Гнійні захворювання пухкої сполучної тканини, Детальна інформація

ГНІЙНІ ЗАХВОРЮВАННЯ

ПУХКОЇ СПОЛУЧНОЇ ТКАНИНИ

Мастит. Для розуміння патогенезу, клініки і лікування маститу потрібно знати деякі особливості анатомії молочної залози.

Молочні залози жінки розташовани на передній поверхні грудної стінки на рівні III—VI ребер. У центрі молочної залози розташований пігментований сосок. Молочна залоза складається з 15—20 окремих радіальне розташованих часток, кожна з яких у свою чергу складається з альвеолярних залоз. Частки залози оточені жировою тканиною і сполучнотканинними перетинками. Від часток радіальне ідуть молочні протоки, які відкриваються у центрі соска. Молочна залоза відокремлюється тонким шаром жирової тканини від внут-рішньогрудної фасції, яка прикриває великий грудний м'яз.

Кровопостачання молочної залози здійснюється за рахунок гілок внутрішньої артерії молочної залози, яка відходить від підключичної артерії. Лімфа з молочної залози відтікає в лімфатичні вузли пахвової ямки, грудинні, під- і надключичні лімфатичні вузли.

У молочній залозі можуть розвиватися неспецифічні і специфічні (туберкульоз, сифіліс, актиномікоз) запальні процеси.

Гострий мастит (mastitis acuta) — це гостре гнійне запалення паренхіми (паренхіматозний мастит) або сполучної тканини (інтерстиціальний мастит) молочної залози. Спричинює його стафілококова інфекція. Стафілокок проникає у молочну залозу екзогенно (через тріщини сосків) або ендогенне (гематогенним чи лімфогенним шляхами) з наявних у організмі запальних осередків. Рідше гострий мастит спричинюється стрептококом, кишковою, синьогнійною паличками, протеєм, анаеробами. Найчастіше гострий мастит розвивається після пологів під час годування дитини (у 1—5 % породіль) груддю. Розвитку запального процесу u молочній залозі сприяють застій молока і набухання молочних залоз. Звичайно уражується одна молочна залоза, рідше — дві.

Запальний процес розвивається в кілька стадій. Спочатку буває серозна інфільтрація тканини молочної залози. У міжклітинному просторі нагромаджується серозний ексудат, що містить велику кількість лейкоцитів. Пізніше серозна інфільтрація замінюється гнійною, внаслідок чого розвивається флегмона молочної залози. У разі прогресування процесу в залозистих органах запальний процес має тенденцію до поширення (уражена тканина розплавляється, утворюється гнояк). У разі тромбозу судин тканина молочної залози може некротизуватися, і тоді виникає гангренозний мастит.

Багато авторів виділяють такі фази розвитку процесу: серозна, флегмонозна, гнійна, гангренозна.

Для гострого маститу, як і будь-якого запального процесу залозистих органів, є характерними слабко виражена тенденція до відмежування і швидке поширення його в тканині. Запальний процес може локалізуватися лише в молочних протоках (галактофорит) або уражати залози соска (ареоліт).

Гнояки в молочній залозі можуть розташовуватися премамарно (парааре-олярно), інтрамамарно, ретромамарно.

Клінічна картина гострого маститу залежить від стадії захворювання і його локалізації.

Починаається гострий мастит з невеликого ущільнення в молочній залозі, що є наслідком застою молока. Спочатку воно малоболюче, але з часом біль посилюється. Затримується виділення молока. Загальний стан у цей період не порушується. За несвоєчасного або неповноцінного лікування новоутворення в молочній залозі ущільнюється, біль стає інтенсивним, шкіра над ущільненням червоніє. Температура тіла підвищується до 38—39 °С. Можуть бути озноб, головний біль, загальна слабкість. Годувати дитину ураженою молочною залозок) стає тяжко. Збільшуються пахвові лімфатичні вузли. Змінюється формула крові (як у разі запального процесу).

У стадії гнійного розплавлення в центрі ущільнення спостерігається явище флюктуації. Наростають місцеві і загальні прояви.

У гангренозній стадії загальний стан дуже тяжкий. Температура тіла 39— 40 °С, пульс частий — 120—140 за 1 хв. Артеріальний тиск може бути зниженим, язик сухий, шкіра бліда. Над молочною залозою шкіра блідо-зелена або синьо-багряна. Молочна залоза різко збільшена в об'ємі. Збільшуються і стають болючими регіонарні лімфатичні вузли. Змінюється формула крові: високий лейкоцитоз, зсув лейкоцитарної формули вліво, збільшення ШОЕ.

У стадії абсцедування підтвердити діагноз гнійного маститу можна за допомогою пункції молочної залози, під час якої одержують гній.

Діагноз параареолярного і інтрама-марного маститу поставити не важко на основі описаної вище клінічної картини. При ретромамарному маститі, що локалізується в клітковині ззаду молочної залози, в ділянці великого грудного м'яза спостерігається розлита болюча припухлість без зміни кольору шкіри. Вся уражена залоза ніби піднята або випинається вперед. У разі зміщення залози хвора відчуває біль-Загальні прояви — як і при маститі іншої локалізації. Характерні явища лімфангіту, лімфаденіту.

Гострий мастит треба диференціювати з так званою молочною лихоманкою, яка буває у породіль на 4—5-ту добу після пологів і зумовлюється застоєм молока. Застоюючись у молочній залозі і повторно всмоктуючись, воно виявляє пірогенні властивості.

Лікування гострого маститу в початкових стадіях консервативне, але обов'язково під контролем лікаря. Самолікування не допускається. Терапію треба починати з пригнічення лактації і систематичного відсмоктування молока. Годування дитини груддю припиняють через небезпеку розвитку в неї стоматиту, ентериту, кон'юнктивіту. Молоко систематично зціджують або відсмокту

ють відсмоктувачем. Застосовують препарати, які пригнічують лактацію (комбінація естрогенів з андрогенами). Молочну залозу припіднімають і туго фіксують пов'язкою. Призначають антибіотики, фізіотерапевтичні процедури, за-гальнозміцнювальні засоби.

Добрі наслідки дає ретромамарна новокаїнова блокада (80 мл 0,25 % розчину новокаїну + 500 000 ОД моно-міцину або канаміцину + 10 мг трипсину або хімотрипсину). Паралельно з цим проводять інфузійну детоксикаційну терапію (реополіглюкін, плазма, білкові препарати, розчини електролітів).

Якщо лікування розпочате в серозній або інфільтративній стадії, від нього можна очікувати позитивного ефекту: біль зменшується, інфільтрат поступово розсмоктується, температура тіла знижується.

У флегмонозній, а особливо в аб-сцедуючій чи гангренозній стадії, показане хірургічне лікування. Операцію треба проводити під загальним знеболенням (внутрішньовенним чи інгаляційним). Це дає змогу широко розрізати гнояк, його кишені, провести ревізію рани, її дренування. Якщо гнояк розташований параареолярно або інтрамамарно, у ділянці флюк-туації або найбільшої болючості проводять радіальні розрізи в напрямі від периферії до соска (такі розрізи не пошкоджують молочних ходів). У разі ретромамарного розташування абсцесу виконують овальний розріз під молочною залозою (розріз Бар-денхайера). Розітнувши гнояк, пальцем проводять ревізію його порожнини, роз'єднуючи всі тяжі й перетинки. Вирізують некротизовані тканини. Порожнину гнояка промивають антисептичним розчином (фурацилін, хлоргексидин і ін.) і дренують гумовими випускниками та поліхлорвініловими трубками. У післяопераційний період лікують так само, як гнійну рану, продовжуючи загальну терапію доти, поки не зникнуть запальні явища.

Іноді для кращого відтоку гною і дренування гнояка треба робити два-три розрізи, з'єднуючи їх у глибині між собою.

У останні роки в практику лікування обмежених форм гострої гнійної інфекції, зокрема абсцедуючого маститу, запроваджено активний хірургічний метод лікування, який полягає у вирізуванні гнояка, налагодженні припливно-відпливного промивання (дренажу) порожнини рани та закритті рани первинними швами (А.А. Федоровськии, І.М. Старовой-тов, 1967; М.П. Черенько і співавт., 1985).

Тривалість консервативного лікування гострого маститу становить у середньому 12—15 діб. У разі хірургічного втручання (розтин гнояка і дренування) воно затягується до 3—4 тиж. Активне лікування у 2—3 рази прискорює загоєння рани та одужа

ння хворих. Крім того, воно забезпечує набагато кращі функціональні наслідки лікування.

I

іксують молочні залози пов'язками у припіднятому положенні, годують дитину груддю і ретельно зціджують молоко.

У профілактиці маститу важлива роль відводиться збереженню' в стаціонарі санітарно-епідеміологічного режиму (вологе прибирання палат, опромінення повітря бактерицидними лампами, боротьба з бацилоно-сійством).