Польська мовна ситуація в селищі Микулинці та селі Лучка Тернопільського району Тернопільської області, Детальна інформація

Польська мовна ситуація в селищі Микулинці та селі Лучка Тернопільського району Тернопільської області

Метою роботи є аналіз деяких мовних явищ пов’язаних з функціонуванням польської говірки в українському мовному середовищі. Предметом опису буде польська говірка селища міського типу Микулинці та села Лучка Тернопільського району. Ці місцевості становлять один з небагатьох випадків збереження польської говірки у більшому середовищі поляків на Україні.

Використані в цій роботі матеріали були зібрані взимку 1999 року.

Микулинці – містечко, розташоване на південь від Тернополя, над рікою Серет. Перша згадка у писемних джерелах з 1444 р. як село. В 1595 р. польський король Зиґмунд ІІІ дозволив заснувати в цьому селі однойменне місто з наданням йому магдебурзького права та звільненням його мешканців на 10 років від сплати податків.

У містечку раніше проживали три нації (українська, польська та єврейська) і, відповідно, існували три конфесії: греко-католицька, римо-католицька і мойсеєва. Під кінець XIX ст. пропорції між числом визнавців цих конфесій були такі: рим – кат. – 926, гр – кат. – 946, мойс – 1770 [3]. Ці дані можуть представляти кількість польськомовного та українськомовного населення. Після зміни територіальних кордонів в XX ст., польськомовне населення, що не було переселене на територію Польщі, опинилося у мовній ізоляції, внаслідок чого кількість людей, які володіють польською мовою, значно зменшилася: напевно, не перевищує декількох десятків осіб. Під час дослідження ми користувалися даними від пароха місцевої парафії римо–католицької Пресвятої Трійці.

Про польську мову та про її поширення і функції у зв’язку зі станом національної свідомості та ідентифікації записали у своїх працях м. ін. проф. Я.Ріґер [2], В.Вереніч, С.Рудницький.

Тутешнє білінгвальне населення – це передовсім найстаріше покоління. Українська мова вживається у життєвих ситуаціях, натомість польською мовою люди користуються під час богослужіння у костелі та під час зустрічі. Польська говірка для поляків, які мешкають у Микулинцях та Лучці, є мовою, яку винесли з дому, яка передається через батьків і дідусів. Польська мова тут відома тільки в усній формі. Деякі люди, які мали можливість відвідувати польську школу перед війною, ще вміють писати польською мовою. Дехто читає польською мовою надруковані книги, але це передусім молитовники. Польська говірка вживається в цих місцевостях кожного дня. Вона виконує функцію „домашньої мови”, мови контактів із сусідами, з поляками інших місцевостей, яких можна зустріти під час костельних свят. Польська говірка виконує в Микулинцях та Лучці, як і в інших селищах поляків на Україні, роль костельної мови, мови молитви та релігійних обрядів.

Оскільки поляки в описуваних місцевостях розмовляють між собою по–польськи, то, живучи в українському мовному середовищі і володіючи українською мовою (або її говірковою відміною), нерідко також російською мовою, стали білінгвальними (а деякі навіть трилінгвальними). Це відбувається внаслідок відвідування українських шкіл, користування українськими газетами, радіо, телебаченням, спілкування з мешканцями довколишніх сіл та міст. У ситуації, коли українська мова є обов’язковою в школі, державних інституціях, коли домінує у суспільному житті, її знання є необхідним, дає шанс суспільного становища. Всі поляки, мешканці Микулинець та Лучки вільно розмовляють українською мовою, уміють писати та читати.

Хоч відсутні контакти з Польщею та польською мовою і сильний вплив чужомовного середовища, однак польська говірка добре зберігається.

Матеріали були зібрані в описуваних місцевостях від людей старшого покоління. Більшість інформаторів має тільки початкову освіту, а деякі з них закінчили 3 – 5 класів польської школи.

Польська говірка сформована, з одного боку, завдяки контактом з польською мовою, а з другого – завдяки впливам української мови.

Характерні риси цієї говірки

Як і інші південно–кресові говірки польської мови ця говірка характеризується сильним як у загальнопольській мові виразовим наголосом, результатом чого є скорочення та ослаблення звучання ненаголошених голосних, а в деяких випадках зміна їх артикуляції. Стосується це голосних о, е, які в ненаголошених складах можуть бути звужені та підвищені: о > о > e, e > \x0117 > i/y, нп: kobjeta, rodzina, robili, gospodarstwo, сh\x0142opczyna, pilnuwa\x0142a, chudzili, rubili, puwid\x0142a, kuszuli, dupiro, psz\x0117chodz’ic’, sznur\x0117k, kamyecz\x0117k, liudz\x0117, kieliszek, sobi.

Редукція ненаголошених голосних пов’язана з впливом української мови на польську говірку. В Микулинцях це явище не виступає часто та не консеквентно. воно залежить значною мірою від темпу та старанності висловлення (часто в одного інформатора можна зафіксувати звужені та не звужені форми).

1. З українським впливом пов’язана ширша вимова наголошеного голосного у, який знижений у напрямі до е (в записі це виглядає: уе ), нп: сzyesty, czyestyj, moczyeli, szyerszyj, szyeje s’i, buczyena, pje\x017Cyena, \x017Cyeto, kamyeczek, а також у формах минулого часу дієслова by\x0107: bye\x0142, bye\x0142a, bye\x0142o, byeli. Поширену та знижену до а вимову може мати також ненаголошений голосний е, нп: szczeapi s’ie, tszeaba,

Голосний о більш лабіалізований ніж у загальнопольській мові. Після наголосу о може підлягати звуженню (див. вище). Зафіксовано декілька форм звуження у наголошеній позиції перед носовим приголосним, нп: kroumka, kroumkie, kou\x0144, un, una. На початку слова о може бути попереджене протезом u, нп: uоtdam, иоdnoszo, uoni, uo\x017Ceszki, uopszyfka. Виступають у цій говірці під впливом української мови слова: vokno, votda\x0142a, vodrombi s’ie. Така ж протеза може виступати перед голосним и як на початку, так і в середині слова, нп: vumre, vuszko, vuczy\x0107 s’ie, navuczy\x0107 s’i. Записано також форми типу: wrodzona (urodzona), wcik (uciek\x0142), wmer (umar\x0142), w\x017Cywasie (u\x017Cywa si\x0119) –вживані під впливом української мови.

Хоч характерною рисою цієї говірки є різноманітна реалізація носових голосних, перед щілинними приголосними \x0119 \x0105 можуть залишати носовий резонанс (так само як у загальнопольській мові): k\x0105sa, st\x0105szka, wj\x0105za\x0142am, ci\x0119szkie, z mi\x0119sem, na j\x0119zyku. Ці голосні можуть бути артикульовані асинхронічно як сполучення відповідного голосного та носового приголосного (sonsiatka, na pamien\x0107, wenze\x0142), або можуть взагалі втратити резонанс (meszczyzna).

Перед зімкнутими приголосними та зімкнено – щілинними носові голосні мають розкладену артикуляцію, як у загальнопольській мові: мjesionc, na \x0142onc\x0117, zmenczona, demby, rencz\x0144ik, dz’iesi\x0144с’.

У кінці слів голосні: \x0105, \x0119, втрачають носовий резонанс (але можуть підлягати звуженню як ненаголошені усні голосні), wjedzo, chodzo, zemno, s’ekiero, dro (dr\x0105 pierze), dre(1. ос. одн.), pszendo we\x0142ne. Ці голосні можуть мати асинхронічну артикуляцію: glinom, pi\x0142оm, maszynkom, pszet wojnom, s drugom, muwjom.

Носові голосні в кінці слів та перед l, \x0142, є артикульовані як о і е: ja pracuje, muwje, ide na modlitfe, z nafto, s kapusto, pot pacho, dadzo, також зворотна частка s\x2032ie(s\x2032i: nazywaju s\x2032ie, czymajo s\x2032i.

Давнє \x0115 різного походження як у наголошеній, так і ненаголошеній позиції, може бути континуоване через е: chlieb, kobjeta, або через і: s’piwaki, miszkanie, bidnyj.

Серед приголосних явищ в описуваній говірці характерне існування (під українським впливом), u – (т.зв. нескладотворчого, як нп: у слові auto), замість w (f) в позиції, яка закриває склад (prauda, sliuka, renkou, dauno, do krauca, dziuczont), у формах родового відмінка, множини: ko\x0142kuu, s\x0142uu, ludzuu. Ця зміна не реалізується консеквентно (у багатьох формах залишається загальнопольська артикуляція w (f), але вдасться зауважити, що u з’являється в мові частіше у молодого покоління).

У цій говірці існує тенденція до неоглушення w у приголосних групах: sw, \x015Bw’, szw, kw, kw’, tw, czw, нп: szwaczka, szwjec, \x015Bwieca, swjento, swoje, swachy, czworo, kwjat, kwitno, kwarta, kwoka.

Для багатьох інформаторів характерною є напівм’яка артикуляція загальнопольських м’яких голосних: \x015B, \x017A, \x0107, d\x017A. Їх вимовляють як: s’, z’, c’, dz’: s’wjento, z’ielonyj, c’icho, dz’ies’i\x0144c’.

Під впливом української мови в описуваній говірці виступає дзвінке h: hektar, hreczka, ceh\x0142y, zahaczy\x0107, hak.

Подібно як в загальноукраїнській мові приголосний l, артикулюється м’яко у кожній позиції: dlia, alie, liampa, liudz’i, pol’ski, приголосний \x0142, на відміну від загальнопольської мови має зубну артикуляцію (як у давній польській вимові), як перед голосним: g\x0142uchij, \x0142adnyj, так і у кінці складу, нп: by\x0142, by\x0142a.

М’які приголосні перед голосними (за винятком і), проявляють схильність до асинхронічної артикуляції, у якій палатальний елемент розвивається в інший звук: bja\x0142a, wjencej, pozlipjane, za mojej pamjenc’i, krawjec, mja\x0142, na pjecu. Йота після приголосного може позначатися більш – менш виразно, але це важко розрізнити.

Серед м’яких губних приголосних характерно артикулюється (m\x2032(. Крім форм mja\x0142, mjet\x0142a, pamjentam, зафіксовано декілька форм з групою: m\x0144, яка розповсюджена у тутешніх українських говірках [1]: m\x0144a\x0142, m\x0144a\x0142a, um\x0144era s’i, kam\x0144eni, na pam\x0144en\x0107, s\x0142om\x0144ane, m\x0144enso, jeczm\x0144enna, na kam\x0144e\x0144ach.

Українським впливом можна пояснювати явище, яке було зафіксоване у декількох інформаторів, тобто вставне епентетичне l після голосних: kuplju sobie, na z’emli, z’emlіa.

Задньоязикові приголосні можуть мати м’які варіанти перед голосним е: bochienek, mogie, chienc’.