановці захисту, яка визначається реальними можливостями і засобами того, хто обороняється, для відвернення чи припинення посягання.

Характер такої обстановки залежить від реального співввідношення сил, можливостей і засобів того, хто обороняється, і того, хто посягає. Для встановлення наявності або відсутності ознак перевищення меж необхідної оборони, повинна ураховуватись не тільки відповідність чи невідповідність засобів захисту і оборони, а й характер небезпечності, що загрожує тому, хто обороняється, а також обставини, які вплинули

6

на реальне співвідношення сил нападаючих, і тих, хто захищається, а саме: місце і час, несподіваність нападу, підготовленість для його відбиття, кількість нападаючих і тих, хто захищається, іх фізичні дані та інші обставини справи.

Важливим моментом, при визначенні розмірності необхідної оборони, є врахування суб’єктивного стану того, хто обороняється під час захисту. Очевидно, що останній не завжди може точно розмірити свої дії з небезпечністю посягання внаслідок хвилювання, збудження, страху, переляку тощо. В такому разі при оцінці правомірності завданої шкоди посягаючому слід виходити з суб’єктивного уявлення того, хто обороняється, про небезпечність посягання і обстановку захисту. Відповідно до ч.3 ст.15 КК нерозмірна необхідна оборона, вчинена внаслідок сильного душевного хвилювання або переляку не розглядається як злочин.

З розмірністю оборони тісно пов’язане поняття перевищення меж необхідної оборони, тобто заподіяння тому, хто посягає, смерті або тяжких тілесних ушкоджень – тяжкої шкоди, явно нерозмірної з небезпечністю посягання або явно невідповідної обстановці захисту.

Межі необхідної оборони перевищуються тоді, коли нападаючому заподіяна шкода зайва, непотрібна, в якій не було ніякої необхідності. Перевищення меж необхідної оборони, як свідчить слідча та судова практика, буває двох видів:

при нападі, не загрожуючому тяжкими наслідками, нападаючому була заподіяна занадто тяжка шкода;

Явна невідповідність знарядь і засобів захисту знаряддям і засобам нападу.

Згідно з ч.4 ст.15 КК перевищення межі необхідної оборони, тобто заподіяння нападаючому такої шкоди, яка явно не відповідає небезпеч- ності нападу чи обстановці захисту, тягне за собою відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених кримінальним законом.

Чинне кримінальне законодавство України передбачає кримінальну відповідальність за перевищення меж необхідної оборони в ст.97 КК – вбивство при перевищенні меж необхідної оборони і в ст.104 КК – заподіяння тяжких тілесних ушкоджень при перевищенні меж необхідної оборони.

7

Відповідно до ч.3 ст.15 КК “не є злоином застосування зброї або будь-яких інших предметів та засобів, незалежно від наслідків, якщо воно здійснено для зазисту від нападу озброєної особи або нападу

групи осіб або для відбиття протиправного насильницького проник -нення в житло чи інше приміщення”. Таким чином закон передбачає

три винятки із загального правила про те, що при необхідній обороні той, хто обороняється, повинен дотримуватися певних меж, заподіюючи шкоду тому, хто посягає.

Підставою такої оборони є наявність будь-якого з таких посягань:

напад озброєної особи; 2) напад групи осіб; 3) спроба протиправного

насильницького проникнення в житло чи інше приміщення. Шкода, заподіяна в цих випадках нічим необмежена.

Уявна оборона. На практиці може мати місце вчинення захисних дій за наявності помилки особи, щодо наявності, дійсності і реальності самого суспільно небезпечного посягання: 1) правомірна поведінка іншої особи у певних конкретних умовах розцінюється як суспільно небезпечне посягання; 2) при фактичному припиненні суспільно небезпеного посягання особа вважає, що посягання триває. В першому випадку має місце уявна, мнима оборона, а в другому – запізніла. Таку назву отримали захисні дії щодо посягання, яке існує лише в уяві особи, а в дійсності взагалі відсутнє або вже скінчилося.

Питання про відповідальність при уявній обороні залежить від виду допущеної помилки, тобто є вона допустимою чи ні. Якщо особа помилилася в обстановці, яка реально дає підстави вважати, що наявне суспільно небезпечне посягання, і впевнена, що діє правильно, то в її діях присутня уявна оборона без злісного використання становища. Можлива й недопустима помилка з боку особи, яка захищалася, тобто, при прояві більшої обачності, уважності, вона реально могла усвідомити те, що суспільно небезпечного посягання не існує або воно вже скінчено.