Предмет, метод, принципи і система цивільного права, Детальна інформація

ПРЕДМЕТ, МЕТОД, ПРИНЦИПИ І СИСТЕМА ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

1. ЗАГАЛЬНІ РИСИ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

Правова система України поділяється на підсистеми — галузі права.

Однією з таких галузей є цивільне право. В рамках правової системи України галузі права розрізняються за особливостями їхніх предметів і методів правового регулювання. Проте можливі й інші варіанти поділу правової системи держави на ті чи інші підсистеми. Наприклад, групування норм права за спрямованістю на забезпечення публічних чи приватних інтересів.

Якщо норми права спрямовані на забезпечення інтересів держави чи інтересів певних адміністративно-територіальних організацій, то вони є нормами публічного права, а якщо вони спрямовані на забезпечення інтересів окремого громадянина, то вони є нормами приватного права1. Норми цивільного права належать до приватного права. Суб'єкти цивільного права — фізичні та юридичні особи — в переважній більшості випадків діють з метою задоволення своїх приватних інтересів. Варто підкреслити, що у сфері чинності цивільного права його суб'єкти діють на засадах юридичної рівності, майнової незалежності, вільного волевиявлення.

Звичайно, фізичні та юридичні особи можуть виступати також носіями публічних прав (до речі, заснованих на наказі й примусі), які на відміну від приватних мають за мету регулювання та захист суспільних інтересів у масштабі всієї держави або окремих її регіонів.

Поділяючи норми права на публічні й приватні, слід мати на увазі, що абсолютизувати такий поділ не припустимо. На практиці досить часто публічні й приватні інтереси переплітаються, доповнюючи один одного. Не секрет, що державні органи і органи місцевого самоврядування, діяльність яких регулюється публічним правом, часто виступають учасниками цивільно-правових відносин. Так, галузеві органи управління, вирішуючи проблеми перевезення, капітального будівництва, торгівлі та інші, вступають у відносини, що відносяться до галузі приватного права. На ці органи покладена також відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам та юридичним особам при виконанні службових обов'язків їх працівниками.

Мають місце і випадки, коли в регулюванні приватних відносин застосовуються публічно-правові норми. Найчастіше це буває у сфері відносин оренди земельних ділянок, найму житлових приміщень, поставки тощо. Встановлення податків також є одним із засобів застосування публічного інтересу в приватних відносинах.

В Україні поступово створюються такі засади правового регулювання громадянського життя, які дають можливість розвиватися приватним відносинам, але не на шкоду суспільному добробуту. Принцип такого регулювання закріплено в ч. 3 ст. 1З Конституції України, де зазначено: "Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству". Це положення втілене законодавцем і в чинному Законі України "Про власність", де в ст. 4 записано: "Власник, здійснюючи свої права, зобов'язаний не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не порушувати права та охоронювані законом інтереси громадян, юридичних осіб і держави". Не протиставлення приватного й державного, а їх поєднання і узгодження має виключно важливе значення для подальшого розвитку правової системи України. Вирішальна роль при цьому відводиться цивільному праву.

2. ПРЕДМЕТ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

Кожна галузь права регулює суспільні відносини певного виду. Саме коло визначених відносин і складає предмет регулювання тієї чи іншої галузі права.

Аналіз чинного законодавства дає змогу зробити висновок, що цивільне право регулює три групи суспільних відносин:

- майнові відносини, що пов'язані з використанням товарно-грошової форми (відносини власності і відносини у галузі товарообігу);

- відносини, що виникають у сфері інтелектуальної діяльності;

- особисті немайнові відносини.

Охарактеризуємо коротко кожну з названих груп.

Майнові відносини — це конкретні вольові відносини з приводу належності, використання чи переходу нерухомого і рухомого майна та інших матеріальних благ від одного суб'єкта до іншого. За змістом їх поділяють у цивільному праві на: а) відносини власності; б) відносини у галузі товарообігу. Слід мати на увазі, що для цивільного права важливими є не самі речі і не способи їх виробництва, а вольові відносини між людьми, які спричинені їх прагненням до задоволення різноманітних життєвих потреб.

Природі людини властиві різні-потреби і прагнення. Серед речей, які оточують її, існують такі, які здатні задовольнити ці потреби. Людина намагається установит своє панування над цими речами. Але люди живуть у світі з обмеженими ресурсами і через це їх потяги до накопичення речей об'єктивно не можуть бути повністю реалізованими. Суспільство, організоване в державу, встановлює межі, в яких громадяни або інші особи можуть набувати ті чи інші речі, а також володіти ними.

Цивільне право вміщує норми, які дають змогу людині задовольняти свої потреби в речах, але й встановлюють межі, в рамках яких суб'єкти можуть володіти, користуватися й розпоряджатися своїм майном, не порушуючи при цьому інтереси інших осіб.

У суспільстві майнові інтереси однієї .особи переплітаються з подібними інтересами інших осіб і в своїй сукупній взаємодії утворюють суспільні майнові відносини. Урегульовані правом, такі відносини стають правовими майновими відносинами, знаходять свій прояв у правах осіб на майно. Ці права мають самостійний характер і відрізняються від інших прав. Одним з основних видів майнових прав є право власності. Відносини власності закріплюють існуючий у суспільстві розподіл матеріальних благ (засобів виробництва і предметів споживання), виражають статику майнових відносин. Характерною ознакою цих відносин є те, що власник наділений правом володіти, користуватися й розпоряджатися належним йому майном. Суспільна суть цих відносин проявляється в тому, що власник є уповноваженою особою. Він може зажадати від кожного, хто порушує його права, припинити порушення. Для права власності немає значення поведінка власника стосовно належного йому майна до того моменту, поки власник не вийде за межі дозволеного законом.

Іншим видом майнових відносин є відносини у галузі товарообігу. Ці відносини називають товарно-грошовими, оскільки вони виникають на базі товарного виробництва і відображають рух товарів від виробника (або посередника) до споживача, а також добровільний опосередкований вартістю перехід матеріальних благ від одних суб'єктів до інших. Ці відносини, як правило, в умовах товарного виробництва мають вартісний характер. Товар обмінюється на певну кількість грошей. На відміну від відносин власності, котрі відображають статику майна, товарно-грошові відносини відображають його динаміку. Так, якщо власник виявить бажання розпорядитися своїм майном шляхом передачі його іншим суб'єктам у власність або у користування, маючи намір отримати за це обумовлену суму грошей, то він стане учасником товарно-грошових відносин. Найчастіше такі відносини виникають у сфері підприємництва, а також при задоволенні особистих потреб громадян (договір купівлі-продажу).

Характерними ознаками товарно-грошових відносин є:

а) еквівалентно-платний характер. В товарно-грошових відносинах має відбуватися обмін рівних вартостей. Діям одного суб'єкта, який передає майно, виконує роботу, надає послуги, мають відповідати дії другого суб'єкта, який платить відповідну вартість грошима. За таких умов відбувається обмін майна на гроші;

б) майнова відокремленість учасників відносин. Майно організацій, які користуються правами юридичної особи, відокремлене від майна інших організацій, від майна окремих громадян, трудових і селянських господарств. Учасники цих відносин є або власниками майна, або особами, що володіють ним на підставі іншого права.

Важливим є те, що учасники товарно-грошових відносин можуть самостійно та вільно вибирати спосіб розпорядження майном. При здійсненні цивільних прав власник, передаючи своє майно іншим особам і вирішуючи цим самим його фактичну долю, вирішує і юридичну долю цього майна, передає право власності на нього.

Відносини у галузі товарообігу можуть і не бути товарно-грошовими. Інколи вони носять безоплатний характер, наприклад, дарування, різні форми меценатства тощо. Це пояснюється передусім відносинами власності. Власник вправі розпоряджатися належним йому майном на свій розсуд.

Майнові відносини виникають:

а) між фізичними особами;

б) між фізичними і юридичними особами;

в) між юридичними особами;