Теорія держави і права, Детальна інформація

маргінальну.

Правова активність полягає у добровільності здійснення правових норм, переконаності в їх необхідності і справедливості, доброму знанні права, всебічної участі у правовій діяльності.

Звичайна правомірна поведінка характеризується тим, що необхідність її здійснення стала притаманною суб’єкту властивістю і може навіть не усвідомлюватись ним в усіх її аспектах.

Основу конформної поведінки становить пасивно-пристосовницьке ставлення до правового середовища, яке здійснюється за принципом “робити так, як роблять інші”.

Маргінальна поведінка базується на мотивах страху перед юридичною відповідальністю. Такий стан суб’єкта характеризується готовністю до протиправних дій у випадку послаблення нагляду за його поведінкою.

89. Поняття та види правопорушень.

Протиправна поведінка, оскільки вона має антиправову природу, входить до механізму правового регулювання тільки як юридичний факт, тобто як конкретна обставина, що є однією з причин виникнення охоронних правовідносин.

Правопорушення – суспільно шкідливий, протиправний вчинок, здійснення якого передбачає юридичну відповідальність. До особливостей складу правопорушення слід віднести:

а) суб’єктом його є деліктоздатна особа, тобто така, що спроможна нести юридичну відповідальність;

б) необхідною ознакою суб’єктивної сторони є вина в формі умислу чи необережності; при умислі суб’єкт усвідомлює протиправність свого вчинку, передбачає і бажає настання його негативних наслідків (прямий умисел) чи свідомо допускає їх (непрямий умисел); при необережності особа передбачала можливість негативних наслідків вчинку, але легковажно розраховувала їх відвернути (самовпевненість) чи не передбачала можливості настання цих наслідків, хоча могла і повинна була це зробити (недбалість);

в) об’єктивна сторона правопорушення відповідає на запитання, яким саме чином скоєно правопорушення, якою була діяльність (бездіяльність) суб’єкта правопорушення, в чому саме поведінка правопорушника відрізняється за результатом – суспільно-шкідливий результат правопорушення;

г) об’єкт правопорушення той самий, що і в складі правомірної поведінки – суспільні відносини, соціальні цінності.

Правопорушення кваліфікуються:

1. За ступенем суспільної небезпеки: злочини;

провини.

2. За належністю норм права, які порушуються, до відповідних галузей права: кримінальні;

цивільні;

адміністративні і т. ін.

3. За клом осіб: особові;

колективні.

4. За характером правових приписів: нормативно-правові;

дисциплінарні.



Найбільш поширеною класифікацією правопорушень є їх поділ за ступенем суспільної небезпеки, коли правопорушення поділяються на злочини і провини. Злочинами визнаються правопорушення, з якими пов’язана найбільша небезпека для суспільства і особи, вони посягають на суспільний лад, власність, економічні, політичні, культурні і особисті права людини. Юридичним виразом особливої суспільної небезпеки злочинів є їх заборона кримінальним законом і застосування за їх скоєння кримінального покарання. У кримінальному законодавстві наведено вичерпний перелік злочинів.

Правопорушення, що не настільки небезпечні, як злочини, і відповідальність за які не передбачено кримінальним законодавством, належить до провини – цивільної, адміністративної, дисциплінарної.

Цивільні провини – це суспільно небезпечні порушення майнових і пов’язаних з ними особистих відносин, які регулюються нормами цивільного, трудового, сімейного, фінансового, аграрного права. На відміну від злочинів, цивільні провини не мають вичерпного переліку у законодавстві, а їх юридичні наслідки тягнуть за собою значною мірою правовідновлюючі заходи.

Адміністративні провини – це суспільно небезпечні вчинки, які посягають на громадський або державний порядок, суспільні відносини в сфері державного управління, права і законні інтереси громадян, що регулюються нормами адміністративного, фінансового, аграрного та інших галузей права.

Дисциплінарні провини – це суспільно небезпечні вчинки, які заподіюють шкоду внутрішньому порядку діяльності підприємств, установ, організацій і тягнуть за собою дисциплінарну відповідальність.

Правопорушництво як система правопорушень детерміновано:

а) чинниками суб’єктивного характеру – низьким рівнем правосвідомості, правовим нігилізмом, деформаціями в ціннісних орієнтаціях людей;