Поняття та види обставин, що виключають злочинність діяння, Детальна інформація

Правоохоронюваними суспільними інтересами, яким загрожує небезпека, можуть бути нормальна діяльність підприємств, установ та

організацій, безпека руху на залізничному, водному, повітряному, міському та іншому транспорті, супільна безпека і порядок та інші.

Також об’єктом небезпеки можуть виступати державні інтереси: зов-

11

нішня безпека, обороноздатність, порядок управління, інтереси право- суддя та інші.

Небезпека, далі, характеризується тим, що вона повинна бути наявною. Якщо небезпека ще не виникла та загроза правоохоронюва- ним інтересам відсутня або, навпаки, вже реалізована спричиненою шкодою, то вона перестає бути правовою підставою крайньої необхідності. .

Іноді суб’єкт може помилково вважати, що небезпека існує, а в дійсності вона відсутня. В таких випадках його дії повинні оцінюва -тись за правилами мнимої крайньої необхідності.

Фактичною підставою крайньої необхідності є відсутність у конкретної особи можливості усунути загрожуючу небезпеку в тій обстановці, що склалася іншими засобами, ніж скоєння діяння, яке підпадає під ознаки злочинного діяння. Обстановка повинна свідчити про те, що особа вимушена спричинити шкоду правоохоронюваним інтересам за відсутності можливості усунути небезпеку іншими засоба- ми.

Якщо обстановка свідчить про те, що особа мала декілька способів усунення небезпеки, в тому числі не пов’язаних зі скоєнням дій, що підпадають під ознаки злочиу, то це означає, що дана особа не перебувала в стані крайньої необхідності, з чого випливає, що її дії не є правомірними.

Бувають випадки, коли обстановка надає особі декілька варіантів усунення шкоди, але всі вони пов’язані зі скоєнням дій, які схожі зі злочинними діяннями. В таких випадках обстановка усунення небезпе- ки для даної особи є варіантом і з цієї точки зору відносно благо- приємною.

Але є і, так звана, інваріантна обстановка, за якої особа має лише один варіант усунення шкоди. Така обстановка є неблагоприємною.

Перевищення меж – ексцес крайньої необхідності - в діючому законодавстві не зазначені. Питання ж про вирішення такого ексцесу вирішується різними шляхами. Деякі вчені вважають, що перевищення

меж крайньої необхідності можливе лише при ушкодженні інтереса рівного або більшого ніж врятований інтерес. Є й прибічники такої думки, що ексцес крайньої необхідності має місце не лише при

12

порушенні співвідношення спричиненої та усунотої шкоди, а й при можливості усунути небезпеку іншими засобами. Але на мою думку більш справедливим є визначення ексцесу крайньої необхідності, дотримуючись першої точки зору, тобто двома його видами:

спрчинення шкоди, рівноцінної усуненій шкоді;

спричинення більш значної шкоди, ніж усунена.

Але діюче законодавство не передбачає стану особи, яка опини- лася в екстремальній ситуації, коли іноді дуже важко зорієнтуватися та правильно оцінити характер загрожуючої небезпеки. Тим більше, що особа, опинившись в стані крайньої необхідності, нерідко збуд -жена, налякана та непідготовлена до ситуації, яка потребує швидкого прийняття рішень. Наявність в законі жорсткої вимоги, відповідно до якої необхідно правильно співмірити важливість спричиненої шкоди з усуненою шкодою і при цьому не допустити нанесення не лише більш значної, але й рівнозначної шкоди, обмежує можливості гро- мадян усунути загрожуючу небезпеку.

Питання про суб’єктивну сторону ексцесу крайньої необхідності в теорії кримінального права вирішуються по-різному. Склад вини при ексцесі крайньої необхідності проявляється в усвідомленні особою того, що вона вимушено спричиняє шкоду, рівнозначну або більш значну у порівнянні з усунутою шкодою. Таким чином передбачення та бажання настання надмірної шкоди і свідчать про усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру своєї дії. Отже, мова може йти лише про вину у формі прямого умислу.

Суб’єктом злочинів при перевищенні меж крайньої необхідності слід вважати особу, для якої усунення загрожуючої небезпеки не є виконанням юридичного обов’язку або службового боргу. Вік суб’єкта залежить від виду скоєного діяння, тобто 16 або 14 років.

Визначаючи відповідальність суб’єкта за ексцес крайньої необхідності, слід мати на увазі, що головною зовнішньою причиною скоєння діяння, пов’язаного із спричиненням надмірної шкоди, є сукупність неординарних факторів: небезпеки, що безпосередньо

загрожує правоохоронюваним інтересам, та обстановки, яка виключає можливість усунути небезпеку інакше, як спричиненням шкоди. Більш того вибір засобів для усунення небезпеки у даної особи досить обме-

13

жений. Таким чином, ексцес крайньої необхідності у всіх випадках повинен розглядатися як привілейований злочин.

Обставини, які виключають злочинність діяння, не

перед бачені кримінальним законом

Фізичний або психічний примус. Бувають випадки, коли людина усвідомлює небезпечність своїх вчинків і передбачає їх шкідливі наслідки, але, перебуваючи під вппливом безумовно переважаючої сили примусу, позбавлена можливості керувати своїми діями і поставлена в необхідність чинити саме так, а не інакше. Тобто, якщо людина поставлена внаслідок насильства в неподолану необхідність заподіяти шкоду правоохоронюваним благам і ця необхідність була створена іншою людиною, подолати яку було неможливо, то вона не відповідає за заподіяну шкоду.

Характерними рисами такого примусу є:

вчинення особою діяння, яке передбачене законом як злочин;

таке діяння було вчинене з примусу з боку іншої особи;