Фонетичні та граматичні особливості української говірки села Вербиця біля Томашова Любельського, Детальна інформація

У досліджуваній говірці ці фонеми мають середньоязикове (дорсальне), повне пом’якшення – с\x2032, з\x2032, ц\x2032, \x0292\x2032. Ці звуки можна помітити у позиціях:

- перед голосними: завз\x2032/етий, к’іс\x2032/e, коц\x2032уб/а;

- перед м’якими приголосними: з\x2032в’/ізди, с\x2032н\x2032іх, ц\x2032в’іт, с\x2032вй/ета;

- зрідка перед твердими приголосними: бл/ис\x2032ко, пр/из\x2032ба, в’із\x2032м/у;

- в кінці слова: скр’іс\x2032, в’іс\x2032, кол/од’іс\x2032.

Крім цього м’який звук ц\x2032, з\x2032 виступає на місці т’, д’ у сполученнях с’т’\x21D2с\x2032ц\x2032, з’д’\x21D2з\x2032\x0292\x2032 [2,60], напр.: с\x2032ц\x2032ін/а, к’іс\x2032ц\x2032, й/із\x2032\x0292\x2032ет.

Альвеолярні |ч|, |ж|, |ш|, |\x01EF|

В основному ці приголосні виступають як тверді звуки. Тільки перед ’е (\x21D0’а) та і ч, ж, ш, більшою чи меншою мірою зберігають м’якість [2, 47]: ш/eпка, т/уче, важ/ей, с/а\x01EFе.

Сонорний |р|

Внаслідок диспалаталізації фонема р випала з кореляції твердості-м’якості. При цьому в частині південно-західних говорів (це стосується також говірки Вербиці) р’ перетворився на двозвукову сполуку рй [3,179,198]: прйетк’/e, стип’/ірйе, б/урйе. Півпалатальний варіант р з’являється перед і: р’іб/ий, подв’/ір’і, ч/ер’ін, зап’ріг/али. У всіх інших позиціях р – твердий.

Задньоязикові |к|, |ґ|, |х|

Задньоязикові палаталізуються під наголосом перед e (\x21D0и) та і незалежно від наголосу: к’/eдати, г’ірк’/e (огірки), пастух’/e, к’ін\x2032, /оґ’ір, Смал\x2032ух’/ів. У всіх інших позиціях звуки к, ґ, х виступають як тверді: карт/охл\x2032і, шухл\x2032/ада, пр/ахтика, зґр/ебло, варґ/атий. Порівняно досить часто трапляється ґ в іншомовних запозиченнях, але не тільки, напр.: ґаз/ета, ґож/ел\x2032н\x2032е, м’іґд/али, мамал/иґа. Цей звук з’являється також на місці к у результаті асиміляції перед дзвінкими приголосними: й/аґби, вил/иґд’ін\x2032, йаґ\x203Fб/ула.

Протетичні звуки

У говірці села Вербиця поширені три типи протетичних приголосних – й, в, г. Найчастіше виступає протетичний в у позиції перед і (\x21D0*о), у та о, незалежно від наголосу: в/очи, до В/угнова, в/угл\x2032е.

Поряд з приставним в досить поширений приставний г, який характерний для південноволинських і перехідних говірок. Він виступає незалежно від наголосу перед і (ие, еи) та о: гоб’/іт, гор/ати, гоул\x2032/ій, г/иестик, гов/ес, г/иендичка, гоб/ойе, геин/акші.

Цікавим є слово г’ір/ок (мн. г’ірк’/e), в якому відсутній не тільки протетичний звук, а й початковий о. Я.Закревська [5, 69-70] поясняє це явище аналогією до інших слів, а також впливом так званих allegro – форм, тобто форм, що з’являються внаслідок швидкого темпу мовлення, в результаті чого зникає початковий приголосний, приставний чи етимологічний. Для появи протез має також значення фразне оточення. Наприклад, форма з о (огонь) вживається переважно тоді, коли слово вимовляється окремо, без контекстуального оточення. Натомість в умовах фрази частіше вживається скорочена форма “гонь”.

Епентетичні звуки

У досліджуваній говірці можна виділити дві різні за походженням групи епентез. У першій групі після губних б, п, м, в наявний або відсутній епентетичний приголосний на місці узаконеного літературною нормою епентетичного л у дієсловах 1-ої ос. однини і 3-ої ос. множини теперішнього часу, напр.: к/упл\x2032у, р/обл\x2032у, л/овл\x2032ат, р/обл\x2032ат, а також в іменниках типу з/еимл\x2032а, гр/ебл\x2032а, ниемовл\x2032/а, грабл\x2032/і. Відсутність епентетичного л у зібраному матеріалі виявилася у слові: вирабй/ейут.

Друга група – це слова з т. зв. новим вставним н, л, яке з’явилося після губних перед ’е\x21D0’а [2,71-73;4,63]: с\x2032/імн\x2032е, мн\x2032/есо,мн\x2032ек/ушка, соломн\x2032/ен’і, мн\x2032ег/ейко, здоровл\x2032/е.

Подвоєння приголосних

Однією з архаїчних рис південно-західних говірок є відсутність подовження приголосних в іменниках середнього роду ІІ-ої відміни [2, 79-80]. Ця риса послідовно виступає у говірці Вербиці: в’іс\x2032іл\x2032/e, жит/e, кол/ос\x2032е, зб/іже, розв/илен\x2032е.

Подовжені звуки в досліджуваній говірці з’являються у словотворенні при збігові однакових приголосних (приголосні належать до інших морфем) або як результат асиміляції: кам/ін:е, йачм/ін:иско, с\x2032/ін:ик, б’іл\x2032/іш:а, на лоп/ац\x2032:і, в: /оду, дв’і с\x2032в’/іц\x2032:і.

МОРФОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ

У досліджуваній говірці морфологія менш багата на особливі прикмети, ніж фонетика. Більшість флексійних форм зближені або навіть тотожні із загальноукраїнськими. Однак деякі з морфологічних рис, характерні для наддністрянських говірок, ще вживаються у мовленні мешканців Вербиці. Декотрі з цих рис уже виступають дуже рідко, а на їх місце входять відповідні елементи з української літературної мови. Це явище стосується не тільки морфологічної системи, а говірок взагалі, тим більше вищеназваних говірок.

Ця схильність до переходу з “мови простої” на мову більш “культурну”, довела до того, що інформатори уникають синтаксичних конструкцій, які б вимагали вживання слів у певних формах непрямих відмінків, які є дуже характерні (тобто дуже відрізняються від літературної мови). Тому інколи важко навести достатню кількість прикладів на підтвердження не випадкової появи деяких закінчень чи інших морфемних одиниць.

Іменник

У називному відмінку однини іменники жіночого і середнього родів (І і ІV відміни) з основою на м’який або шиплячий приголосний мають здебільшого закінчення -’е (-’і), але трапляється також паралельно загальноукраїнське -’а, напр.: гр/ебл\x2032е, горн\x2032/е, подв’/ір’і, в/угл\x2032е, с/уше (і с/уша), ст/ерн\x2032е (і ст/ерн\x2032а). Таке ж саме закінчення мають іменники середнього роду ІІ відміни, причому немає подвоєння приголосних: жит’/е, в’іс\x2032іл\x2032/е, зб’/іже, з\x2032/іл\x2032е, кол/ос\x2032е, нас\x2032/ін\x2032е, склеп’/ін\x2032е.

Фонетичні діалектні особливості відбилися і на відмінкових закінченнях множини. Зокрема, ця особливість виявляється під наголосом після задньоязикових у називному відмінку іменників чоловічого та жіночого родів, де маємо -’е(-’e) замість літературного –и: миск’/e, дошк’/e, сливк’/e, в’ішк’/e, чворак’/e, пол\x2032ак’/e. Але поряд зустрічається і закінчення ие: шчупак/ие, в’іс\x2032/іл\x2032никие, малим/оникие, к/ошикие.

У місцевому відмінку однини іменників чоловічого роду твердої групи наявне закінчення давального відмінка –ови. В досліджуваній говірці воно виступає дуже рідко: по хліб/ови, на цвинтар/ови.

Іменники жін. і чол. родів м’якої групи (у місц. одн.) мають дуже часто закінчення –и: на кон/и, на зеимл/и, на гр/ебли, в гот/ели, В:ерб/ици, в ст/айни.