Україна у Світі, Детальна інформація

гармонізація законодавства України відповідно до вимог угод COT.

З квітня 2001 року підписано двосторонні протоколи про доступ до ринків товарів і послуг з 23 країнами-членами Робочої групи: Мексикою, Уругваєм, Новою Зеландією, Канадою, Республікою Корея, Словенією, Грузією, Латвією, Індією, Угорщиною, Чехією, Словаччиною, Болгарією, Кубою, Ізраїлем, Бразилією, Польщею, Таїландом, Естонією, Швейцарією, Парагваєм, Малайзією та Литвою, а також з Європейським Союзом.

26-30 квітня 2004 року в Женеві відбулось 12-те чергове засідання Робочої групи з розгляду заявки України про вступ до СОТ, в рамках якого були також проведені двосторонні переговори з доступу до ринків товарів та послуг з низкою країн-членів Робочої групи, а також багатостороннє засідання з питань сільського господарства.

У рамках переговорного процесу погоджено понад 95% тарифних позицій. Неузгоджені позиції складають в основному ставки мита на особливо чутливі для України товари, в основному сільськогосподарського сектору.

Формування зобов’язань з доступу до ринку послуг України знаходиться на заключній стадії. Завершено переговори з більшістю країн-членів Робочої групи. Оновлений Графік специфічних зобов’язань України з доступу до ринку послуг (розповсюджений Секретаріатом СОТ 14 квітня 2004 року) включає близько 150 підсекторів, що складає 98% від загальної кількості, визначеної класифікатором послуг СОТ.

На даному етапі в переговорах з країнами-членами Робочої групи залишаються актуальними питання, що стосуються доступу до ринку страхових, банківських та інших фінансових послуг, а також питання доступу до ринку аудіовізуальних послуг.

Результативність подальшого процесу в напрямку вступу України до СОТ головним чином залежатиме від прогресу у двосторонніх переговорах з такими країнами як США, Японія, Австралія і Аргентина, який у свою чергу обумовлюється темпами реформування української економіки та прийняттям Верховною Радою України необхідних законодавчих актів.

Сучасний стан переговорного процесу, рівень досягнутих домовленостей та ступінь узгодження позицій дозволяє сподіватись на завершення технічної частини переговорів по вступу України в СОТ на початку 2005 року. Зважаючи на час, необхідний для завершення процедурних питань, можна очікувати, що набуття повноправного членства України у СОТ відбудеться у 2005 році.

Міжнародні Угоды

Суперечності у помаранчевій команді помітні неозброєним оком. Після відставки уряду вже не існує єдиної помаранчевої партії влади.Сформувався новий політичний простір. Знову на порядок денний стають проблема розколу України, соціальна диференціація, ріст числа депресивних регіонів та ін.Країна виявляється на межі політичного протистояння, що загрожує перерости в згубну для держави фазу.

Якщо в 2004 році Україна чудом зберегла свій відносний суверенітет і незалежність, то в 2006 ризикує його втратити остаточно.

Чи є альтернатива "стабільній нестабільності"?

Дискусія про політичну реформу є не просто обговоренням напрямків розвитку держави в перспективі, але й моделей функціонування системи влади. Від того, як буде вибудовано механізм влади, залежить майбутнє кожного з нас. Це не банальні визначення, а констатація загроз і небезпек.

Головною небезпекою є зовнішнє втручання у політичний процес в Україні. Деякі сили за кордоном зацікавлені в делегітимізації влади як такій і провокуванні широкомасштабної кампанії протесту. Це кризовий сценарій.

Відставка уряду, якою б справедливою вона не була, створила умови для посилення зовнішнього тиску на владу. А політична криза, яка виникла внаслідок цього, тільки ускладнила ситуацію.

Газовий конфлікт із Росією, відсутність реальної перспективи європейської і євроатлантичної інтеграції призвели до того, що виникли альтернативні центри ухвалення рішень у владі.

З одного боку, центральна влада втрачає підтримку адмінресурсу. З іншого, створюється штучна криза керівництва. Влада втрачає здатність оперативно реагувати на зовнішні виклики та поступово перетворюється на їхнє знаряддя.

Мова йде не про глобалізацію, а про політичний вплив окремих транснаціональних компаній на внутрішньополітичний процес у країні.

Вони продукують ідеї про "стабільну нестабільність" в Україні, створюють перешкоди розвитку демократії, провокують кризи. Гра йде на рівні механізмів та інститутів ухвалення і реалізації рішень.

У цій схемі немає ідеологічного й політичого (партій, політиків) підґрунтя. Просто голова однієї корпорації цікавиться певними об'єктами власності в окремо взятій країні і дає для політичного забезпечення досягнення своїх цілей зазначену суму.

Далі працюють піарщики та орговики. Результат – криза влади, делегітимізація, деморалізація адмінресурсу, втрата довіри до влади з боку громадян.

І, класичний причинно-наслідковий ланцюжок: делегітимізація – авторитарний режим – репресії – криза – чергова кольорова революція! (Ця схема дуже популярна в країнах із зовнішнім управлінням....) І так до нескінченності!?

Єдиним способом протидіяти перетворенню України в буферну державу – це політичний діалог.

"Менеджер і кризи"

Українська бюрократія, як, утім, і в усьому світі, не має чіткого ідеологічного чи політичного забарвлення. Можна говорити лише про певні традиційні форми її обрядовості – данина існуючій політичній системі ("побутовий" тест на лояльність).

Процес формування тактичних альянсів для досягнення короткострокових завдань (відставка Єханурова) наочно продемонстрував, що чиновник сьогодні має практично необмежену владу і прагне законсервувати існуючу систему.

Консолідація бізнес-інтересів та інтересів бюрократії хоча й взаємовигідна, але має певні межі. Неможливо втримати під адміністративним контролем комерційний інтерес, не йдучи йому на поступки.

Тим більше, одна політична сила (по суті, що не має чітко вираженої ідеології) не в змозі за допомогою адміністративного тиску втримати інтереси бізнесу. Згодом бюрократія переходить на службу до нової політичної сили, підтримуваної більш сильним економічним лобі.

Уже зараз можна говорити, що навесні розстановка сил у парламенті буде зовсім іншою, ніж сьогодні. Це ж стосується й ситуації в органах місцевого самоврядування. Економічний прагматизм української влади є загальновідомим і "ідеологічне" геройство в її середовищі не вітається.

Тому, хоч Єханурову й вдалося на сьогоднішній день загребти під себе майже весь адмінресурс, не факт, що він зможе його мобілізувати (створити певну внутрішню корпоративність) і втримати під своїм контролем.