Неврози в дитячому віці, Детальна інформація

НЕВРОЗИ В ДИТЯЧОМУ ВІЦІ

План

1. Вступ

2. Думка про проблему дитячих неврозів

3. Висновки: невроз дітей - чи можна уникнути?

4. Список використаної літератури

Вступ

Дана тема по своїй актуальності заслуговує на увагу не тільки фахівців в області дитячої невропатології, але і, насамперед, батьків, вихователів дитячих садів, учителів. З кожним роком зростає кількість дітей, яким поставлений діагноз якого-небудь нервового захворювання. За даними досліджень А.І.Захарова до закінчення молодшої школи здорових дітей менше половини. Причини такого явища криються не тільки в складній соціальній обстановці, але на багато глибше.

Небезпека цього захворювання криється не в його чи вазі невиліковності (невроз - вилікуємо), а у відношенні до цього захворювання. Більшість батьків просто не звертають на перші ознаки чи неврозів нервових розладів у своїх дітей, друга частина - якщо і звертає увагу, то відноситься досить поверхово (“саме пройде”), і лише незначна частина починає реальні дії для виправлення положення. На думку шкільних педагогів і психологів до середніх класів діагноз нервового розладу можна поставити більшості дітей, а фактично здоровими можна назвати лише одиниці. Якщо врахувати, що невроз з'являється не в шкільному віці, а набагато раніш, і до шкільного віку частина дітей приходять зі стійкими нервовими порушеннями, то можна зробити сумні висновки.

Прислів'я говорить: “Посієш звичку - пожнеш характер, посієш характер - пожнеш долю”, “Звичка - друга натура”. Народна мудрість тонко помітила зв'язок між способом життя, що закладається ще в дитинстві, і відносинами людини з навколишніми його людьми, з яких дійсно складається його доля. Якщо дитині в дитинстві батьки постійно вселяли, що він:” матрац, нехлюй, телепень”, то чи рано пізно в це починає вірити. Але спочатку усередині дитини відбувається конфлікт, тому що він знає, що він не такий поганий, що він намагається порадувати своїх батьків, а вони цього не зауважують, намагаючись підігнати дитини під свої мірки. З цього конфлікту “випливає” нервова напруга, з яким дитина під годину не може справитися. Можливо два варіанти рішення дитиною цієї проблеми: або він пристосуватися під непомірні вимоги дорослих і сховає свої особистісні якості, але буде змушений шукати механізм захисту власного “Я” доступними для нього способами, або він буде пручатися, що породить безліч конфліктів з батьками. І те й інше неминуче приведе до підвищеної нервової напруги, а якщо батьки не перемінять свою “виховну політику”, те в дитини виникне нервовий розлад, невроз, що підростаючий людина понесе із собою в доросле життя. Напрошується закономірне питання: чи виростуть ці діти повноцінними особистостями, чи будуть вони щасливі і щасливі? Напрошується відповідний відповідь. У книзі Вл. Леві “Нестандартна дитина”* описується випадок, коли батьки звернулися до психолога з приводу своєї дитини: хлопчик перестав забирати свою постіль. Скільки років вашому хлопчику? - запитав психолог. 25 - відповіли батьки - він уже 3 роки як одружений. Причина виявилася лежала на поверхні - батьки виховували своєї дитини так, як хотілося їм, примусили надійти в інститут по їх виборі. От “дитинча” і збунтувався.

Судячи з масштабу поширення цієї проблеми - у недалекому майбутньому нам грозить “повна невротизація населення”. Суспільство своєму з невротиків, що складається в більшості, не зможе гармонійно існувати надалі. Чим може обернутися проблема дитячих неврозів надалі, говорити не приходиться.

Може показатися, що я згущаю фарби і малюю апокалиптическое майбутнє. Так, проблема важлива, дуже. Але усе більше батьків надає значення здоров'ю своїх дітей і своїх родин у цілому. На жаль, більшості з них приходиться діяти методом проб і помилок, але саме головне - вони хочуть виростити здорових дітей. Задумуються про профілактику дитячих нервових захворювань і намагаються не допускати їх. Ніхто не сперечається - сучасне життя стало складної, позбавленої стабільності і повні стресів. У даних умовах жити і ростити нове покоління буде легше тільки здоровій людині і фізично, і морально, але в першу чергу психічно.

Сучасна родина “являє собою не застиглу соціальну організацію, а динамічну мікросистему, що постійно знаходиться в діалектичному розвитку. Загальновідомі визначені зміни, що відбулися в структурі родини: зменшення розмірів родини і кількості дітей, зменшення ролі старшого брата і сестри, зникнення різкої диференціації між членами родини в цілому” - пише А.И.Захаров у книзі “Неврози дітей”. Сюди ж можна додати і змішання полових ролей у суспільстві: стає усе більш помітна фемінізація чоловіків і, назад, мускулюнізація жінок. Чоловіки усе більше відстороняються від виховання власних дітей (хоча треба відзначити, ця тенденція існувала і раніш), намагаються скласти із себе якнайбільше відповідальності за цей процес. Жінки пропонують своїм дітям стереотип моделі поводження (згідно половою диференціації в суспільстві), не відповідної дійсності: для хлопчиків - зразок суміші “прекрасного принца” і “Шварценегера”, не підкріплений особистим прикладом батька, для дівчинок дотепер діє стереотип поводження скромної, домовитої жінки, хоча перед очима щодня приклад власної матері, не відповідній реальній жінці в сучасному суспільстві.

Сучасні соціальні психологи відзначають зміни происшедшие в нинішній родині. Намічається тенденція до формування нового типу родини. Відносини між батьками споконвічно в родині будуються скоріше на принципах товариства, ніж на принципах верховенства того чи іншого члена родини (по патріархальному чи матріархальному укладі). Але процес становлення нової родини важкий і хворобливий, тому що нові ролі ще не до кінця освоєні: чоловіків у родині ще тягне стукнути куркулем по столі і сказати: ”Хто в будинку хазяїн?”, жінки, виховані старшим поколінням в іншому ключі, змушені пристосуватися до сучасних умов і поводитися більш активно , теж претендують на роль глави родини. Безліч родин розпадається, не перейшовши 5-літній рубіж існування. Але тому що в більшості родин уже є діти, те насамперед вони розплачуються за помилки дорослих. Що, у свою чергу, сприяє виникненню неврозів і інших нервових захворювань дітей.

На мій погляд, причини складних взаємин між батьками і дітьми, а, у свою чергу й у більшості випадків, причини підвищеної нервозності дітей, криються в неспроможності батьків, не здатності виконувати материнські і батьківські обов'язки через інфантилізм людей, що створюють родину. Сучасні батьки по інерції продовжують жити своїми проблемами, не задумуючись про долю своїх дітей. Сучасні батьки, по визначенню Дж.Пірса, “рассоединенние” , вони існують поруч, але не разом. Кожний із членів родини займається своїми проблемами, забуваючи, що дитина має потребу в постійному любові, увазі і турботі, розумінні своїх проблем, яких у нього багато. Замість цього сучасні батьки намагаються якомога раніше перекласти виховання власної дитини на дитячі установи, займаючись тим часом власною кар'єрою і власним життям. Що у свою чергу не сприяє здоров'ю дитини у всіх відношеннях. Передбачаю заперечення, що сучасне життя змушує приймати рішення, що не відповідають власним прагненням. На що можу відповісти: компроміс можна знайти завжди, було би бажання. Термін “Возз'єднання в батьківстві”, запропонований, Дж.Пірсом, насправді - актуальна вимога до сучасної родини, реально здійсненне в сучасних умовах. Воно допоможе запобігти більшості випадків нервових захворювань дітей, що у свою чергу забезпечить психічне здоров'я підростаючого покоління.

Діти несуть у доросле життя той стереотип відносин, що закладається в дитинстві. Якщо маля часто бачить сварки батьків, то в наслідку приймає їх за норму життя, виробляє звичку до подібним до відносин. Ставши, у свою чергу батьком, підсвідомо реалізує закладене в дитинстві представлення у власній родині. На мою думку, у сучасну шкільну програму треба включити предмет “Родительство”, навчаючи , що називається “із младих нігтів” премудростям цієї складної науки. Тому що поки що рідку нинішню родину можна взяти за приклад для наслідування - гармонія сімейних відносин імовірніше всего створить сприятливий ґрунт для виховання гармонічної особистості (звичайно, ні хто не застрахований від помилок).

На думку А.І.Захарова існують кілька видів неврозів. У своїй книзі “Неврози в дітей” він перелічує їх у наступному порядку:

1. Невроз страху. Приклад дівчинки 6-ти років описує даний вид неврозу.

“Ми знаємо, що, коли виникають такі стани, найчастіше мова йде про страх смерті. Він виявляється в тім чи іншому ступені у всіх дітей у віці 5-6 років. ... Як правило, діти самі справляються з подібними переживаннями; але тільки в тому випадку, якщо в родині існує життєрадісна емоційна атмосфера... А якщо дитина і колись був неспокійним , те подібне занепокоєння різке підсилює віковий страх смерті, і от вам набір невротичних страхів, як у цієї дівчинки ( острах ліфта, пожежі, вогню, хвороби, машин і т.д.). Усі ці страхи мотивовані, власне кажучи, одним: острахом, що може щось случитися. У своєму максимальному вираженні це “щось” означає смерть: від пожежі, хвороби і т.д. ...Джерелом подібних страхів була мати, тривожна по характері, і всього цього боявшаяся в дитинстві”.

А.И.Захаров бачить причину передачі материнських страхів дочки в такій особливості психологічного розвитку дитини, як “феномен рольової ідентифікації “ - у віці 4-5 років дівчинки хочуть в іграх зображувати себе мамою, хлопчики 5-8 років - батька.

Так і в даному випадку дівчинка підсвідомо, непомітно засвоїла материнський спосіб поводження.

2. Неврастенія.

“Хвороблива перенапруга психофізіологічних можливостей дитини. Він не в силах відповідати завищеним вимогам навколишніх і заздалегідь вважає себе не здатним справитися з будь-якими майбутніми труднощями”.

Найчастіше це походить від нездатності батьків прийняти дитини таким, який він є насправді. Дитина, у свою чергу не може зрозуміти, чому батьки так строгі до нього, адже він так намагається робити те, що вони вимагають. Протиріччя самих батьків приводять дитини до нервової перенапруги, неврастенії. Говорити про здорову психіку дитини не приходиться - конфлікт батьків з дитиною, сприймається останнім, як власна неповноцінність. Насправді, приходиться дивуватися терпінню дітей у таких ситуаціях. За словами Захарова, батьки на його прохання підрахували скільки зауважень у день вони зробили своїй дитині: близько 300 суперечливих вимог ( не прохань, звертань, а вимог і наказів).

Іншою причиною подібного неврозу може бути переключення уваги батьків на іншу дитину, що з'явилася в родині, нездатність самих батьків рівномірно розподіляти увага між усіма дітьми в родині. Часто, докори на адресу старшого (у такій ситуації рідше буває навпаки) дитини бувають несправедливі і мотивовані тим, що “він старший, на ньому більше відповідальності, він сам повинний розуміти”. Як правило обертається така ситуація нервовими зривами, тиками, а в гірших випадках неприкритою агресією до молодшого чи брата сестрі. Так страждаюча дитина розуміє причину зниження свого рейтингу в батьків.

А.И.Захаров “Неврози в дітей” . Невроз страху -стор.61

неврастенія - стор.66

3. Істеричний невроз.

“Його зовнішні прояви, видимо, знайомі усім: дитина надмірно примхлива, раз у раз влаштовує істерики, падає на підлогу, б'ється. Але подібний невроз треба відрізняти від патології характеру, що буває в більш старшому віці”. Можна додати: треба відрізняти від педагогічної занедбаності, але причина - та ж. Батьки до визначеного моменту потурали зростаючим вимогам чаду, але потім ввели обмеження, надійшовши непослідовно - адже дитина не розуміє зміну логіки батьків. “Головна відмінність: дитина не хоче бути таким; він улаштовує сцени, хоча і страждає від цього. Але нічого із собою не може зробити, це відбувається мимо його волі”.

Причини виникнення такого поводження Захаров бачить у вищевказаній причині: непослідовність у вихованні батьків і найближчого оточення - бабусь і дідусів. За прикладом далеко звертатися не треба, він узятий з життя. Приїхала свекруха, що бачить свого онука раз у рік, вирішила виявити “педагогічну чуйність. “Дитині не можна говорити ні” - сказала вона мені. Дитина вимагала дістати спеціально заховані від нього насолоди перед обідом. Маля відчуло, що тут він не одержить опори, змусив бабусю підняти його на потрібну висоту і сам дістав шукане. Перед цим улаштувавши невелику істерику для острашки. Гірше було, коли бабуся виїхала - неможливо було пояснити, чому йому забороняють те, що вчора дозволили.