Фонетичні та граматичні особливості української говірки села Вербиця біля Томашова Любельського, Детальна інформація

У родовому відмінку множини іменників І і ІІ відміни маємо переважно закінчення –іў. Тут виявлена тенденція до уніфікації закінчень усіх відмін, напр.: баб’/іў, в’ітам’/ін’іў (жін. р. вітаміна), хл/оп’іў, човн’/іў, кр’/іс’ліў. Трапляється також закінчення –оў, -ей: кор/оў, к/онией.

У цій говірці можна ще виявити залишки двоїни, давні форми якої збереглися у називному і знахідному відмінках: дві науч/ител\x2032ц\x2032і, дві драб/ин\x2032ц\x2032і, дві с\x2032в’/іц\x2032:і.

Прикметник

У давальному і місцевому відмінках однини прикметники (а також порядкові числівники та присвійні займенники) мають стягнене закінчення: в пй/еті кл\x2032/ас/і, ст/арші ж/ін\x2032ц\x2032і, в л\x2032/іві р/уц\x2032і.

Займенник

Особові займенники в’ін, воуна, воуно в непрямих відмінках однини мають більш архаїчні форми, ніж у літературній мові. В родовому відмінку однини – йог/о, йго, го, до н/его, йі, до н/ейі; в давальному – йом/у, му, йі; у знахідному – йог/о, йго, го, н/его, йі, за н\x2032у; в орудному – ним, н/ейу, нем; у місцевому – н\x2032ім, н\x2032ій, н\x2032і.

Енклітичні форми від займенників йа, ти і зворотного займенника себе виступають у давальному відмінку одн. – ми, ти, си.

Присвійні займенники м’ій, тв’ій, св’ій мають дві форми: стягнену і повну. В називному одн. – м’і, м’ій; у давальному відм. одн. і середн. роду – мому; в місцевому відмінку одн. чол. і середн. роду – на мой/ім, м/ому; у родовому відм. жіночого роду – мой/ейі, мойі; в дав. і місц. відм. – мойі; в орудному відм. жіночого роду – м/ейу.

Вказівні займенники той, то, те, та, т’і ( в значенні цей, це, ця, ці) мають підсилені форми: тамт/ой, тамт/о (тамт/е), тамт/а, тамт’/і (в знач. той, то, та, т’і).

Числівник

Числівник один здебільшого звучить як йед/ен (дослідники пояснюють це впливом польської мови), зрідка од/ен, од/ин. Числівник чотири звучить як шт/ири. У числівниках пйет\x2032, д/ев’іт\x2032, д/есіт\x2032 (-ет\x2032) помічається закономірна для цього говору зміна ’а\x21D2 ’е (’і). У числівниках типу трин/айц\x2032е (-’і), штирн/айц\x2032е (’і), пйетн/айц\x2032е (-’і), крім -’е (-’і)\x21D0’а, випав приголосний д, а також відсутнє кінцеве т. У закінченнях числівників 50-90 в обстежуваній говірці т звучить твердо: п’ід’іс\x2032/ет, ш’ізд’іс\x2032/ет, д’ів’ід’іс\x2032/ет.

Дієслово

Форма інфінітива твориться за допомогою суфікса –ти: корм/ити, суш/ити, сп’ів/ати, годув/ати. Якщо основа дієслова закінчується на г, к, то може виступати суфікс –чи. В зібраному матеріалі зафіксовано тільки одне слово з цим суфіксом: печ/и.

Дієслова теперішнього часу у 3-ій особі однини і множини закінчуються на твердий приголосний –т: н/осит, р/обит, н/осет, р/облет. Іноді форми 3-ої особи однини можуть втрачати кінцевий приголосний –т. Зокрема, це часто виявляється перед часткою се (сі) [3,78]: б/ави сі, хм/ари се, скв/ари се, в’ін р/оби, л/учи в’іс.

Специфічну відмінність мають дієслова дати, їсти, повісти, які у 2-ій ос одн. мають форми даш (майб.час), йіш (теп.час), а у 3-ій ос. одн. – дас, йіс, пов’/іс (наказовий спосіб 2 ос. одн. – йі\x01EF, пов/і\x01EF).

Форми 3-ої особи одн. і мн. минулого часу є такі, як у літературній мові: ход/иў, роб/ила, г/авкало, трим/али. У всіх інших особах, крім форм тотожних з літературною мовою, паралельно, а може навіть частіше, виступають архаїчні форми з компонентом *jesmь, який у процесі багатовікового розвитку зазнав скорочення і перейшов у говорах до функції особового закінчення [8,69-70] (-ім, -м, -іс, -с, -смо, -смо, -сте).

Однина 1. хо°д/ив’ім; б/улам, лиш/илам; 2. ч/ув’іс, д/ав’іс; в/ид’ілас, ч/улас

Множина 1. м/алисмо, побудув/алисмо, обгород/илисмо; 2. хо°д/илисте.

Ці енклітичні закінчення можуть стояти після дієслова і перед дієсловом, можуть також відокремлюватися від дієслова іншими словами [3,79]: на хл/іп’-ісмо м/али, вже-с н/ачине пом/ила, с/ила-сте нагром/адили, /али-смо м/усіли пал/ити, й/аґ\x203Fжи-смо куп/или, м/ожие-с в/ид’іла.

Це саме стосується частки се(сі), яка може стояти після дієслова, перед дієсловом, а також може відділятися від дієслова іншими словами [3,79]: в’ін се най/іў, вд/ариў се, так се до ч/иста в/имело, вон/и сі д/ужи луб/или, йом/у сі ние х/очи.

На основі дослідженого матеріалу можна стверджувати, що мова села зберегла більшість рис, притаманних наддністрянським говіркам. Одні з цих рис ще живучі, інші виступають дуже рідко або проявляються паралельно з відповідними елементами української, рідше польської літературних мов.

Причиною такого стану є, безсумнівно, загальна тенденція до заміни мови села, якою є говірка, на літературну мову, але в цьому конкретному випадку це також наслідки переселення та змішання з населенням інших українських та польських говіркових груп.

Ситуація й умови, в яких опинилися мешканці Вербиці після виселення, не сприяли ані розвиткові, ані зберіганню їхньої говірки. Порівнюючи мову старшого і молодшого поколінь (у тому числі й народжених на півночі Польщі), помічено поступову деградацію їхньої говірки на користь української літературної мови (іноді інших говірок), а передусім польської мови, через щораз нові лексичні запозичення, оформлені, звичайно, згідно з закономірностями цієї говірки.

Література

Верхратський І. Говір батюків.– Львів, 1912.

Dejna K. Gwary ukrai\x0144skie Tarnopolszczyzny.– Wroc\x0142aw, 1957.

Жилко Ф. Т. Говори української мови.– К., 1958.

Закревська Я. В. Епентетичні звуки в українських говорах //Дослідження і матеріали з української мови.– К., 1962.– Т.V.

Закревська Я. В. Явище протези в західних говорах української мови // Дослідження і матеріали з української мови.– К., 1961.– Т.ІV.

Janow J. Gwara ma\x0142oruska Moszkowiec i Siwki Naddniestrza\x0144skiej z uwzgl\x0119dnieniem wsi okolicznych.– Lwow, 1926.