Гнійні захворювання пухкої сполучної тканини, Детальна інформація

Іноді після затихання гострого процесу може залишитися хронічне запалення молочної залози (хронічний мастит).

Після гострого періоду інфекція у осередку запалення залишається у латентному стані і може активізуватися під впливом будь-яких провокаційних чинників. Захворювання це буває рідко. Частіше причинами переходу гострого маститу в хронічний є мимовільне розкриття гнійного осередку, малі розрізи, помилки в лікуванні та веденні післяопераційного періоду.

Хронічний мастит має дві форми перебігу — норицеву і інфільтративну. За першої форми на молочній залозі є одна або кілька нориць із незначним гнійним виділенням. Довкола них промацується трохи болючий інфільтрат. У разі другої форми нориць немає, але в тканині молочної залози залишаються малоболючі ущільнення різної величини. Шкіра над ними не змінена. Загальні ознаки не виражені. Можуть бути збільшені, але не болючі, пахвові лімфатичні вузли.

Хронічний мастит погано лікується консервативними методами. Уразі тривалого його перебігу виконують секторальну резекцію молочної залози з гісто-логічним дослідженням видаленої тканини.

Хворі з хронічним маститом повинні перебувати на диспансерному обліку у зв'язку з можливістю злоякісного переродження ущільнення.

Гострий парапроктит (paraproctitis acuta) — це гостре запалення клітковини навколо прямої кишки. Спричинює його гноєтворна інфекція (золотистий або білий стафілокок, кишкова паличка, анаеробна флора), яка проникає в параректальну клітковину переважно з тріщин та запалених анальних крипт і анальних залоз прямої кишки.

Чоловіки хворіють на парапроктит удвічі частіше за жінок.

За поширенням інфекції в парарек-тальній клітковині розрізняють такі види парапроктиту: підслизовий, підшкірний, ішіоректальний (між горбом сідничної кістки і прямою кишкою), пельвіоректальний (вище за м'яз, який піднімає задній прохід, між прямою кишкою і цим м'язом), ретрорек-тальний (ззаду прямої кишки). Головним чином спостерігаються підшкірно-підслизові та ішіоректальні парапроктити.

Клініка гострого парапроктиту характеризується появою сильного болю в ділянці прямої кишки. Хворому важко ходити, порушуються акти дефекації і сечовиділення. При поверхнево розташованих гнояках (підшкірний, підслизовий) спостерігаються набряк, почервоніння шкіри, різка болючість під час пальпації. При глибокому парапроктиті (ішіоректальний, пельвіоректальний) хворі відчувають різкий пульсуючий біль у ділянці прямої кишки, під час пальцевого дослідження однієї із стінок прямої кишки наявна різка болючість. У цьому місці відчувається ущільнення, а у разі гнійного розплавлення інфільтрату—флюктуація.

Загальний стан хворого поступово погіршується. До 38—39 °С підвищується температура тіла, яка супроводжується ознобом, зникає апетит, з'являється безсоння. У крові збільшується кількість лейкоцитів, спостерігається зсув лейкоцитарної формули вліво, збільшується ШОЕ.

Без адекватного лікування гнояки проривають назовні через шкіру сідничної ділянки (частіше) або в просвіт прямої кишки. У такому разі гострі запальні прояви затихають, утворюються нориці, які довго не гояться, процес набуває хронічного перебігу (хронічний парапроктит — paraproctitis.chronica).

Лікування гострого парапроктиту оперативне. Лише у разі поверхневої (підшкірної) локалізації, у стадії інфільтрату, можна застосовувати консервативну терапію (промені УВЧ, теплі мікроклізми з настоєм ромашки лікарської, сидячі теплі ванни, анти-біотикотерапія, нормалізація акту дефекації).

Перед операцією хворому треба зробити очисну клізму. Операцію краще проводити під загальним знеболенням. Розтинають гнояк. Пальцем досліджують порожнину гнояка, відшукують та лікують внутрішній отвір його у прямій кишці.

Для запобігання передчасному стулюванню країв рани вирізують трикутний клапоть шкіри з вершиною біля внутрішнього отвору гнояка. Рану пухко дренують.

Більшість пельвіоректальних гнояків розкривають з боку прямої кишки.

Треба зазначити, що простий розтин параректального абсцесу частіше не призводить до вилікування хвороби, а лише переводить її в хронічну (фістульну, чи норичну) форму. Це зумовлено тим, що вже в гострій стадії (в стадії абсцесу) парапроктит поєднується з порожниною прямої кишки внутрішньою норицею, яка відкривається у одній з крипт задньої (частіше) або передньої комісури анального каналу. Через цю обставину радикальним хірургічним втручанням при гострому парапроктиті може бути лише таке, яке поряд із розтином абсцесу (гнояка) доповнюється ліквідацією внутрішнього отвору нориці в стінці прямої кишки. При підшкірно-слизових та ішіо-ректальних абсцесах з розташуванням їх (та нориць) внутрішньо від сфінктера анального отвору внутрішній отвір у стінці прямої кишки вирізується (після розтину абсцесу) разом із шкірою та підшкірною основою. Вирізують клапті у вигляді трикутника з вершиною в ділянці внутрішнього отвору. При гострому парапроктиті з екстрасфінктер-ним розташуванням внутрішньої нориці останню видаляють складнішими способами. Один з них запропонований ще Гіппократом. Він полягає в розтині гнояка (абсцесу) з видаленням його зовнішньої оболонки у вигляді клаптя трикутної форми (цей елемент операції запропонований Габріелем) та проведенні через внутрішній отвір нориці в стінці прямої кишки міцної лігатури, яка зав'язується над сфінктером кишки та поступово, протягом тижня чи навіть довше, перерізує його. Завдяки посту

повому перерізуванню сфінктера ліквідується отвір нориці і не розвивається неспроможність сфінктера.

У післяопераційний період хворі одержують невеликі дози антибіотиків, настій опію (по 5—6 крапель тричі на добу). Дренажі міняють через 2—3 доби.

Паранефрит (paranephritis) — гнійне запалення пухкої сполучної і жирової тканини, які оточують нирку.

Причиною паранефриту частіше є перехід інфекції з нирки на навколо-ниркову клітковину при піонефрозі, туберкульозі, абсцесах кіркової речовини нирки. Інфекція в паранефральну клітковину може проникнути і при колото-різаних або вогнепальних пораненнях нирки, із гнійних осередків у органах черевної порожнини (гострий апендицит, холецистит, перфорація товстої кишки). Можливий і метастатичний шлях перенесення інфекції.

Збудниками інфекції частіше є стафілококи, кишкова паличка, анаеробна інфекція.

На паранефрит хворіють переважно люди віком 20—40 років, частіше чоловіки.

Захворювання починається із серозного набряку навколониркової клітковини. Через деякий час настає фаза запальної інфільтрації, яка закінчується гнійним розплавленням і секвестрацією жирової тканини. Гній може поширюватися вниз по великому поперековому м'язу і утворювати так званий псоас-абсцес.

На тлі основного (частіше ниркового) захворювання у хворих раптом з'являються сильний біль у поперековій ділянці, озноб, до 40 °С піднімається температура тіла. Біль посилюється під час вдиху і іррадіює в плече і ногу. Стають жовтими склери, різко погіршується загальний стан хворого.

Під час пальпації живота і поперекової ділянки визначають напруження м'язів і болючість. Симптом Пастер-нацького (ребром долоні легенько стукають по поперековій ділянці, що підсилює біль) позитивний. Підшкірна основа в поперековій ділянці набрякла і трохи ущільнена. Згодом у підребер'ї або трохи нижче починає промацуватися щільний болючий нерухомий запальний інфільтрат. Поперекова ділянка випинається, шкіра стає гіпе-ремійованою. Після опускання гною по великому поперековому м'язу визначається псоас-симптом на боці ураження (зігнуту в кульшовому суглобі ногу неможливо розігнути).

У крові чітко виражені запальні зміни. Сеча в нормі. Лише у тяжких випадках, з вираженим септичним перебігом захворювання, можуть спостерігатися помірна альбумінурія і циліндрурія.

Під час рентгенологічного дослідження визначають розлите гомогенне затемнення із зникненням контурів великого поперекового м'яза.

Уточнити діагноз допомагає пункція поперекової ділянки. Паранефрит може давати чимало небезпечних для життя ускладнень, які пов'язані з прориванням гнояка в черевну (перитоніт) і плевральну (гнійний плеврит) порожнини, сепсис.

Лікування паранефриту переважно хірургічне — розтин флегмони і дренування порожнини її.