Захист в кримінальному процесі, Детальна інформація

Беручи участь в засіданні касаційної інстанції, захисник має право заявляти там відводи і клопотання, давати пояснення (ст.360 КПЮ. Захисник може подавати суду другої інстанції нові матеріали для підтвердження підстав щодо скасування або зміни вироку, висунутих ним у касаційній скарзі (ст.361 КПК). Ці матеріали повинні доводити наявність у справі одного з порушень, зазначених у ст.367 КПК.

У суді першої інстанції захисник бере участь v судових дебатах. У касаційній інстанції він дає пояснення. Зміст виступу захисника в судових інстанціях законом не деталізується. 4.2 ст.266 КПК називиє лише найважливіші питання, з приводу яких захисник має висловити свою думку в судових дебатах. Зміст пояснення в суді другої інстанції визначають підстави для скасування чи зміни вироку, передбачені статтями 368 - 373 КПК.

Виступ захисника в суді другої інстанції не повинен бути переказом справи, захисної промови чи усним повторенням касаційної скарги. Адже прокурор, судді вже ознайомилися з касаційною скаргою, звірили її доводи і аргументи з матеріалами справи. Завдання захисника з касаційній інстанції - виділити

1ПостановиПленуму Верховного Суду України в кримінальних та цивільних справах./УБюллетень законодавства та юридичної практики України, 1995, №1, с.247

головне, навести вирішальні аргументи-підкріпити їх найнеобхіднішими фактами і цифрами та переконливо довести до суддів. Виступ має бути цілеспрямованим і принциповим. Переконливість і доказовість - найважливіші його описи. Переконливість забезпечується обґрунтуванням доводів, доказовістю матеріалу і вмінням його розмістити, точністю в доборі фактів і цифрових даних. Позиція захисника в справі має бути принциповою, не містити в собі суперечливих суджень. Захисник зобов'язаний уникати альтернативної постановки питань, бо наявність двох можливостей послаблює позицію, зменшує її переконливість.

Отже, касаційній інстанції надані широкі права і повноваження для перевірки законності, обґрунтованості вироків, виправлення помилок судів першої інстанції. Процесуальне становище захисника й особливості тих завдань, які він виконує при веденні кримінальних справ у касаційному порядку, зобов'язують його зосередити зусилля для пошуків аргументів, спрямованих на захист законних прав та інтересів підзахисного. Все, що може свідчити на користь засудженого, повинно доводитися до відома касаційної інстанції.

Якщо засуджений по тим чи іншим підставам незадоволений винесеним судом вироком чи касаційною ухвалою, вважає їх неправильними або несправедливими, він вправі скласти сам (або з допомогою захисника) наглядову скаргу на ім'я посадової особи, якій законом надано право внесення протесту в порядку нагляду у відповідну судову інстанцію.

Досвід і майстерність написання процесуальних документів, розуміння і знання необхідних правових питань, вміння дати необхідний аналіз доказів, критично оцінити доводи і висновки

судових інстанцій забезпечують переконливість і ефективність наглядових скарг, складених адвокатами.

Касаційна скарга направляється в суд другої інстанції разом із справою. Інша ситуація із скаргою в порядку нагляду. Тут перш за все приходиться переконувати особу, яка розглядає скаргу, в необхідності витребувати і перевірити справу. В наглядовій скарзі адвокат повинен коротко викласти обставини справи, в ній міститься аналіз матеріалів справи і критика всіх порушень закону, які були допущені по справі, в тому числі в касаційному провадженні, а деколи і в нижчестоящій наглядовій інстанції. Ця критика повинна бути обґрунтована матеріалами справи і цілеспрямованою. Інколи адвокат проходить мимо важливих для підзахисного обставин. Наприклад, не завжди в скарзі звертається увага на те, що вищестоящий суд не обговорив питання про зниження покарання засудженому, хоча визнав неправильним висновок суду першої інстанції про об'єм обвинувачення, кваліфікації злочину, наявність обтяжуючих обставин, форму вини1.

1 Стецовский Ю.И., Уголовно-процессуальная деятельность защитника, М., 1982, с.142

висновок

Стан формування в Україні правової держави тісно пов'язаний із зміцненням гарантій політичних, економічних, соціальних прав і свобод громадян. Рівень демократичності правової системи визначається насамперед ступенем забезпечення права громадян на захист у кримінальному судочинстві. Прийнята Конституція України закріплює не просто право підозрюваного, обвинуваченого, підсудного на захист, але й встановлює гарантії його забезпечення. Прийняття Законів України від 19 грудня 1992 р. "Про адвокатуру" та від 23 грудня 1993 р. "Про внесення змін і доповнень до окремих статей Кримінально-процесуального кодексу України з питань права на захист підозрюваного, обвинуваченого, підсудного" значно розширює права обвинуваченого та захисника, і зміцнює гарантії реалізації цих прав на всіх стадіях кримінального процесу. Разом з тим. кримінальне-процесуальне законодавство і практика його застосування в частині, що стосується реалізації прав захисника. потребують змістовного і редакційного удосконалення, зокрема:

1. Участь захисника в кримінальному судочинстві є найбільш вагомим засобом реалізації особою права на захист, та сьогодні реальна реалізація цього права поставлена в залежність від матеріальної спроможності громадян оплатити участь адвоката в справі як захисника. Назріла потреба створити державну чи муніципальну адвокатуру з метою забезпечення захисниками підозрюваних, обвинувачених, підсудних, які через матеріальну неспроможність не мають змоги скористатися платними послугами адвоката.

Остання частина ст.48 КПК України закріплює положення,

згідно з яким у випадку коли особа через малозабезпеченість не в змозі запросити захисника, то він має бути їй призначений. Але це положення закону на практиці не дотримується через те, по-перше, що обвинувачені не знають цього положення закону, а по-друге, через те, що нема механізму, який би дозволяв примусити адвоката виконувати свої обов'язки не за договором, а за призначенням.

2. Належне відправлення правосуддя, здійснення права підозрюваного, обвинуваченого, підсудного на захист значною мірою залежить від організаційного забезпечення участі захисника у кримінальному судочинстві та відповідного професійного рівня здійснюваного адвокатами захисту.

Одним із шляхів вирішення важливої проблеми забезпечення захисту прав людини у кримінальному судочинстві є утворення єдиної організаційної структури адвокатури. Тому заслуговує уваги ідея створення Національної професійної асоціації адвокатів України, яка б забезпечувала координацію діяльності розрізнених адвокатських об'єднань, здійснювала належне організаційне забезпечення захисту прав громадян, зокрема, за призначенням у порядку ст.4" КПК України- а також сприяла б підвищенню професійного рівня надаваної адвокатами юридичної допомоги.

3. Реалізація конституційних засад права на захист підозрюваного-обвинуваченого, підсудного вимагає розширення права захисника на збирання доказового матеріалу, вирішення порядку визнання їх доказами, надання захиснику права самостійного збирання доказів тошо. Ст.48 КПК надає захисникові право "збирати відомості про факти, що можуть бути використані як докази у справі". Проте їх збирання обмежується правом одержувати документи або їх копії від юридичних і фізичних осіб,

ознайомлюватися на підприємствах, в установах і організаціях з необхідними документами і матеріалами, отримувати письмові висновки фахівців. Це надто обмежене збирання доказового матеріалу, яке не може забезпечити рівність прав сторін у судочинстві. Захисник має бути наділений правом самостійно збирати докази. Необхідно визначити форми і межі збирання ним доказового матеріалу. Це слід робити зважено, щоб не змішувати функцію захисту з оперативно-розшуковою діяльністю.

4. Значно розширити права захисника в стадії перегляду вироків, ухвал і постанов суду в порядку судового нагляду. В зв'язку з цим. слід було би закріпити в законі перелік випадків обов'язкової участі захисника при перегляді справи в порядку судового нагляду у відповідності з положеннями, що закріплені в ч.2 ст.46 КПК України.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА І.Законодавство.

1. Конституція України. К., 1996.

2. Кримінально-процесуальний кодекс України. К., 1997.

3. Закон України "Про адвокатуру". Відомості Верховної Ради України. 1993. №9, ст.62.

4. Закон України "Про внесення змін і доповнень до окремих статей кримінально-процесуального кодексу України з питань права на захист підозрюваного, обвинуваченого і підсудного". Відомості Верховної Ради України. 1994, №11, ст.49.

5. Основні положення про роль адвокатів. // Адвокатура України, К.. 1997.

6. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 7 липня 1995 р. №10 "Про застосування законодавства, яке забезпечує підозрюваному, обвинуваченому, підсудному право на захист". 7. Правовісник, №1, 1996. 7. Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних та цивільних справах. К., 1995.

II. Спеціальна література

1. Адаменко В. Д. Субьектьі защитьі обвиняемого, Красноярск, 1991.