Віктор Ющенко - українська надія чи міф?, Детальна інформація

Вага Юлії Тимошенко в Уряді настільки велика, що можна цілком говорити про Уряд Ющенка-Тимошенко. Тим більше, що Юлія Володимирівна взяла на себе роль своєрідного “публічного обличчя” Уряду.

Мітюков близький Ющенкові як давній приятель, ще за часів спільної роботи в банку “Україна”. А Ющенко, кажуть, вміє цінувати людську дружбу і далекий від того, аби “кидати” вірних йому людей.

Ющенкові і Тимошенко вдалося поступово витіснити з Уряду людей, які ніколи не працювали б як члени однієї команди. Не в останню чергу цим було продиктовано рішення Сергія Тигипка піти з Уряду працювати у Верховну Раду; він і Ющенко, хоча і є реформаторами, але при цьому навряд чи є людьми одного середовища. Згадаймо, що Тигипка було призначено у 1997 році на місце усунутого Віктора Пинзеника – особистого приятеля Ющенка. І Тигипко у той час розглядався як ставленик проросійськи налаштованого металургійного лоббі. Згодом було усунуто ставленика Суркіса, міністра палива і енергетики Сергія Тулуба. Поговорюють, що невдовзі заміни відбудуться в агропромисловому секторі. Таким чином, Ющенко поступово позбувається осіб, нав'язаних йому згори.

Коли я говорив про відсутність серйозного оперття на партії, то варто зробити акцент на одному “але”: Ющенко має тісні стосунки з середовищем партії “Реформи і порядок”. Лідер партії, Віктор Пинзеник, є, до деякої міри, членом команди, оскільки рецепти реформ Ющенка майже ні чим не відрізняються від рецептів Пинзеника. Сергій Соболєв та Іван Васюник працюють радниками Прем'єр-міністра. Але знову-таки, союз Віктора Андрійовича з ПРП – це не бажання активно задіюватися у партійну роботу чи перетворювати Уряд на пеерпівський. Просто в середовищі партії є чимало фахівців-економістів, партія створила чимало оригінальних економічних розробок, які чекають на своє практичне втілення. До того ж ПРП одразу й однозначно висловила свою підтримку Уряду.

“Зеркало недели”, розглядаючи сучасну ситуацію в українському партійному спектрі, зауважує, що у Ющенка нині є лише дві партії, на які він міг би обіпертися – або “Реформи і порядок”, або матвієнківський “Собор”. При цьому другий варіант виглядає дещо сумнівним.

Близьке оточення Ющенка – це не лише конкретна допомога у втілення різного роду проектів. Це ще й сварка з ворогами своїх друзів. Середньовічний принцип “Ворог мого друга – мій ворог” однозначно спрацював і у випадку Ющенка.

ВОРОГИ

Майже класичною стала теза про те, що Ющенко бореться з олігархами. І це дійсно так. Із двох причин. По-перше, олігархи заважають економічним реформам – їм просто не потрібні економічні реформи (ця теза також повторюється часто, аж до банальності часто). По-друге, інтереси Ющенка, “завдяки” Юлії Тимошенко, наштовхнулися на інтереси Олександра Волкова та тандему Григорій Суркіс і Віктор Медведчук.

Із Медведчуком у Ющенка давно були негаразди у стосунках. Ще минулого року Віктор Володимирович вимагав не лише відставки Віктора Андрійовича з поста Голови Нацбанку, а й притягнення його до кримінальної відповідальності. Тоді на допомогу Ющенкові прийшов Олександр Волков, який нейтралізував Медведчука (отримавши, щоправда, у сферу свого впливу банк “Україна” – “вотчину” Ющенка). Спільна нелюбов до Суркіса і Медведчука об'єднала в Уряді Віктора Ющенка та Юлію Тимошенко. Так на противагу олігархічному тандему з'являється антиолігархічний тандем. Сили, нібито, рівні: з одного боку — група акціонерів обленерго, з іншого – потужні фінанси плюс газотрейдерство.

Однак Юлія Тимошенко переступила межу і майже одразу ж після свого призначення вдарила по структурах Олександра Волкова (мається на увазі розголос сенсаційної новини – ми маємо потужний борг перед Росією; і це сказано через два місяці після того, як Ігор Бакай, тодішній голова НАК “Нафтогаз України”, заявив, що ми не маємо перед Росією ні копійки боргу за газ). Олександр Волков спробував захистити свого однопартійця і близького співробітника Ігора Бакая, але Віктор Ющенко був непохитним. “Холодна війна” протривала до березня, аж доки нерви у Бакая не здали. Він написав заяву про звільнення. Ющенко, який перебував у цей час у закордонній поїздці, підписав заяву Бакая.

Проте діяльність Уряду стала тією детермінантою, яка визначила процес зближення двох партій – “Демократичного Союзу” (О.Волкова) та Соціал-демократичної партії України (об'єднаної) на антиющенківській та антитимошенківській основі. На початку року чимало слів було сказано про можливість створення спільного блоку. Наразі цей блок ДС/СДПУ(о) існує де-факто, але в силу ряду причин не оформлений де-юре.

На нещодавньому з'їзді СДПУ(о) Віктор Медведчук у своїй доповіді, відверто знущаючися над Прем'єром, запропонував йому вступити до партії, аби таким чином показати відданість соціал-демократичним ідеям і бажання реально змінити суспільно-політичну ситуацію в державі. Мені особисто це нагадало відомий виступ Андрія Вишинського у 1949 році, який запропонував країнам НАТО прийняти до блоку ще й Радянський Союз, аби засвідчити миролюбні наміри.

Останнім часом до середовища опонентів Віктора Ющенка долучився ще й Секретар Ради національної безпеки і оборони України Євген Марчук, який одночасно намагається лобіювати інтереси Росії та клану Медведчук-Суркіс. Останні доповідні і заяви Марчука витримані у руслі опонування Ющенкові і Тимошенко.

Хто вийде переможцем з цієї гри – Ющенко чи олігархи – покаже час. Але варто відмітити, що всяка дія породжує протидію. І всякий олігарх породжує антиолігарха. Адже під крилом Ющенка поступово “олігархізується” Юлія Тимошенко, і цього також не можна не помітити. Тому процес боротьби може перетворитися на замкнене коло.

ПРОРАХУНКИ

Уряд за півроку своєї діяльності зробив чимало прорахунків. Іноді вони диктувалися безвихіддю ситуації. Іноді – просто тиском на Уряд згори, з президентського оточення. Отже, спробуємо розглянути ці прорахунки.

Прорахунок перший. Визнання українських боргів за спожитий російський газ. Те, що Юлія Тимошенко підписала українські зобов'язання по $2,233 млрд., носило в першу чергу політичний характер. Юлія Володимирівна вирішила відімстити Ігореві Бакаєві за те, що у 1998 році він майже повністю усунув її з газового ринку. Але на фоні наявного 16-мільярдного боргу зайві два мільйрди можуть стати просто згубними для України.

Прорахунок другий. Дозвіл на активну бізнесову діяльність в Україні структур ЛУКОЙЛу. Павутина корпорації ЛУКОЙЛ є настільки потужною, що ризикує поглинути всю економічну систему України. Наразі Уряд Ющенка фактично передав у розпорядження корпорації та її генерального директора Вагіта Алекперова калуський хімкомбінат “Оріана” та Одеський нафтопереробний завод. Цікаво, але до обох об'єктів приглядалися структури Суркіса і Медведчука. Чи не діяв Ющенко за принципом “Назло ворогам козу продам, щоб діти молоко не пили”? Тобто, хай краще в руки Алекперову, аби не Суркісу? Кажуть, що апетити Алекперова після цих перемог на українському ринку сильно зросли і нині він приглядається до західноукраїнського регіону, зокрема до Дрогобицького НПЗ “Галичина”.

Прорахунок третій. Повернення на український ринок газу російської компанії “Ітера Холдинг”. Восени має запрацювати спільне підприємство НАК “Нафтогаз України” та міжнародної компанії “Ітера”. У результаті під контроль цієї структури потрапить увесь український газовий ринок. Не важко припустити, що поступово внаслідок такого роду діяльності український газ повністю контролюватиметься з російської сторони.

Існує й ряд інших нюансів. У своїй промові під час обрання на пост Прем'єр-міністра Віктор Ющенко запропонував для втілення дві програми – 100 днів і 1000 днів. Сто днів давно минули, а про втілення цієї програми ніхто не прозвітувався. 1000 днів тривають, але ніхто не знає, чи втілюється ця програма на практиці. Практично не видно роботи гуманітарного блоку уряду.

І тому Уряд Ющенка є за що критикувати. І його потрібно критикувати.

Проте в цього Уряду є чимало здобутків.

ЗДОБУТКИ

Що ж можна віднести до позитивів?

По-перше, Уряд Ющенка запропонував і вчасно прийняв Державний бюджет України на 2000 рік. Розробкою бюджету керувала Юлія Тимошенко. Чимало доклався до його творення Ігор Мітюков. У результаті маємо бездефіцитний бюджет. За словами І.Мітюкова, “особлива увага приділялася тому, щоб дати максимально правдивий бюджет, збалансувати прибутки і видатки, навести елементарний лад у витрачанні бюджетних коштів”. Щоправда, бюджет виявився настільки урізаним, що окремі державні структури просто завили. Можливо, з цього і варто починати “шокову терапію”?

По-друге, проведення аграрної реформи на селі. Свого часу прогнозувалося, що коли Ющенко насправді спробує реорганізувати колгоспи, його проклянуть навіть односельчани на Сумщині. Виявилося, що смерть колгоспної системи була спокійною і тихою. А за даними віце-прем'єра М.Гладія, у травні місяці було засіяно площі на тому ж рівні, що і минулого року.

По-третє, піднесення авторитету України на міжнародному рівні. Уряду Ющенка вдалося уникнути дефолту. Більше того, “під Ющенка” погодилися виділити нові кредити. Сполучені Штати і Міжнародний валютний фонд повірили Ющенкові, що сумнозвісні публікації у “Finansial Times” та проведений аудит Нацбанку – це лише намагання дискредитувати Прем'єра. Тобто Ющенко в очах Заходу і надалі залишився символом реформ.

По-четверте, Ющенко став прихильником продовження будівництва нафтопроводу “Одеса – Броди” – магістралі, яка значною мірою вирішить питання енергетичної незалежності України. 3 квітня він доручив підготувати звіт про стан будівництва нафтопроводу. Перебуваючи з візитом у Варшаві, добився підтримки проекту з боку польської сторони. Також призначив розпорядником коштів, що виділяються на будівництво нафтотерміналу “Південний”, ДПМНП “Дружба”. Є надії, що у 2001 році по цьому нафтопроводу потече каспійська нафта. Для підкріплення своїх намірів Ющенко заявив про необхідність передачі пакету акцій Херсонського нафтопереробного заводу в руки казахських нафтових кампаній (на які також покладає великі надії в плані освоєння нафти з Тенгізу і Каспію).

Вартим уваги є й те, наскільки грамотно Віктор Ющенко займається витворенням власного іміджу. Він вміру популістський і вміру інтелектуальний. Він намагається всюди бути “своїм”. Про нього (нібито без його згоди та без його відома) видають книгми. Він бере участь у козацьких забавах. Він демонстративно ходить у театр і цікавиться кінематографом. Він приїздить на Черкащину, аби охрестити доньку свого приятеля, банкіра Станіслава Аржевітіна (Банк “АЖІО”). Він замовляє у Софії молебен за Українську Державу. Одним усе це подобається. Інших – дратує.

Проте Президент не може звільнити Ющенка з тим формулюванням, з яким звільнив свого часу Євгена Марчука – “за формування іміджу”. Просто під Ющенка дають кредити. “Мене не буде – і вас не буде”, полюбляв свого часу говорити Григорій Распутін. Ющенко так не говорить. Проте Леонід Кучма впевнений, що так воно і є.