Філософські засади теорії лікування, Детальна інформація

Підвищення функції клітини (органа, тканини). У деяких випадках необхідно прискорити руйнування ділянки пошкодженої тканини, посилити реакцію запалення тощо. Прикладами можуть слугувати розвиток фурункула, абсцеса, коли за допомогою різних засобів (теплові процедури, компреси, іхтіолова мазь, мазь Вишневського), які володіють подразнювальними властивостями або сприяють розширенню судинного ложа, відбувається місцевий приплив крові й посилюється реакція запалення.

Активація внутрішньоклітинного метаболізму може стати причиною включення систем збереження гомеостазу.

Пригнічення пластичної функції (клітини, тканини). З цією метою лікувальні заходи частіше використовують в онкологічній практиці.

Для сповільнення росту пухлини застосовують антиметаболічні засоби (меркаптопурин, фторурацил), інгібітори синтезу гормонів (хлодитан, хлортріанізин) та інші препарати. Позитивний ефект при лікуванні колагенових захворювань можуть дати цитостатичні препарати, а також речовини, які чинять вибіркову Дію на генетичний апарат клітин, у тому числі й на клітинні елементи ретикулоендотеліальної системи. Прикладом можуть слугувати так звані антималярійні препарати (делагіл) і мінеральні речовини, солі деяких важких металів (золото), які нерідко використовуються при лікуванні дифузних захворювань сполучної тканин (системний червоний вовчак, ревматоїдний артрит тощо).

Таким чином, пригнічення пластичної функції організму через зниження активності імунних реакцій приводить до ліквідації або значного сповільнення подальшого розвитку патологічного процесу при хворобах, що зумовлені підвищеним утворенням білкових речовин.

Активація пластичної функції клітини (тканини). Адекватна адаптація клітинного обміну можлива лише при постійному пластичному забезпеченні і відновленні структури клітинних органел. У цих процесах беруть участь реакції, комплекс яких визначений вище як репаративно-компенсаторна система збереження гомеостазу. З мстою активації пластичного забезпечення функції клітини широко використовуються природні та штучно синтезовані статеві гормони (андрогени). Інколи для прискорення епітелізації використовують метод "припікання" слизових оболонок нітратом срібла. У таких ситуаціях достатньо сильне подразнення ділянок тканин, що межують з дефектом, спричинює активацію репаративно-компенсаторної системи збереження гомеостазу і прискорює загоювання рани.

Пригнічення функції імунної системи. При лікуванні деяких хронічних захворювань застосовують засоби, що впливають на імунну відповідь організму. Група колагенових хвороб характеризується утворенням антитіл і аутоагресивністю патологічного процесу, який стає некерованим з боку природних механізмів організму. При колагенозах спостерігається також недостатність функції надниркових залоз і зниження рівня глюкокортикоїдів. Вважається, що гормони стероїдної групи мають катаболічну дію, гальмують вироблення антитіл. Усі ці ефекти запобігають розвитку алергічних реакцій або загостренню патологічного процесу у сполучній тканині.

Активація функції імунної системи. Підвищення функції імунної системи досягається різними шляхами. При хронічних запальних процесах, що мляво перебігають, використовують різноманітні біостимулятори (алое, ехінацея тощо) або ліпосахаридні комплекси, які виділені із мікроорганізмів (пірогенал, продигіозан). Біостимуляція імунної системи сприяє підвищенню утворення антитіл, активізує реакцію з антигеном і таким чином стимулює регенерацію тканинних елементів.

Метаболічна терапія. З розвитком молекулярної біології розширилися підходи до вивчення механізмів захворювань і методів їх лікування.

Останніми роками створено концепцію, за якою розвиток патологічного процесу практично всіх хвороб (окрім квазипатичних станів) розглядається як порушення послідовності біохімічних процесів ("метаболічного конвейєра") унаслідок зниження функції відповідних ферментних систем. Якщо знижується функція певного ферменту, порушується нормальний хід метаболічних життєзабезпечувальних реакцій через недостатність продуктів проміжних метаболітів. Наприклад, у нормі під контролем ферменту Ф1 синтезується проміжний продукт —— метаболіт М2, який необхідний для реакції на наступному етапі синтезу метаболітів М3 під контролем ферменту Ф2 і так далі — до отримання кінцевого продукту, що являє собою метаболіт Мк. Кінцевими метаболітами можуть бути АТФ, жирні кислоти, жовчні кислоти, ферменти, білки, холестерин, медіатори передачі нервового імпульсу та їх інгібітори, гормональні речовини, які беруть участь у життєзабезпеченні та регуляції функціонування клітин і клітинних асоціацій,

У патологічних умовах, унаслідок природженого або набутого дефіциту функції певного ферменту виникає дефіцит одних метаболітів і надлишок інших, і через це, якщо не зупиняється, то стає збитковим весь наступний метаболічний цикл і кінцевий продукт Мк продукується у недостатній кількості. Відтак, можуть бути порушеними енергетичний, пластичний та інші види обміну в паренхімі органа, в сполучній тканині, в системі кровотворення, а також у тканинах самих систем збереження гомеостазу: поведінковій (головний мозок), вегетосоматичній, репаративно-компенсаторній, імунній, ендокринній. При цьому велике значення має накопичення продуктів порушеного (неповного) обміну в тканинах: вільних радикалів, перекисів, альдегідів та інших токсичних речовин.

А. Хорст, грунтуючись на принципах молекулярної біології, виділяє такі напрями корекції метаболічного дефекту: виключення із їжі субстрату блокованої біохімічної реакції; введення кофакторів синтезу з метою підвищення активності ферменту; введення з їжею продукту, який відсутній у власному обміні речовин і енергії; нейтралізація токсичних продуктів, що накопичилися при порушенні обміну; "виправлення" (відновлення активності) "патологічних" молекул; дієтичне доповнення до метаболічного дефекту; введення в організм людини відсутнього ферменту; блокування патологічної активності ферменту; імплантування нормального гена у хворий геном (генна інженерія).

Метаболічна терапія включає в себе декілька способів виправлення метаболічного дефіциту, що реалізуються у трьох напрямах: редукційна терапія, яка пов'язана з відновленням активності відсутнього ферменту; адитивна терапія, при якій в організм вводяться продукти проміжного метаболізму; дезінтоксикаційна терапія.

Слід зауважити, що тільки метаболічна терапія с протирецидивною при хронічних процесах, зокрема, її адитивний варіант і генна інженерія.

Редукційна терапія. Відновлення біохімічних процесів метаболічного конвейєра можливе (або теоретично можливе) у разі деяких захворювань, які розвиваються через порушення приєднання кофактору (вітаміну) до білка апоферменту відповідного ензиму.

Великі дози коферменту сприяють у таких випадках відновленню функції та енергії. А. Хорст вважає, що У такий спосіб можна поліпшити обмін при таких ензимопатіях, як цистатіонінурія, гіперліпідемія тощо. Звичайно, радикальним способом відновлення обміну може стати у перспективі лише генна інженерія.

Адитивна терапія. При адитивній терапії (від латинської addito — добавлення, складання) передбачається введення в організм продуктів проміжного метаболізму, дефіцит яких виникає через зниження активності певного ферменту в ланцюгу біохімічних реакцій. Адитивна терапія не може бути радикальною, як редукційна терапія (генна інженерія), але у разі постійного введення продуктів проміжного метаболізму обмін речовин та енергія може бути відновлена на невизначено тривалий час.

Прикладом адитивної терапії можуть слугувати добавки до їжі несинтезованих в організмі людини деяких вітамінів, незамінних амінокислот, фосфоліпідів тощо. Таким самим чином можуть бути введені в організм інші речовини, у тому числі й проміжні метаболіти.

Адитивний принцип лікування застосовують при введенні в організм (перорально або внутрішньом'язово) різних білкових гідролізатів, амінокислот, вітамінів, солей металів. Дещо несподіваним виявляється механізм лікувальної дії настоїв та відварів із лікарських рослин, а також деяких органічних субстратів (мумійо, прополіс, органи тварин тощо). Враховуючи біологічну спорідненість рослин і тварин, спільність деяких біохімічних циклів, неможливо виключити наявність у біологічних субстратах тих проміжних метаболітів, дефіцит яких виникає у процесі розвитку захворювання. Ці проміжні метаболіти можуть бути органічними кислотами, ланцюжками амінокислот, вітамінами, солями заліза, міді, фосфору та Іншими речовинами, природа яких ще не зрозуміла.

Не виключено, що лікувальний ефект у разі використання лікарських форм із рослин пов'язаний із вмістом у них не тільки фармакологічно активних речовин (вони необхідні при адаптотерапії), але й проміжних метаболітів, які отримані внаслідок приготування лікарських форм різними способами: кип'ятіння, холодне або гаряче настоювання, вичавлювання соку свіжої рослини (у гомеопатії). Наприклад, у китайській медицині збереглися способи приготування лікарської форми шляхом багатогодинного кип'ятіння і випарювання, інколи з додаванням різних неорганічних сполук, яким притаманна кислотна або лужна реакція. Ймовірно, що під час приготування такої лікарської форми відбувається не просто екстракція діючої речовини, а, можливо, гідроліз із подальшими складними перетвореннями органічних речовин, внаслідок чого утворюються проміжні сполуки, котрі і засвоюються організмом як дефіцитні проміжні метаболіти.

Дезінтоксикаційна терапія. Цей напрям лікування широко застосовують при гострих та хронічних захворюваннях із використанням численних методів нейтралізації, елімінації, спрямованих на запобігання утворенню в організмі токсичних речовин. При деяких ензимопатіях із їжі вилучається попередник дефектного ферменту, що запобігає накопиченню токсичного прометаболіту. Широко застосовують дезінтоксикаційну терапію у вигляді введення в організм великої кількості рідини, обмінних переливань крові, гемосорбції, плазмаферезу. У деяких випадках вдається домогтися зв'язування або видалення із організму продуктів обміну, що накопичилися. Наприклад, при надмірному депонуванні міді у печінці у випадку хвороби Вільсона для її виведення з організму застосовують пеніциламін.

Етіотропна терапія складається із різних способів впливів, що спрямовані переважно на етіологічні чинники, до яких належать інфекційні збудники, фактори навколишнього середовища (погодні, кліматичні тощо).

Певною мірою до етіологічних чинників можна віднести гостру та хронічну хвороби з потенційно можливим формуванням іншої, більш важкої її форми або патологічного стану організму. В таких випадках у разі неефективності консервативних методів лікування використовується хірургічна (або інша) корекція даної несприятливої ситуації. Прикладами можуть слугувати хірургічні втручання при ургентних хворобах внутрішніх органів або променева терапія при пухлинних процесах.

Важливо зауважити, що жоден із зазначених напрямів лікування, окрім генної інженерії, не має профілактичної спрямованості відповідно до такого визначення поняття "профілактика", як запобігання розвитку захворювання. Тільки етіотропна терапія містить у собі елементи профілактичної спрямованості.

Етіотропна терапія включає як складові елементи коригувальну і превентивну терапію.

Коригувальна терапія — це комплекс заходів, спрямованих на відновлення втрачених або знижених функцій окремих органів або частин органа. До неї належать також заходи, що сприяють зменшенню патогенного чинника. До цього напрямку лікувальних заходів можна віднести всі відомі способи протезування, в результаті яких частково або повністю відновлюється функція не тільки пошкодженого органа, але й пов'язаних з ним інших органів і навіть систем.

Наприклад, після протезування зубів відновлюється діяльність системи травлення.

Усі різновиди антибактеріальної терапії сприяють зменшенню сили діючої речовини етіотропного чинника, зумовленого патогенним мікроорганізмом, їх також можна розглядати як коригувальну етіотропну терапію.

Превентивна терапія. Дійсно превентивною терапією можуть бути заходи, що спрямовані на запобігання розвитку патологічного процесу. Виокремлюють три варіанти ситуацій, за яких можливе використання превентивної терапії: 1) виявлені генетичні дефекти, що не супроводжуються синдромом хвороби (перед-хвороби, детерміновані генотипом); 2) квазипатичні процеси (хвороби без патологічного процесу), спричинені різними умовами, що спонукають організм до перебудови на рівні системи збереження гомеостазу; 3) популяційна профілактика, за якої превентивні форми спрямовані не на окремого індивіда, а на колектив, людську популяцію в цілому. Виявлений генетичний дефект, який досі не може кваліфікуватись як хвороба, що потребує лікування, але, як усякий дефект повинен бути зарахований до категорії патологічних станів, котрі знижують діапазон адаптації даного організму (особливості обміну речовин і енергії відповідного органа).

Превентивні заходи у таких випадках можуть бути зведені до відмежування індивіда від ситуації, у якій можливе виникнення стану стресу, тобто підвищення функції тканини, тому що при цьому найімовірніший перехід гіперфункції тканини (квазипатії) у патологічний процес.