Cтановище дітей та молоді в зарубіжних країнах, Детальна інформація

В тогочасній Франції, навпаки, діяльність представників молодго покоління мала переважно колективний характер. Свідомість французької молоді була політизованою, з кінця 40-х років активізувалися молодіжні політичні течії : молоді комуністи, соціалісти, демохристіани.

В Західній Німеччині за післявоєнних років, як і в США, молоді люди уникають громадської діяльності, віддаючи перевагу задоволенню в особистому житті, в дозвілллі.

Тодішня японська молодь так само скептично ставиться до традиційних цінностей, проте, водночас, виявляє стурбованість за долю своєї держави, бажання особистою працею відродити Батьківщину.

“Проте з кінця 50-х років у свідомості молоді різних країн розвинутого капіталізму починають проступати й посилюватися спільні риси. Новий етап розвитку продуктивних сил (етап НТР) висунув особливі вимоги до періоду подорослішання молодої людини…В культурі розвинутого індустріального суспільства, де набуття статусу дорослого вимагає тривалого навчання,оволодіння багатьма навичками, знаннями, соціальними ролями, процес подорослішання, як правило, розтягується на довгі роки” [5;22].

У країнах Заходу та в тодішньому СРСР в післявоєнні роки дедалі зростає питома вага молоді, що після закінчення середньої школи продовжує навчання і, відповідно, в більш старшому віці залучається до суспільного виробництва.

Було б спрощенням сприймати це як обов’язкову передумову інфантилізації молоді. Навпаки, чим триваліше період навчання молодої людини, тим більшої самостійності вона набуває в майбутньому. Урбанізація, поширення системи масових комунікацій, інші атрибути масового суспільства послаблюють дію національних та соціальних бар’рів між молоддю різних країн та різних соціальних груп. Зростає інтенсивність спілкування молоді, її духовна культура та роль у суспільстві. Молодь виявляє себе як специфічна спільнота.

За цих умов вже в 50-ті роки в західному, зокрема американському, суспільстві поступово визріває конфлікт між молоддю і “дорослим” суспільством, пов’язаний з кардинальною розбіжністю в системах цінностей двох поколінь. Америка 50-х років просякнута примітивною споживацькою ідеологією – споживання матеріальних цінностей стає з умови життя людини стає її метою. “В якості національного ідеала на щит були підняті такі риси,як індивідуалізм, особиста ініціатива, сформовано культ успіху в умовах “рівних можливосте”, втілений в міфі “американської мрії”. Америка тих часів, за виразом американського соціолога Ф.Слейтера, віддавала перевагу правам власності перед правами людини, вимогам техніки перед людськими потребами, конкуренції перед співробітництвом, зовнішнім соціальним нормам перед самовираженням особистості” [5; 23-24].

Конфлікт “батьків” і “дітей” знайшов вияв у бурхливих подіях 60-х років. Тодішні масові рухи молоді наклали помітний відбиток на наступне громадське й культурне життя Заходу. Молоде поколінння раптово підняло прапор бунту, загрожуючи зруйнувати консервативні, на їх думку, підвалини соціуму.

Дана проблема, на мою думку, заслуговує на особливу увагу вже тому, що дещо подібне відбулося двома десятиріччями пізніше в радянському суспільстві і дотепер дається взнаки в середовищі української молоді, особливо в великих містах нашої держави. Саме тому важливо з’ясувати причини молодіжного “вибуху” 60-х.

В різних країнах вони були різними. Американську молодь турбували надмірний вплив корпорацій на систему вищої освіти, обмеження на свободу політичної діяльності у студентських містечках – кемпусах, обв’язкова служба в армії, зумовлена війною, яку вели США у В’єтнамі. Для молодих французів велике значення мали зміни в суспільному положенні гуманітарної інтелігенції та та напружена ситуація у сфері вищої освіти. Активність західнонімецької молоді в той час була пов’язана з болючою проблемою подолання духовної спадщини нацизму, що загострювалася авторитарними тенденціями в період правління Аденауера.

Молодіжний протест 60-х набув різноманітних форм. “Каліфорнійський університет Берлі в вересні – жовтні 1964 року породив “сіт-іни” – сидячі страйки протесту. В Мічиганському університеті 25 березня 1965 року було надано поштовху серії “тич-інів” – митингів-дискусій, проведених незабаром більше ніж у ста американських вузах…З весни 1965 по весну 1968 року в Америці різко – приблизно в 300 разів – збільшується чисельність учасників антивоєнних демонстрацій.” [5; 27].

Бурхливі події розгорнулися у травні 1968 р. в Парижі, коли студенти організували “фронтальну атаку буржуазної системи”, захопивши та розгромивши Сорбоннський університет, споруджуючи барикади та влаштовуючі криваві зіткнення з силами правопорядку. “Від в’їзду в кабінет ректора на ровері до рок-фестивалю за участю 400 тисяч осіб, від прикрашення квітами стволів гвинтівок національної гвардії до карнавально-хуліганського захоплення паризького театру “Одеон”, до диверсійних актів, що знищують сотні ні в чому не винних людей, - ось діапазон акцій заколотників” [5;27-28].

Проте все це розмаїття форм мало певну внутрішню спільність – протест молоді формувався стихійно, іниціатива йшла знизу, неминуче набуваючи радикально-антибуржуазного характеру, заперечувалися самі засади суспільства.

Виступи 60-тих років значною мірою були реакцією на гіпертрофований раціоналізм навколишнього соціуму, який асоціювався у свідомості молоді з придушенням особистості, позбавленням її можливостей для саморозвитку. “Як образно писали журналісти в ті часи, юні паростки, піднявшися на гребні “руху шестидесятих”, озірнулася навкруги і не побачила нічого, крім пустелі міст, в яких всякий рух душі зводився до страху втратити розкішне життя біля телевізора з кондиціонером” [5; 30].

Які ж уроки описаного вище конфлікту поколінь ? Чи може їхній аналіз дати висновки, корисні для сучасного українського суспільства, яке функціонує у принципово інакших соціальних умовах ?

Шукаючи відповіді на це питання треба ще раз спробувати виявити специфічні причини молодіжної кризи 60-х. О.Запєсоцький та О.Файн вважають, що “…в індустріально розвинутих країнах Заходу феномен молодіжного бунту 60-х був значною мірою визначений різким прискоренням темпів життєвих змін, що відбулося під впливом науково-технічної революції. Зростання соціальної та духовної автономії, відносне відокремлення її в якості соціально-демографічної групи послужили…моральній, а згодом і політичній конфронтації поколінь. Пояснення вибухового характеру цієї конфронтації, напевно, слід шукати у специфічних соціально-психологічних характеристиках покоління, що конфліктує, з одного боку, та непідготовленості системи буржуазних інститутів влади до зняття соціальногї напруги” [5;34-35]. (В даному разі автори виданої в 1990 році книжки використовують слово “буржуазний” як прийнятий в комуністичній термінології прикметник для позначення сучасного суспільства країн Заходу).

Зазначені характеристики стрімких суспільних змін, на мою думку, можна принципово віднести до процесів, що відбуваються в сучасній Україні, адже йдеться не про соціально-політичну спрямованість змін, а про їх темп та глибину. Як пишуть ті самі автори, “новим поколінням доводиться вступати в “доросле” життя, приймати найвідповідальніші (…) рішення з вибору професії, супутника життя, ціннісних орієнтирів в умовах, які докорінно відрізняються від ситуацій тридцятирічного, ба навіть п’ятнадцятирічного, минулого…Чим швидше темп розвитку суспільства, тим більше культурна дистанція між поколіннями. Тим глибше розбіжності, гостріше конфлікти” [5;35].

Хоча за сучасних умов становище дітей та молоді в країнах Заходу виглядає найліпшим у порівнянні з іншими регіонами світу, тим не менше і тут дітям та молоді притаманні певні проблеми – передусім, психологічні. Сучасні дослідники спостерігають, зокрема, що в американському суспільстві дається в знаки тенденція демографічної інфільтрації, яка виявляється в тому, що діти чимдалі набувають ознак дорослих, дорослі намагаються стати більш юними.

“Один техаський законодавець пропонує запровадити смертну кару, починаючи з 11 років, і його, нехай ненадовго, але сприймають серйозно. Американські підлітки день у день скоюють дедалі жорстокіші вбивства, дорослі намагаються за допомогою психотерапевтів виявити в собі дитину. Першокласники вчаться у школі за програмами настільки насиченими, складними і стимулюючими конкуренцію, немовби вони не діти, а корпоративні правники, працівники корпорпацій разом відправляються у фінансовані компанією туристичні походи, щоби створити колективну спайку” [11;34].

Схоже на те, що в американському суспільстві розмиваються межі між дитинством та зрілістю. З одного боку, Америка закохана в дітей і захоплюється піклуванням про них, з другого – вона ажніяк не турбується про збереження дитинства, яке є не лише біологічною, а й культурною конструкцією.

За сучасних умов починають руйнуватися встановлені близько ста років тому бар’єри – закони про дитячу працю, обов’язкову освіту для дітей, правосуддя для неповнолітніх. Зараз ці бар’єри стикаються з епідемією дешевих наркотиків, якими торгують діти, і жорстокими вбивствами, скоєними підлітками. У цьому зв’язку зазнає критики система правосуддя для неповнолітніх, яка передбачає для менш жорсткі, ніж для дорослих покарання. Нарікання висловлюютьсяч і на адресу загальної дитячої освіти.

Доречно навести дані про вік, з якого настає кримінальна відповідальність. В різних країнах він різний : «…в Англії – 8 років, в Греції, Франції – 13 років, в ФРН – 14 років, у Швеції – 15 років, в Египті , Лівані, Іраку – 7 років, в Ізраїлі – 9 років» [6;10].

В США навіть висловлюється думка про те, що, уряд взагалі повинний усунутися зі сфери освіти, яка має бути віддана на відкуп самих батьків. Протилежна точка зору виходить з того, що за умов конкуренції до дітей, навпаки, мають пред’являтися підвищені вимоги. «В багатьох школах в Атланті, наприклад, збираються скасувати канікули, позаяк рівень конкуренції в сучасному світі вимагає від дітей ще більших навичок і знання ще більшого обсягу інформації» [11;34].

Штучно прискорене набуття дітьми «дорослих» рис виявляється, між іншим, у тому, що, починаючи з 60-х років фото- та телезображення дітей дедалі сексуалізуються. Особливо це стосується телесеріалів для дітей та підлітків, дитячих рок-груп і т.і. До тогож діти можуть завчасно познайомитися з сексом та насильством завдяки комп’ютерним мережам.

Проте історичний досвід засвідчує, що діти є найгнучкішою та найсприйнятливішою частиною суспільства, отже, турбуватися про долю дитинства за сучасних умов не вартоД.Радишевський вважає, що “…необхідно визнати зміни, що відбулися в сучасних дітях, а також підтримати позитивні зрушення і намагатися за змогою контролювати негативні”[11;34].

Проблема раннього подорослішання дітей набуває особливо жахливих форм за умов соціальної кризи, яку переживають зараз народи посттоталітарних країн. Про це свідчать результати досліджень, проведених психологами Московського Педагогічного Університету. “…До кримінально-караних діянь залучається чимдалі більше дітей і підлітків. Професійні вбивці з числа неповнолітніх, що отримують “гонорар” за кожний влучний постріл, банди, які складаються з дівчат, що діють з загостреною жорстокістю, - це не плід запаленої фантазії, а факти міліцейської хроніки” [12;24].

З результатів досліджень випливає, що за звичай залучення дитини до кримінального світу буває пов’язано з наркотиками. На думку вчених, немає універсальних методів запобігання цього лиха. З огляду на загрозу захоплення наркотиками небезпечним віком є юність та молодість аждо 25 років – на цей час формується особистість. Інакше кажучи, кожен з підлітків та молодих людей може стати жертвою наркотиків. Проте найчастіше до них звертаються підлітки з бідних сімей. Наркоманія сприяє їхньому залученню до злочинв, пов’язаних з вандалізмом, тероризмом і вбивствами на замовлення.

Висновки московських психологів невтішні. Навіть на тлі соціальних негараздів підліткова агресивність жахає. Небезпека загрожує передусім великим містам Росії та інших нових незалежних держав.

Новим негативним явищем для російських підлітків стає примус до вживання наркотиків. Його жертвами стаютбь переважно діти з забезпечених сімей. При цьому застосовується наступна схема : злочинці обирають підлітка з сім’ї, що має деякий матеріальний достаток, запрошують його на вечірку, де дають йому наркотичний укол. Іноді вистачає одного-трьох “сеансів”, післі чого настає звикання до наркотиків. Зрештою жертва стає платоспроможним клієнтом на наступні роки.

“За експертними оцінками міжнародних організацій, Росія з країни транзиту наркотиків перетворюється на споживача. Запобігти цьому процесові вже неможливо” [12;24]. Йдеться про те, щоби принаймні протидіяти цьому небезпечному для молоді явищу. Безпосередня наближеність Росії до нашої країни вимагає від правоохоронних органів нашої країни бути готовими реагувати на нього.