Мовні реaлії та проблеми їх перекладу, Детальна інформація

Національний Університет “ Києво-Могилянська Академія “

Реферат з курсу

“ Основи зіставного мовознавства “

на тему:

“Мовні реалії та проблеми їх перекладу“

Студентки 3-го курсу

департаменту комп’ютерних технологій

Фіялка Світлани

Київ-1997

В свій час визначний митець слова Гете сказав : “ при перекладі слід зачіпати неперекладне, тільки тоді можна зрозуміти інший народ, іншу мову“.

Що ж означає слово “ неперекладне “ , якому Гете надавав такої великої значимості?

Як відомо, між словами двох мов може траплятися повна відсутність відповідностей. Слова, словосполучення, які не мають ні повних, ні часткових відповідностей у словнику іншої мови утворюють безеквівалентну лексику цієї мови. Всю безеквівалентну лексику можна умовно розподілити на дві групи :

Власні імена ( особові імена, географічні назви, назви установ, організацій, газет тощо ).

2) Слова-реалії - словникові одиниці, які означають предмети, поняття та

ситуації, що не існують у практиці іншомовного соціального колективу.

В цю групу входять слова, які означають різного роду предмети побуту,

матеріальної та духовної культури, властивої тільки даному народові.

Особливої уваги варті слова-реалії. Вони виникають у мові кожного народу мимоволі, і оскільки відображають національну специфіку, часто завдають великих труднощів перекладачам.

Лексема “ реалія “ походить від латинського іменника жіночого роду res, rei (“ річ; предмет, факт, подія “). Логічно висловити здогад, що в латинській мові здавна побутував прикметник realis, утворений від іменника res, rei за допомогою прикметникового суфікса –al- по аналогії з прикметником hiemalis, утвореним від іменника hiems, hiemis. Проте лексикографічні джерела не підтверджують цього припущення. У найповнішому словнику латинської мови, давньої та класичної, - “ Totius latinitatis lexicon “ – зовсім немає слова realis як реєстрового. Згідно з оксфордським “ A glossary of later Latin to 600 A.D. “, цей прикметник уперше ужив у 4 ст. н.е. римський філософ і ритор Г.М. Вікторінус у праці про Ціцерона. Відсутність лексеми realis у словникові Діканжа стверджує такий цікавий факт, що автори середньовіччя та пізніші – аж до 19 ст. не вживали цього прикметника.

Слово realia за походженням є формою множини жіночого роду пізньолатинського прикметника realis, що перетворився в іменник однини. Це слово у не зовсім точному значенні набуло універсальної чинності у філологічній літературі 19 і першої половини 20 ст. загалом для позначення матеріальних предметів і характерних національних звичаїв.Частота вживання

його зросла з утвердженням реалізму.

У перекладознавчих працях лексема “ реалія “ як термін з’явилася у 40-х роках. Його уперше вжив А.Федоров (його діяльність склала цілу епоху в історії радянського перекладознавства ) у праці “ Про художній переклад “ (1941), але для того, щоб позначити не лексему, а національно-специфічний об’єкт. Характеризуючи працю перекладача, автор зазначає : “ Але водночас – це діяльність, що вимагає певних знань , не тільки практично-мовних, а й літературо-знавчих і історико-лінгвістичних, не кажучи вже про необхідність широкого культурного світогляду, що дозволяє…усвідомити…історичні і географічні реалії і т. ін., одним словом, уміти орієнтуватися в будь-якому тексті. “ У подальших працях дослідник, що зробив чимало для вивчення реалій, для обгрунтування їхньої класифікації та способів відтворення їхніх функцій у перекладі, залишився вірний такому розумінню терміну “ реалія “. В останньому виданні книжки “ Основи загальної теорії перекладу : Лінгвістичні проблеми “ (1983) А.Федоров дещо уточнює дефініцію “ реалії “: ідеться не просто про “ слова, що позначають реалії “, а про “ слова, що позначають національно-специфічні реалії суспільного життя і матеріального побуту “. На думку вченого, можна встановити різні групи та підгрупи реалій за ознакою належності їх до тієї чи іншої сфери матеріального побуту, духовного життя людини, суспільної діяльності, до світу природи і т.д. Але для А.Федорова реалія – завжди явище позалінгвальне, лише предмет матеріального світу, а не слово, що його позначає.

Надто широко розумів обговорюваний термін С.Толстой – перекладознавець, що опрацьовував проблеми перекладу з англійської мови російською. Для нього “ реалії “ – “ конкретні умови життя і побуту країни, з мови якої здійснюється переклад “.

У такому ж розумінні, як у А.Федорова, зустрічається термін “ реалія “ у кандидатській дисертації Г.Шаткова (1952), присвяченій проблемам перекладу російської безеквівалентної лексики норвезькою мовою, у кандидатській дисертації і в статтях Г.Чернова – дослідника способів відтворення російської безеквівалентної лексики в перекладах радянської публіцистики англійською мовою. На основі праці Я.Рецкера “ Про закономірні відповідники при перекладі рідною мовою “ (1950) та обгрунтованого ним поняття “еквівалентості “, а також факту наявності в семантичній структурі різномовних слів значень, що не збігаються, Г.Шатков упроваджує поняття “безеквівалентності”. За його визначенням, “ безеквівалентні слова – це такі лексичні одиниці будь-якої мови, які на певному історичному відрізку часу зовсім не мають готових еквівалентів у лексиці іншої мови “. До безеквівалентної лексики Г.Шатков зараховує слова-реалії, окремі слова, деякі звороти. У своє визначення слів-реалій дослідник впроваджує формальний перекладацький критерій: фактор наявності/відсутності еквівалентного словникового відповідника у двох зіставлюваних мовах. Такий критерій не вказує на будь-які субстанційні якості слова-реалії, а переносить можливості його ідентифікації у сферу міжмовних відповідників. Це й природно: лише лінгвокраїзнавство може розглядати реалію у площині однієї мови; перекладознавство завжди пов’язане принаймі з двома мовами. Слабке місце Г.Шаткова – дуже приблизне визначення обсягу безеквівалентної лексики. До цього питання глибше підходить Г.Чернов, який виділяє декілька видів безеквівалентної лексики: лексико-предметну, лексико-семантичну та стилістичну безеквівалентності. По суті, реалії відносяться до лексико-предметної безеквівалентності.

У 1952 р. Л.Соболєв дав таке визначення “реалії”: “ Терміном “реалії” позначають побутові і специфічно національні слова й звороти, що не мають еквівалентів у побуті, а отже, і мовах інших народів”. З сьогоднішнього погляду, вище подана дефініція не зовсім чітка і вимагає внесення певних корективів. Поперше, слова, що належать до сфери безпосередньої лексичної номінації, не можуть мати “ еквівалентів у побуті “, де їм відповідють певні співвідносні денотанти – предмети і явища. По-друге - реалія - це варіативна категорія, пов’язана з процесом переважно бінарного зіставлення мов на лексичному та фразеологічному рівнях. Л.Соболєв без належних підстав збільшує обсяг реалій, включаючи до цієї категорії прислів’я. Окремі компоненти прислів’я, без сумніву, можуть бути реаліями, але прислів’я як цілісна одиниця через узагальнено-абстрактний характер не має відповідника, співвідносного денотанта у позамовній предметній дійсності, отже, його не можна зарахувати до реалій. Так, у складі прислів’я, використаного І.Франком в оповіданні “ Історія кожуха “- “ А без кожуха взимі – як без духа !“, є лексема “кожух” – реалія стосовно англійської мови як цільової, але ціле прислів’я – не реалія.

Те, що реалії виникають у загальнонародному процесі словотворення, акцентує дефініція Я.Рецкера: “Реалії – це слова, що позначають предмети, процеси і явища, характерні для життя і побуту країни, але не відзначаються науковою точністю визначення, властивою термінам”. Проте автор не враховує відносності реалій, залежності їх від словникового складу мови-переймача, і в цьому хиба його визначення. Не враховано також, що реалія часто виражається полілексемними одиницями.

В українському перекладознавстві термін “реалія” вперше вжив О.Кундзіч у праці “Перекладацька мисль і перекладацький недомисел” (1954), підкреслюючи при цьому неперекладність реалій:” Я схильний вважати народні пісні аналогічними реаліями даного народу, що, як правило, не перекладаються”.

Значним поступом в опрацюванні реалій в українському перекладознавстві є праці В.Коптілова. У визначенні реалій учений акцентує передусім чинник міжмовного зіставлення. Так, у праці “Актуальні питання українського художнього перекладу” В.Коптілов називає реаліями “слова, що позначають предмети та явища, невідомі мові перекладу”.

З цього твердження випливає й той факт, що слова можуть бути реаліями в одній мові, але не бути такими в іншій. Наприклад, у Великобританії, як і у нас, є проїзні квитки, а у США- їх немає. Отже, стосовно американського варіанту англійської мови наш “проїзний квиток” – реалія, а стосовно британського варіанту – ні.

Ще більш яскравіший приклад можна навести, розглядаючи лексему “хліб”. Лексема “хліб” – не реалія у бінарному зіставленні українсько-російському, українсько-англійському, але ця ж лексема – реалія у зіставленні українсько-ескімоському. Ще донедавна хліб був для них екзотикою, чимось рідкісним. Відома історія з перекладом по-ескімоськи молитви “Отченаш”, коли слова “хліб наш насущий” ( “хліб наш щоденний” ) виявилися носіям цієї мови такими ж дивними, недоречними, як би нам видалися слова “лососина наша щоденна”. Папі Пію X|| довелося видати спеціальну буллу, згідно з якою у текст молитви ескімосів дозволялося ввести саме ці слова – “лососина наша щоденна”.