Лікар як громадянин й інтелігент, Детальна інформація

Реферат на тему:

Лікар як громадянин й інтелігент

Вивчення проблем професійної етики, її специфіки веде нас від загального до особистого (індивідуального), що дозволяє пізнати мораль ширше і пов'язати її з практичною діяльністю індивіда. У професійній етиці можна простежити зв'язки між тими або тими видами діяльності, психологічними й етичними чинниками та якостями, поєднання суспільних інтересів з інтересами особистості.

У зв'язку з цим необхідно розрізняти і поглиблювати поняття лікарської моралі, лікарської етики та деонтології.

Лікарська мораль — це система норм і вимог до поведінки і морального обличчя лікаря і всього медичного персоналу, а також моральні почуття, які реалізуються у безпосередній діяльності в процесі праці. Мораль регулює ставлення лікаря до хворого, до здорової людини, до колег лікаря, до суспільства і держави.

Є чимало повчальних прикладів пріоритетів лікарської моралі у лінії поведінки фахівця як людини. Ми хочемо розповісти про останні дні життя великого українського лікаря Феофіла Гавриловича Яновського. Символічно, що меморіальну дошку на його честь встановлено у Києві, у глибині двору, на розі Ярославового валу та вулиці Івана Франка. Перехожий, який не знає зворушливої таємниці цих місць, навіть не здогадується, що тут працював і пішов з життя сучасний український Гіппократ ...

"Тиждень склався неспокійним, — пише доктор медичних наук Г. Аронов (Г. Аронов. Феофіл Гаврилович Яновський. — К., 1988.), — було багато важких хворих, різних викликів, тривалих засідань. На п'ятницю, 29 червня, був призначений захист докторської дисертації його учня. Хвилювався дисертант і Феофіл Гаврилович також.

У ніч перед захистом його викликали до хворого. Йшов дощ. Професор одягнувся надто легко, а в темряві, злізаючи з візка, промочив ноги. Коли повернувся додому, відчув кволість. Заснути не вдалося. Випив кави, не відчувши смаку напою. Голова була важкою.

Потім, уранці, з дев'ятої години, прийом пацієнтів. Коли оглядав останнього відвідувача (це був його давній пацієнт — викладач Немолодшияв), запаморочилося в очах. Немолодшияв пробував умовити лікаря прилягти, та Яновський відмовився зі словами: "Чому бути, того не минути ...".

Під'їхавши до будівлі Академії, знову відчув, ніби ґрунт вислизає з-під ніг. Та подолав напад й піднявся на другий поверх.

У залі Яновський підійшов до дисертанта, підбадьорив його, розшукав очима колегу, з яким після засідання повинен був їхати на чергову консультацію й пройшов на своє місце.

Усе було гаразд. Та раптом Яновського хитнуло. На кілька хвилин знепритомнів. Отямившись, він побачив, що захист намагаються припинити ... "Це через мене", — зрозумів Феофіл Гаврилович. Як міг, дав знати — зупинки робити не слід. Лише після оголошення про те, що вчена рада присуджує дисертантові вчений ступінь, Феофіл Гаврилович попрохав співробітників перенести його в іншу кімнату. Він засвідчив, що в нього паралізовано праву половину тіла. Мова та свідомість зберігалися ... На шосту добу розвинулося різке погіршення. Та свідомість залишалася ясною до останніх годин ...".

Перед нами справді взірець людської і водночас професійної моралі. Приблизно так само виглядав фінал життя катеринославського педіатра військового лікаря Івана Васильовича Лешка-Попеля. Долаючи епідемію дифтерії, він сам заразився. Відчув себе недобре: "Ось і нагода, трохи відпочину", — такими були його передостанні слова.

Процитуємо також уривок з нарису П. Бейліна "Олексій Крилов" про видатного київського хірурга, легендарну особистість, який був одним з добродійників в українській медицині

"Було в нього двоє діточок. Обидва водночас захворіли на скарлатину Батько не залишав їх три дні й три ночі Ввечері четвертого дня в квартиру постукали. Черговий ординатор надіслав записку, що в клініку поступив хворий у дуже тяжкому стані. Операцію повинен зробити досвідченіший хірург

Зійшлися в протиборстві обов'язок батьківський та лікарський.

Крилов викликав педіатра, а сам пішов до клініки Чітко й досконало виконав операцію, хоча до цього знесилився фізично й духовно . .

Повернувся додому Було дуже тихо й тривожно Назустріч Крилову вийшов лікар По його погляду все стало зрозумілим. Трапилося непоправне .

Якось я провів з Олексієм Петровичем день на Аскольдовій могилі. Крилов показав на пагорбки. Десь тут вони поховані Адже цвинтар зруйновано . "

Ось вони, диво-самоцвіти лікарської совісті!

Та повернімося до теоретичних обґрунтувань. Лікарська етика — це наукова дисципліна, яка вивчає специфіку появи І розвитку лікарської моралі у зв'язку з конкретними Історичними умовами, а також нові моральні проблеми, які висуваються сучасним суспільством І науково-технічним прогресом, вона мобілізує волю І зусилля медиків на виконання актуальних завдань охорони здоров'я

Вивчаючи об'єктивні закономірності удосконалювання моралі лікаря, її норми, принципи І поняття, лікарська етика визначає тенденцію динаміки моральних поглядів І проблем, активно впливає на виховання належних деонтологічних якостей лікаря

Необхідно також уточнити поняття лікарської І медичної етики. З методологічної точки зору поняття лікарської етики виражає сутність, а поняття медичної етики — зміст аспекту професійної етики У пропонованій роботі переважно вживається поняття лікарської етики, через яке виявляються суттєві риси медичної професії, тому що лікар є центральною фігурою охорони здоров'я І медицини Це положення зовсім не означає приниження ролі середнього медичного персоналу. Адже вихідними вимогами етики лікаря є одночасно І вимоги медичної етики, тобто на них орієнтовані всі медичні професії, діяльність усього медичного персоналу. Структура медичної етики включає в себе конкретизовані вимоги щодо спеціальностей усіх трьох рівнів медичної професії, які доцільніше вивчати у розділі науки деонтології. Вона вивчає моральне, етичне І Інтелектуальне обличчя медичного працівника, взаємини медичного персоналу з хворими та їх родичами, а також колегами у медичному колективі. Таким чином, коли йдеться про розроблення загальних проблем етики професії, поняття лікарської І медичної етики стають тотожними. Медичну етику слід розглядати як специфічний прояв загальної етики саме в діяльності медичного персоналу Вона включає питання лікарського гуманізму, проблеми обов'язку, часто І совісті медичних працівників у процесі лікування, профілактики захворювань І проведенні організаційних заходів Медична етика відображає моральні норми у таких системах, як "лікар — хворий", "лікар — медичний колектив", "лікар — науковий керівник", "лікар — суспільство" та Ін.

Наведені вище психологічні варіанти спілкування між лікарем та пацієнтом повсякчасно найвиразніші в ургентній хірурги, анестезіології І реанімації У таких випадках Існує декілька вирішальних моментів у хроніці лікарських дій І настанов період невідкладної госпіталізації хворого у реанімаційне відділення, констатація необхідності термінового або ендоскопічного втручання, раптова зупинка дихання та кровообігу, переведення пацієнта, після певної стабілізації його стану, з реанімаційного відділення до профільної клініки.

У дотриманні етичних та деонтологічних вимог в екстремальних ситуаціях, і перш за все, в емоційній напрузі, яка передує операції, особливу роль "янгола-захисника" хворого і його рідних грає лікар-анестезіолог. Воно і зрозуміло, з погляду патофізіології маємо класичний емоційний стрес, коли як прояв адаптаційних реакцій збільшується синтез катехоламінів, підвищується артеріальний тиск, прискорюється пульс, змінюються інші показники нейроендокринної регуляції.

Зрозуміло, головне завдання фахівця на цьому відповідальному етапі лікування, поряд з вербальним впливом, — здійснення ефективної медикаментозної корекції. І тут вкрай потрібна "моральна асептика" (за висловом Й. Кассирського). Анестезіолог стикається з некерованим страхом хворого щодо застосування наркозу, хибним передчуттям фізичного дискомфорту чи навіть раптової смерті. Відтак, його тактика — то вдумлива деонтологічна праця з хворою людиною, а не просто з організмом у стадії вираженої патології. Зокрема, в пацієнта може переважати синдром іпохондричної чи тривожної депресії або, навпаки, анозогнозія — демонстративне нехтування відчуттям страху, переоцінка сили характеру та Індивідуальної больової витривалості, що аж ніяк не виключає шоку на операційному столі, зазначають А. Бунятян та співавтори. Відтак, лікар-анестезіолог ще до операції аж ніяк не повинен Ігнорувати вказані психологічні реакції, до того ж із соматичним компонентом. Автори зауважують, що хворим із наявністю депресивного синдрому доречно проводити пролонговану премедикацію — упродовж 3—4 днів перед операцією. Відтак, співчуття і жалість, вболівання за хворого, разом із потенціалом професійних знань — своєрідний деонтологічний наріжний камінь в анестезіології.

Ясна річ, окрім досконалого володіння технологією своєї спеціальності, анестезіолог повинен досить добре розумітися на тій галузі хірургії, де постійно співпрацює. Ці знання створюють взаєморозуміння в операційному залі. Хоча капітаном хірургічного корабля є хірург, однак деонтологічний та етичний штурвал у ці години знаходиться в руках анестезіологів. Знаменно, що найкваліфікованіші анестезіологи ніколи не гордують ні своєю персоною, ні високою технікою маніпулювання, і їх справжній морально-етичний здобуток у професійній тактиці — уявна "відсутність" в операційній, але фактична всепроникність в елементи подолання хвороби, психологічний і фаховий рух попереду хірурга.

Про представників служби знеболювання існує слушна думка, що саме цьому фаху повинні бути притаманні особлива чуйність, делікатність і відповідальність за хворого. Ідеться, зокрема, про ставлення до болю хворого. Навіть невеличкий розріз — уже операція. Сучасна анестезіологія виходить з позиції забезпечення повного знеболений за будь-якого хірургічного втручання, І у цьому ми вбачаємо красномовний етичний принцип.

Із вражаючою художньою силою про важливість і навіть необхідність тамування больових відчуттів говорили лікарі-письменники А. Чехов і М. Булгаков. Приміром, в оповіданні "Іменини" А. П. Чехов уперше застосував термін "больове життя". Це, на наш погляд, його непересічне лікарське відкриття. Йдеться про патологічні пологи. "Від болю та стогнання Ольга Михайлівна зтупіла. Вона чула, бачила, Іноді щось промовляла, але погано розуміла й усвідомлювала лише те, що їй боляче або зараз буде дуже боляче".

Про життя у стані болю пише у "Білій гвардії" й М. О. Булгаков. "Нескінченність, начебто хтось угвинчував у тім'я гвіздок. Все стало байдуже. Залишилось одне — аби щез біль". Маємо фактично дороговказ деонтологічних дій лікаря будь-якої спеціальності, якщо поруч страждає від болю хворий.