Мережне адміністрування, Детальна інформація

•рішення проблемних ситуацій (діагностика, локалізація й усунення несправностей, реєстрація помилок, тестування);

•управління ресурсами ( врахування, контроль використання ресурсів, виставляння рахунків за використані ресурси й обмеження доступу до них);

•управління конфігурацією, спрямоване на забезпечення надійного й ефективного функціонування всіх компонентів інформаційної системи;

•контроль продуктивності (збір і аналіз інформації про роботу окремих ресурсів, прогнозування ступеня задоволення потреб користувачів/додатків, заходи для збільшення продуктивності);

•захист даних (управління доступом користувачів до ресурсів, забезпечення цілісності даних і управління їхнім шифруванням).

В даний час на ринку присутні сотня продуктів, що дозволяють вирішувати ті або інші задачі системного адміністрування. У підставі своєрідної піраміди знаходяться базові платформи управління - CA-Unicenter TNG компанії Computer Associates, HP OpenView і Tivoli Enterprise виробництва IBM. Названі системи покривають уся функціональна область, обумовлені стандартом ISO; окремі пробіли в цьому спектрі згодом усуваються шляхом власних розробок, висновки партнерських угод або придбання інших фірм.

Самостійну групу складають сімейства керуючих додатків, що охоплюють лише частина областей системного адміністрування. Прикладами програм цієї категорії можуть служити пакети PATROL компанії BMC Software і EcoSYSTEMS виробництва Compuware.

Нарешті, множина фірм у даний час пропонує так називані «крапкові» продукти, орієнтовані на рішення конкретних вузьких задач (аналіз подій, генерація звітів про продуктивність, управління IP-адресами і т.д.).

Основний результат тривалого розвитку галузі системного адміністрування висловився в тому, що з функціональної точки зору основні платформи управління в даний час досить схожі один на одного. Розходження між ними криються в сфері структурного виконання і, крім того, пов'язані з тими вихідними цілями, що ставилися на початкових етапах розробки. Так, корені сімейства OpenView лежать у сфері мережного адміністрування (відповідні функції рахуються найбільше сильними в порівнянні з конкуруючими пакетами), засоби ж системного адміністрування були додані пізніше. Навпроти, пакет Tivoli Enterprise (тоді ще Tivoli Management Environment) спочатку був націлений на рішення проблем системного адміністрування; те ж справедливо й у відношенні ПО CA-Unicenter.

Що стосується архітектурної реалізації, то тут можна спостерігати як варіанти єдиних інтегрованих систем (CA-Unicenter, компоненти котрого стали пропонуватися окремо тільки в 1997 р.), так і продукти, що споконвічно мали модульну структуру (HP OpenView).

відчить поява окремого сегмента програмного забезпечення, що інтегрує, що сьогодні пропонується такими фірмами, як CACI Products, Ganymede Software, Make Systems, Managed Object Solutions, NetReality.

Серед численних категорій користувачів ПО системного адміністрування усе більша вага набирають фірми середнього розміру, що у своєму розвитку вже переростили найпростіші задачі керування настільними комп'ютерами, об'єднаними в локальну мережу, але ще не готові - ні в психологічному, ні у фінансовому плані - розгорнути в себе складні і дорогі керуючі платформи. Очевидно, користувачам цієї групи потрібні не крапкові продукти, у надлишку присутні сьогодні на ринку, а закінчені рішення, що мають обмежену функціональність, інтуїтивний Web-інтерфейс і прийнятну ціну. Ніша, що тут утворилася, поступово починає заповнюватися: як приклад можна назвати пакет FrontLine Manager, що випускається молодою компанією Manage. Com.

Останнім часом у закордонній літературі усе активніше обговорюється концепція динамічного адміністрування. Її поява відповідає загальній тенденції у світі мережного і системного адміністрування - переносу акцентів із контролю за окремими ресурсами або їхніми групами, із керування робочими характеристиками ІС на максимальне задоволення запитів кінцевих споживачів інформаційних технологій.

Такий підхід припускає насамперед наявність засобів аналізу поводження користувачів, у ході якого повинні бути виявлені як їхні преваги, так і проблеми, що виникають у повсякденній роботі. Результати, отримані на цьому етапі, повинні служити відправною точкою для так називаного активного керування взаємодією між основними об'єктами адміністрування - користувачами, додатками і мережею. Термін «активне» розуміє постійне відслідковування характеру роботи користувальних додатків і оперативне втручання в цей процес у тому випадку, коли рівень сервісу, одержуваний користувачем, не відповідає очікуваному. Для найбільше адекватного реагування на виникаючі проблеми прихильники концепції активного адміністрування закликають використовувати аналітичні засоби підтримки прийняття рішень.

Проте перед тим, як справа дійде до конкретних мір, системний адміністратор повинен мати формальний опис тих послуг, що ІТ-відділ зобов'язаний надати конкретному користувачу, і мати у своєму розпорядженні надійні засоби виміру параметрів сервісів у реальному часі. Один із варіантів цього сценарію поступово оформився в самостійну концепцію керування ІТ-услугами.

Управління ІТ-услугами

Передумови, що викликали до життя цю ідею, воістину давні як світ. Спроби максимально регламентувати роботу корпоративних ІТ-відділів, а в ідеалі поставити їхній бюджет у пряму залежність від якості обслуговування всіх інших підрозділів із тієї або іншою частотою починалися протягом всієї історії існування інформаційних технологій. Втім, специфіка адміністрування високо гетерогенних розподілених середовищ і небачене різноманіття мережних, комунікаційних і прикладних сервісів у сьогоднішніх корпоративних ІС змусило по-новому глянути на цю проблему2.

Якщо говорити про сучасний етап розвитку інформаційних технологій, то навіть на цьому порівняно короткому відрізку часу концепція управління ІТ-услугами встигнула перетерпіти помітні зміни. На початку 90-х років її практична реалізація зводилася до розгортання систем класу Service Desk/Help Desk, спрямованих переважно на фіксацію подій, що відбувалися в розподіленому середовищі. Проте поступово акцент усунувся на рішення виникаючих проблем, а потім і на профілактичне адміністрування, що згадувалося вище. Логічним завершенням цього еволюційного шляху стала бізнес-орієнтованість усіх процедур, пов'язаних з управлінням ІТ-услугами.

На практику це означає насамперед сувору формалізацію взаємовідносин між ІТ-відділом і всіма іншими підрозділами організації. У що підписуються між ними контрактах на обслуговування (Service Level Agreement, SLA) повинний утримуватися вичерпний перелік ІТ-послуг, умов їхній надання і санкцій за порушення цих умов (в ідеалі такі санкції виражаються в зменшенні суми відрахувань відповідного підрозділу в бюджет ІТ-відділу), опис засобів контролю за наданням послуг із боку їхнього споживача, а також аналогічного інструментарія, застосовуваного постачальником послуг - мережним або системним адміністратором.

Зауважимо, що згадані контракти SLA не є чимось новим в області ІТ-послуг. Їхнє підписання - обов'язковий крок при делегуванні хоча б частини адміністративних функцій сторонньої організації. Більш того, поширеність контрактів на обслуговування призвела до появи самостійного сектора програмного забезпечення, на якому сьогодні діє біля десятьох компаній (див. урізання). Дійсно новим у що описується підході є те обставина, що «правила гри», стандартні для сторонньої організації, тепер поширюються на власний ІТ-відділ. Звідси навіть виник парадоксальний термін - «внутрішній аутсорсинг» (in-house outsorcing). Кінцева ціль подібної метаморфози настільки ж тривіальна, як і складна - підвищити ефективність експлуатації корпоративної інформаційної системи.

Потужний стимул ідеї управління ІТ-послугами в її сучасному розумінні наприкінці 1997 р. дала Hewlett-Packard, яка придбала тоді невеличку голландську фірму ProLin, що почала вести розробки в даному напрямку ще раніш.

Свою роль зіграло і появу фундаментальної праці IT Infrastructure Library, що нараховує без малого 70 томів і підготовленого в середині 90-х років із доручення британського уряду з метою узагальнити кращий досвід застосування інформаційних технологій у різноманітних організаціях.

Примітно, що поява концепції управління IT-послугами виявилося настільки своєчасним, що компанії Hewlett-Packard практично не вдалося стати перед потенційними замовниками в гордій самітності: у даний час рішення в даній сфері активно просувають і основні конкуренти компанії. Як приклад достатньо назвати корпорацію IBM, в арсеналі якої сьогодні присутні пакети Tivoli Service Desk (управління проблемними ситуаціями, ресурсами і змінами конфігурації обчислювального середовища) і Tivoli Decision Support (засоби аналітичного опрацювання адміністративної інформації).

Рішення самої Hewlett-Packard в області управління ІТ-послугами зветься HP OpenView IT Service Manager (ITSM). Воно включає програмні модулі різноманітного функціонального призначення - від засобу швидкого упорядкування контрактів на обслуговування (SLA Wizard) до інструментарія, що відслідковує вплив ресурсу, що відмовив, на інші сервіси (Service Navigator). Весною цього року HP внесла істотні зміни в ПО ITSM, що відтепер пропонується у вигляді чотирьох самостійних, хоча і тісно інтегрованих продуктів - ITSM Asset Manager (врахування ресурсів), ITSM Help Desk Manager (управління системою підтримки), ITSM Change & Configuration Manager (управління змінами і конфігурацією) і ITSM Service Level Manager (управління рівнем сервісу).

Прагнення зв'язати задачі мережного і системного адміністрування з потребами бізнесу організації-замовника досить швидко довело свою продуктивність. У результаті сьогодні свої рішення в даній області пропонують не тільки головні постачальники керуючих платформ, але і фірми меншого калібру, наприклад Concord Communications і International Network Systems і навіть новачки ринку начебто NextPoint Networks. Проте, якщо говорити про сферу управління ІТ-послугами, то вона в якомусь сенсі стоїть над окремими областями адміністрування, і тому виробники, що розташовують широким арсеналом керуючих засобів (начебто HP і IBM/Tivoli), можуть запропонувати в цій області більш привабливе інтегроване рішення ніж розроблювачі крапкових продуктів.

Як це ні парадоксально, але популярність, що завойовує, ідея «внутрішнього аутсорсинга» не перешкоджала виникненню прямо протилежної концепції - управління додатками, що делегується сторонній фірмі. До числа прикладних задач, управління котрими бере на себе постачальник відповідних послуг (Managed Application Provider, MAP), ставляться програми колективного користування (електронна пошта, ПО класу groupware), програми адміністративного призначення (управління кадрами, постачаннями, платежами й ін.) і додатки для вертикальних ринків. Незважаючи на те, що ринок послуг даного типу ще не відсвяткував свій перший день народження, серед MAP-провайдерів сьогодні можна зустріти US West і Bell South, EDS, IBM і Oracle, а також множину дрібних фірм.

Деякі проблеми і погляд у майбутнє

Аналіз розвитку базових концепцій і комерційних програм мережного і системного адміністрування дозволяє зробити висновок, що останнє десятиліття в цій сфері виявилося надзвичайно плідним. З одного боку, комплексний підхід до управління інформаційними системами став домінуючим, поступово витеснив функціонально обмежені технології управління розрізненими ресурсами. З інший, мережне і системне адміністрування перестало сприйматися як два антагоністичних світи, а це розчистило дорогу для інтеграційних процесів.

Сектор адміністративного програмного забезпечення вже декілька років як вступив у стадію зрілості. На ринку є широка гама пропозицій - від базових платформ і комплексних рішень до крапкових пропозицій, оптимізованих для виконання вузьких задач. Більш того, якщо розглядати засоби адміністрування найбільших виробників (Computer Associates, Hewlett-Packard, IBM/Tivoli), то розходження між ними в плані функціональності стають усе більш размитими. Ця обставина надає користувачам додаткову свободу вибору, можливість виходити з деталей реалізації достатньо специфічних функцій, із запропонованих виробником варіантів постачання і цінових схем, а головне - із тих бізнесів-задач, рішенню котрих повинно сприяти адміністративне ПО.

Останнє стало можливим завдяки усе більшій бізнесу-орієнтованості керуючих технологій і додатків. Істотну роль тут зіграло появу концепції управління IT-послугами і реалізуючих її продуктів. Симптоматичним представляється і проникнення в цю сферу сучасних методів інтелектуального аналізу даних (аж до технології нейроних мереж, як у ПО Neugents компанії Computer Associates) і підтримки прийняття рішень.