Лікар як громадянин й інтелігент, Детальна інформація

Якщо спробувати підсумувати ці спостереження і вимоги, дуже доречним нам здається висловлювання відомого хірурга-онколога М. М. Петрова, автора книги про деонтологію. "Деонтологічні міркування, — зауважував він, — повинні охоплювати всю хірургію (та й інші розділи лікарювання — Авт.). Відтак, стає зрозумілим: щоб стати повноцінним лікарем, потрібно прийняти на себе доброзичливе піклування не лише про тіло, а й про душу хворого".

Дуже великою трагедією, сильним переживанням для лікаря є смерть хворого. Та і загалом спілкування з родичами пацієнтів у медицині високого ризику, скажімо в кардіохірургії, потребує щирого такту і терпіння. Ось рядки Миколи Михайловича Амосова, хвилюючі й правдиві, з повісті "Думки й серце".

"Лави. Вже сидять рідні хворих. Вони завжди тут, окрім дуже холодних днів. Матері наших дітлахів. Є щасливі, є нещасні. Проходжу повз них з непроникним обличчям. Не можу я удавано посміхатися, коли в серці одна тривога. Ні, в мене вистачає й такту, й терпіння, проте без штучної теплоти в інтонаціях. Недобре, звичайно. Але ж мушу я якось захищатися від лиха, яке нуртує навкруги. Це над силу — вислуховувати їхні побоювання. Досить з мене хворих ...

... Це морг, Така хатинка в глибині інститутського подвір'я, я йду на розтин ... Стоять наші лікарі. Дехто з них мені вчора допомагав. Здається, досить сумні. Мені зле, коли в секційній сміються. Тут смерть ...

У моєму розпорядженні десять хвилин. Це так мало. Я збільшую отвір у стінці аневризми, вичерпую згустки крові. Треба видалити долю легені, аби підійти до аорти. Це не вдається.

Жах. Не залатати, ні! Та треба намагатись. А раптом шви не витримають? Боже, дай чудо ...

Пульсу немає!

Петро, Мар'я, Володька! Я закрию дірки в аорті, а ви відпустіть усі зажими. Ну, разом.

Ні, треба знову затиснути аорту й масувати серце. Адже воно ще б'ється.

Образливі слова. Я лаюся, тому що у відчаї. Я майже плачу. Я не хочу жити в цьому світі, в якому ось так вмирають дівчатка ...

Йду в передопераційну. Я весь у крові. Голова порожня, руки безсилі.

Ні, ще не все. Є батько й мати ...

Я підходжу до матері і намагаюсь її заспокоїти. Говорю якісь безпорадні слова ... Потім батька й маму мовчки відвезли додому санітарною машиною, що вони там будуть робити, — не знаю".

Цю повість Миколи Амосова перекладено на різні мови, а його самого іменували иайсміливішим шукачем правди. Але ж це такий відвертий і тому такий хвилюючий деонтологічний монолог!

Яскравим прикладом лікаря-громадянина, лікаря — суспільного діяча і лікаря-патріота сьогодення є академік Любомир Пиріг. Він с автором численних медико-публіцистичних статей і збірника "Медицина і українське суспільство (1998), ініціатор і організатор конференцій "Медицина й українська культура" (1993), "Історія української медицини". Він був депутатом Верховної Ради України 12-го скликання, ініціював дві Всеукраїнські конференції з питань демографії, створення державної програми "Захист генофонду населення України".

У теоретичному обґрунтуванні медичної етики необхідно виходити із аналізу об'єктивних суспільних відносин, особливостей праці медичного персоналу, специфіки їхньої моральної відповідальності. Відомо, що об'єктом професійної діяльності лікарів с хвора людина. Відповідно до цього формуються своєрідні моральні якості, уявлення, які відповідають характеру такої діяльності. З цього приводу М. Г. Чернишевський зауважив, що якщо певні стосунки мають характер постійності, у людини, яка сформувалася під їхнім впливом, з'являються і своєрідні моральні звички. Специфіка медичної етики визначається не тільки тим, що лікарі мають справу зі станом здоров'я людини (бо до людини мають відношення і представники інших професій).

Особливості співвідношення етики і медицини зумовлюються також своєрідним характером медичної науки, яка досліджує проблеми на межі біологічної і соціальної, фізіологічної і психічної життєдіяльності людини. У зв'язку з цим у професійно-етичній діяльності лікаря має місце особливе, своєрідне, неповторне поєднання класових й загальнолюдських норм моралі. Останні вироблялися протягом усієї історії розвитку медичної науки і практики, символізуючи етичні висоти загалом.

Честь і гідність, авторитет і обов'язок лікаря мають риси всебічності і специфічності водночас. Це потрібно розуміти у тому контексті, що мораль лікаря, яка поширюється на всіх людей, охоплює єдність у розмаїтті.

Специфіка професійної медичної етики полягає у тому, що моральні принципи, людські цінності у медицині безпосередньо пов'язані з тими засобами і прийомами, які використовує дана наука й етика; наукове пізнання і моральна оцінка, істина і добро досягають у медицині свого найвищого розвитку. Об'єктивно-істинне пізнання закономірностей природного і соціального у житті людини у поєднанні з етичною оцінкою і визначенням моральної мети — шлях, яким повинна йти медична наука у боротьбі за здоров’я людини!

Медична етика на сьогодні набула нових рис і особливостей. Зросла соціальна відповідальність лікарів, змінився характер етичних проблем і зміст діяльності лікарів.

Певна переоцінка пізнавальних, культурних і психологічних цінностей знаходить відображення і в етичних питаннях медицини. Ці нові погляди вимагають виключної наукової компетентності, широкого соціальне-гуманістичного кругозору.

Медична етика мас внутрішній зв'язок з компетентністю, класифікацією лікарів, медичних сестер за їх діловими якостями. Не власне моральні якості, а їхнє поєднання з професійними знаннями, навичками і досвідом створює ту своєрідну домінанту, яка реалізується під час виконання професійного обов'язку. Причому, коли йдеться про професійну медичну мораль, потрібно не тільки формулювати кодекс відповідних положень стосовно трудової діяльності, а і сприяти виробленню у лікаря здатності до моральної орієнтації у складних клінічних ситуаціях, які вимагають високих морально-ділових і соціальних якостей.

Однією з основних проблем лікарської етики є теоретична підстава вихідних моральних принципів. Оскільки етика займається обґрунтуванням цих принципів, тому їх доцільно назвати морально-етичними.