Архітектура в Древній Греції, Детальна інформація

Архітектура в Древній Греції
Тип документу: Реферат
Сторінок: 3
Предмет: Інше
Автор: фелікс
Розмір: 121.1
Скачувань: 4413
O

U

i

i

o

o

8

<

JНа блоках антаблемента висікаються візерунки і зображення і т.д. Подібно стовбурові дерева, що несе на собі

живу, рухливу крону, геометрична основа ордера розцвічена в грецькому храмі живим скульптурним зображенням і орнаментальним візерунком. Але це ще не усі. Грецький храм дійсно був різнобарвним! Не ідеальна і

очищена білизна мармуру піднімала його над життям міста і природи, а, навпроти, святкова яскравість кольору, повна гучного людського темпераменту,виділяла храм серед одноманітної й одноколірної житлової забудови або на тлі м'якому і світлих по кольорі гір, обкутаних дивним прозоро-сріблистим

повітрям Греції. Храм розфарбовувався в синій і червоний кольори. Фарбування наносилося не суцільно. Природний колір мармуру теж брав участь у розцвіченні храму: колони і кам'яних балок архітрава залишалися не зафарбованими. Але, навпроти, у доричній колоні

червоним кольором позначалися опоясывающие її верхню частину врезы і рельєфні смужки-ремінці. Тим же кольором офарблювалися нижні поверхні нависаючих карнизів. Узагалі червоною фарбою покривалися головним чином горизонтальні частини храму. Тригліфи і мутулы офарблювалися в синій колір, а метопи, вірніше, їх

тло, на якому виступає рельєфне зображення, — у червоний. Поле фронтону (тимпан) також офарблювалося в інтенсивний червоний або синій колір. На цьому тлі чітко виступали статуї, у свою чергу пофарбовані теж. Крім того, застосовувалися й інші фарби, а також позолоть, який покривалися окремі

деталі. Тут справляла свято рука майстри, що прикрашав свій виріб, щорадувався многоцветности світу і своїх почуттів. Додамо до цього й уміння зодчих вибрати камінь необхідного кольору: блакитнувато-сірий мармур для храму бога

морських стихій Посейдона (спорудженого в 3-й чверті V в. до н.е. на мисі Сунион недалеко від Афін) або мармур теплих, немов би живих, людських тонів для Парфенона, що украшали собою афінський Акрополь. Що ж стосується найдавніших

ордерних храмів, споруджених з дерева, там багато розфарбовувалися деталі, прикраси і скульптура, виконані з кераміки.



В епоху архаїки складається тип давньогрецького міста. Визначаються основні його частини. Центрами громадського життя міста і його архітектурного ансамблю стають укріплений пагорб — акрополь, де споруджуються храми, і агора — торговельна площа. Зрозуміло, не у всіх містах був пагорб, де будувалися храми. Але в багатьох випадках міста розросталися саме навколо таких пагорбів. В архітектурі грецьких міст, у співвідношенні масових житлових будівель з архітектурою центрів громадського життя найбільше наочно розкриваються властиві їй представлення про суспільство, про людську особистість і колектив.Нас, природно, буде цікавити тут те, як усі ці представлення втілювалися в художньому образі міської архітектури і які ідейно-художні властивості архітектурного ансамблю грецького міста були ними породжені.Отже, у суспільному центрі міста створювалися великі ордерні будівлі — насамперед храми. Вони служили усьому вільному населенню міста-держави, створювалися на його засоби і його руки, були частиною його громадського життя, відбитим у камені відбитком із загальних представлень про світобудову. Зрозуміло,представлень культових, міфологічних. Усіма цими властивостями такий храм різко відрізняється від головних будівель микенских міст — тобто від царських палаців. Яка би значної ні була суспільна роль правителя в житті микенского міста, усе-таки це була роль єдиного царя, і палац був житлом правителя. Храм же уособлював собою якусь силу, перед якою навіть цар або тиран виглядав одним зі співгромадян поліса. Цей суспільний і гражданственный зміст і здобував художньо-архітектурний образ грецького ордерного храму, спорудженого на міській площі або на акрополі, що піднімається над містом. Весь зміст суспільних будинків, їхнє значення як художнього, ідеологічного явища можна уявити собі, відновивши вигляд давньогрецького міста. Треба сказати, що ця задача нелегка і, більш того, не цілком здійсненна. Мармурові храми збереглися хоча б частково. Багато хто з них удалося відновити, зібравши розкидані навколо фундаментів кам'яні блоки. Що ж стосується житлових і господарських будівель у містах, то переважна більшість їх безповоротно втрачена. На місці старих будинків виникали нові. Кому могло спасти на думку століттями зберігати звичайний, рядовий будинок? Тільки випадок допомагає тут дослідникам архітектури. І от — історичний парадокс! Таким випадком, що зберігає звичайні, масові будівлі міста, найчастіше виявляється раптово вибухнула руйнівна катастрофа. Після виверження Везувію в Італії залишилися під попелом і лавою древні міста, немов би законсервовані в момент, коли зупинилося їхнє життя. Місто Олинф на півострові Халкидика був у 348 році до н.е. захоплений і цілком зруйнований македонським царем Пилипом II.Руїни міста були закинуті і збереглися, власне кажучи, у недоторканому виді. Живе місто, навпроти, стирає від століття до століття старі будівлі. Нове життя буквально випалює собою залишки минулого. А в грецькому місті тому були особливі причини. Житловий будинок, як це показують розкопки в Олинфе і знахідки в інших місцях, зачастю будувався із сирцю. Такий будинок легко міг бути зруйнований без залишку. Зрозуміло, що самою міцною частиною будинку була стать: він-те і прикрашали найбільше багато і ретельно, наприклад, мозаїкою, выложенной з різнобарвних каменів. Звичайно це був будинок із внутрішнім двориком, у який відкривалися житлові приміщення. На вулицю такий будинок виходить глухими стінами. Один будинок примикав до іншого, і уся вулиця житлового району обрамлялася стінами. У старих містах, що розрослися до середини V в. до н.е., житлові райони являли собою целую розсип таких будівель, розсічених вузькими, кривими вуличками. Із середини V в. до н.е. початку впроваджуватися регулярне планування: вулиці стали прокладатися строгим шаховим порядком. Але багато міст, і насамперед Афіни, зберігали свій старий вигляд і пізніше. Не важко уявити собі, хоча б загалом, як співвідносилися один з одним у давньогрецькому місті неміцний сырцовый будинок і мармуровий храм. Низька будівля з дешевих матеріалів — і могутній, що піднімається над містом храм; замкнута стінами осередок будинку на вузькій вуличці, де роїться домашній побут грека, — і відкрита галерея портика, що виходить на простору площу; або колонада храму, що увінчує собою акрополь, — і театр під відкритим небом, на лавах якого розміщалися тисячі і десятки тисяч чоловік. Різне призначення і різні міри лежать в основі цих будівель. З одного боку — окрема людина і його приватний побут, з іншого боку — громадське життя всієї міста-держави, у якій бере участь весь демос — тобто вільні громадяни (раби, зрозуміло, у розрахунок не приймалися)...

…Вище вже йшла мова про стадіони і театри. Обоє ці типу будівель — навряд чи не саме чудове, що було створено в Древній Греції. Архітектура їх уражає своєю винятковою доцільністю. Немає кращого будинку для масових видовищ,чим класичний амфітеатр зі сценічною площадкою в центрі. Існуючи і понині, традиція зберігати прямокутні глядачевий зали — результат забобону, відсталої нездатності розстатися з прикладом, що виник кілька століть назад, коли під театр пристосовували звичайний палацевий зал, використовували випадково підшуканий сарай або стайню. Створений в античній Греції тип стадіону послужив основою для древніх стадіонів і цирків, для стадіонів нашого часу. Архітектурна форма театрів і стадіонів визначила їхнє пряме функціональне призначення, прагнення створити зручні площадки для змагань і представлень і місткі лави для багатотисячної маси народу. Тому колонади й інші ордерні мотиви не грають в архітектурі театрів і стадіонів значної ролі.Інакше обстояло справу в тих суспільних спорудженнях, що створювали особливе ідейно-художнє середовище в релігійно-політичному (акрополь) і державно-господарському (агора) центрах міста. Тут і виявляється необхідної ордерна архітектура, що художньо виражає суспільні представлення. Агора в Афінах прикрашається храмами і довгими портиками-стоями з відкритими колонадами (храм Ареса, храм Гефестейон, коштуючи Зевса, коштуючи Пойкиле — усі в V в. до н.е.; у II в. до н.е. тут споруджуються середні і південна стои). Від площі агори, облямованої стоями, йшла на пагорб Акрополя дорога священних процесій, по якій раз у рік у день свята на честь Афіни піднімалася нагору багатолюдна процесія. Головні події свят відбувалися на Акрополі. Він і вінчав собою ансамбль міста і був справжнім центром громадського життя всієї

країни...

The online video editor trusted by teams to make professional video in minutes