Предмет, метод, принципи і система цивільного права, Детальна інформація

До спеціальних слід віднести такі принципи:

— створення рівних умов для розвитку всіх форм власності та їх захисту;

— закріплення рівності прав і обов'язків суб'єктів цивільного права;

— поєднання інтересів особи і суспільства;

— матеріальної зацікавленості суб'єктів цивільно-правових відносин;

— трудового характеру створення і примноження доходів суб'єктів цивільно-правових відносин;

— недопущення такого здійснення цивільних прав, яке б суперечило їх призначенню;

— захисту цивільних прав від будь-яких порушень та інші.

Принцип створення рівних умов для розвитку всіх форм власності та для їх захисту. Цей принцип дістав закріплення в ст. ст. 2, 3, 4, 48 Закону України "Про власність". Він полягає в тому, що всі форми власності в державі є рівними. Всім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Особи можуть мати майно на праві спільної власності. Держава безпосередньо не втручається в господарську діяльність суб'єктів права власності та забезпечує їм рівні умови захисту права власності.

Принцип закріплення рівності прав і обов'язків суб'єктів цивільного права. Втіленням цього принципу в законодавстві є, наприклад, п. 5 ст. 4 Закону України "Про власність", в якому говориться, що власник, здійснюючи свої права, зобов'язаний не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не порушувати права та охоронювані законом інтереси громадян, юридичних осіб і держави.

Принцип поєднання інтересів особи та суспільства. В Україні проголошується право кожного громадянина на одержання частки з суспільних фондів споживання (п. 2 ст. 1 Закону України "Про власність"). Кожен громадянин має право у відповідності із законодавством України користуватися природними об'єктами для задоволення власних потреб і зобов'язаний охороняти землю, повітряний простір, водні та інші ресурси, сприяти їх відновленню як першооснов свого життя і життя суспільства (п.п. 4, 5 ст. 10 Закону України "Про власність").

Принцип матеріальної зацікавленості суб'єктів цивільно-правових відносин. Цей принцип має своє втілення в нормативному положенні, згідно з яким власникові надається право на свій розсуд володіти, користуватися й розпоряджатися належним йому майном. Використовуючи майно для здійснення господарської та іншої незабороненої законом діяльності, він, зокрема, може передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування іншим особам (ст. 4 Закону України "Про власність").

Принцип трудового характеру створення і примноження доходів суб'єктів цивільно-правових відносин. Праця громадян є основою створення і примноження їх власності. Громадянин набуває права власності як на доходи від участі у суспільному виробництві, від індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, так і на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом (ст. 12 Закону України "Про власність").

Принцип недопущення здійснення цивільних прав, яке б суперечило їх призначенню. Цей принцип дістав своє відображення в ст. 5 ЦК України, яка встановлює, що "цивільні права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав". У п. 6 ст. 4 закону "Про власність" зазначено, що у випадках і в порядку, встановлених законодавчими актами України, діяльність власника може бути обмежена та припинена. Одним із способів позбавлення права власності є передбачене законодавством безоплатне вилучення (конфіскація) майна у власника за рішенням (вироком) суду, арбітражного суду чи іншого компетентного органу як санкція за вчинення правопорушення (п. 4, ст. 55 Закону України "Про власність").

Принцип захисту цивільних прав від будь-яких правопорушень. На підставі цього принципу носієві цивільних прав надається можливість застосування до правопорушника засобів примусового впливу. При цьому можливість застосування таких засобів потрібно розуміти не лише як можливість звернення до компетентних органів з вимогою захистити порушені права. Принцип захисту цивільних прав включає:

— можливість уповноваженої особи самостійно використати дозволені законом засоби для примусового впливу на правопорушника (самозахист цивільних прав — необхідна оборона, застосування засобів у стані крайньої необхідності);

— можливість застосування засобів оперативного впливу на порушника зобов'язань безпосередньо самою уповноваженою особою;

— можливість уповноваженої особи звернутися до компетентного органу (суну) з вимогою примусити зобов'язану особу дотримуватися певної поведінки.

Підкреслимо, що відмова від захисту тих чи інших цивільних прав тієї чи іншої особи може мати місце лише тоді, коли це передбачено законом, і тільки за рішенням органу, якому таке право надане.

Цей принцип набуває особливого значення в період формування ринкової економіки, коли можливостей зловживання цивільними правами є досить багато.

6. СИСТЕМА ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

Право — це не просто сукупність правових норм, а й певна їх система. Правова система складається з галузей права, кожна з яких, в свою чергу також системно організована, має свій предмет і метод регулювання, свою структуру розподілу правових елементів. Елементами правової структури є юридичні норми та інститути.

Цивільне право, як і інші галузі права, має свою систему. Структуризація цивільно-правових елементів проводиться не стихійно, а на підставі вироблених наукою і практикою загальних підходів. Існують такі підходи до побудови системи цивільного права.

Іиституційиий підхід Він передбачає розподіл правових норм за окремими інститутами. Під цивільно-правовим інститутом розуміють групу цивільно-правових норм, що регулюють однорідні суспільні відносини (відносини найму, купівлі-продажу, спадкування тощо).

Пандектний підхід. Його суть полягає в тому, що він передбачає виділення загальної частини цивільного права і відокремлення речового права від зобов'язального. Павдектна система відображає статику речового і динаміку зобов'язального права — основних майнових прав, що виникають у суспільстві.

Цивільне право України будується за Пандектною системою. Можливість виділення загальної частини цивільного права свідчить про те, що окремі інститути галузі мають спільні характеристики, які фактично можуть бути відокремлені в самостійний блок.

Цивільно-правові норма загального характеру складають загальну частину цивільного права. Вона називається загальною тому, що стосується всіх суспільних відносин, які регулюються цивільним правом. До таких норм відносяться норми про суб'єктів, про угоди, представництво і довіреність, позовну давність.

Чинний ЦК України не містить у собі такого інституту, як об'єкти цивільного права, але це не означає, що об'єкти не відносяться до елементів суспільних відносин і не підлягають правовому регулюванню. Слід зазначити, що новий ЦК Росії, частина перша якого введена в дію з 1 січня 1995 p., виділив в окремий розділ норми, що відносяться до об'єктів цивільного права.

Спеціальна, або особлива, частина цивільного права регулює спеціальні (особливі) суспільні відносини і складається з таких інститутів: право власності; зобов'язальне право; авторське право; право на відкриття; право на винахід та інші результати творчості, що використовуються у виробництві; спадкове право; правоздатність іноземних громадян та юридичних осіб; застосування цивільних, законів іноземних держав і міжнародних договорів.

Зафіксована в чинному ЦК України система інститутів цивільного права не є незмінною. Під впливом розвитку економічних та інших суспільних відносин система цивільного права змінюється. Так, в проекті ЦК України передбачено славу "Об'єкт цивільного права", яка в чинному ЦК відсутня.