Теорія держави і права, Детальна інформація

3. За тривалістю у часі а) одноактні – що складаються з одноразового акту їх виявлення (купівля квитка, що дає право на проїзд);

б) триваючі (або юридичні стани) – тривала у часі ознака (перебування у шлюбі)

а) події – відбуваються незалежно від волі суб’єктів (стихійне лихо);

4. За відношенням до волі суб’єктів б) дії – відбуваються по волі суб’єкта:

правомірні – відповідають вимогам норм права;

протиправні – не відповідають вимогам правових норм.



Правомірні юридичні факти поділяються на:

юридичні акти – дії, що спеціально чиняться з метою виникнення певних юридичних наслідків (подача заяви про прийом на роботу);

юридично значущі вчинки – дії, що не мають на меті спричинення юридичних наслідків, але вони виникають в силу закону (знахідка скарбу).

Як юридичні факти можуть виступати правові презумпції. Презумпція – це припущення про наявність або відсутність певних фактів, що спираються на зв’язок між фактами, які припускаються, та такими, що існують, і це підтверджується наявним життєвим досвідом. Презумпція не є достовірним фактом, а фактом, що припускається з великою мірою ймовірності і застосовується в юридичній практиці як засіб, що полегшує досягнення істини у вирішенні справи.

Правова презумпція – це закріплене в законодавстві припущення про наявність або відсутність певних юридичних фактів. Правові презумпції поділяються на:

презумпції, що не можуть бути спростовані – це закріплені в законі припущення про наявність або відсутність певних фактів, які не підлягають сумнівам, а тому не потребують доказу (наприклад, презумпція недієздатності неповнолітнього);

презумпції, що можуть бути спростовані – це закріплені в законі припущення про наявність або відсутність певних фактів, які мають юридичне значення до того часу, поки у відповідності із встановленою процедурою не буде встановлено інше (презумпція невинності).

88. Правомірна поведінка.

Правомірна поведінка, на відміну від протиправної, характеризується соціальною корисністю, відповідністю моделям, відображеним у правових нормах, позитивними юридичними наслідками. Основною юридичною ознакою правомірної поведінки є:

з формального боку – її адекватність правовим нормам;

з погляду правової природи – “правомірність”. Під нею розуміється:

відповідність нормам права, праву взагалі;

одиниця виміру, за допомогою якої, з погляду права, дається оцінка поведінки як такої, що має правову природу;

здатність права регулювати певну поведінку суб’єктів, а також властивість цієї поведінки бути врегульованою правовими засобами.

Правомірна поведінка має складний характер. Зокрема, вона пов’язана з правовідносинами не тільки як юридичний факт. Якщо під правовідносинами розуміти суспільні відносини, врегульовані нормами права, то правомірна поведінка є їх соціальним змістом, засобом втілення суб’єктивних прав і обов’язків у життя. Це дозволяє деталізувати співвідношення правомірної поведінки і реалізації норм права, правового регулювання в цілому. Правомірна поведінка являє собою загальну форму реалізації суб’єктивних прав і обов’язків, втілення правових настанов у життя, форму перенесення юридичних можливостей і необхідностей у соціальну дійсність.

Як загальна форма реалізації суб’єктивних прав і обов’язків правомірна поведінка, випливаючи з характеру норм права, що реалізуються, здійснюється у вигляді їх дотримання, виконання і використання, а також правозастосування, тобто становить єдність юридичного і соціального змісту реалізації норм права.

Правомірна поведінка в механізмі правового регулювання відображується:

у нормах права – як модель;

у юридичних фактах – як конкретні життєві обставини;

у правовідносинах – як суб’єктивні права і обов’язки;

в їх реалізації – як загальна форма і засіб;

в правопорядку – як його зміст

Це характеризує правомірну поведінку як явище, що об’єднує елементи механізму правового регулювання в єдине ціле.