Принципи державного управління за М.Вебером, Детальна інформація

Соціальна структура міського населення досить складна, тому риси міста споживачів та міста виробників поєднуються в кожному конкретному місті.

Безумовно це пов’язано з різноманітністю соціального складу міського населення, відображаючи інтереси різних його верств.

Міські жителі, як правило були членами місцевих професійних спілок, гільдій, цехів специфічних даному місту. Вони входили, як члени округів, в округа управління на які ділилося місто, виконуючи при цьому певні обов’язки. Об’єднуючись при цьому в спільноти з виборчими посадовими особами або спадкоємними старійшинами.

В китайських та російських селах союз старійшин був могутнім органом управління з яким не можливо було не рахуватись.

Західне середньовікове місто володіло не тільки перерахованими вище ознаками, але й було скріплено клятвою братерством.

В стародавності його символом були загальні вибори пританів (правителі, члени Ради 500, які обирались). Місто було скріплено клятвою «комуною» і вважалось в правовому значенні «корпорацією».

Фактичним сеньором міста був або власник імператорського лену, або єпископ, який завдяки світським та духовним засобам впливу мав найбільші шанси на панування.

В останні десятиріччя ХІ століття, в містах Європи, повсюди почали з’являтись консули, які щорічно, офіційно обирались, а не призначались як раніше сеньором-єпископом, усіма городянами або обраною ними ж колегією. Колегія майже завжди була органом, який узурпував виборче право, групою заможних городян. В місті могло бути до десятка таких груп.

Консули виходили, як правило з середовища знатних судових посадових осіб або вотчинної курії. Тепер вони обирались об’єднаним бюргерством або його представниками. Консули знаходились під суворим контролем колегії. По суті це були представники або голови найбільш могутніх в політичному і економічному відношенні родів.

Оскільки консул мав свою справу або інші джерела доходів, він ставав більш незалежним від сеньора.

Вирішальними були особисті відношення і вплив, а також особиста унія при здійсненні різних функцій управління.

На цій стадії проявлялась тенденція до певного соціального компромісу, коли всі найбільш впливові верстви населення прагнули пропорційно своєму впливу та можливостям поділити проміж собою місця в міській раді та різні міські посади.

Першим головним завоюванням цього противосеньоріального руху, була заборона представникам аристократії будувати бурги у середині міста. І ще одне велике завоювання бюргерства але вже в юридичній області - це створення особливої міської юрисдикції, процесуальної процедури та міського права.

До числа наданих княз’ями та вотчинниками привілегій містам відноситься перш за все те, що бюргерство конституюється як «громада» з власним органом управління. Наявність органа управління - ради вважалося в Німеччині необхідним виразом свободи міста і бюргери боролись за право визначати його склад.

В Стразбурзі к кінцю ХІІ століття єпископа, як главу міста, змінила міська рада, яка об’єднувала представників бюргерства та п’ять міністеріалів єпископа.

З ХІІІ століття в брабантських, ірландських, голландських містах поряд с шеффенами ( члени суда в німецькому праві) виступають на сцену представники бюргерства.

В Англії та Франції значну роль відіграли гільдії купців. Крім того виникали так звані гільдії захисту, які надавали городянам те чого вони були позбавлені в містах з початку середньовіччя - захист та безпеку.

Виникнення міських товариств проходило шляхом узурпації влади зі сторони союзів бюргерів, купців та міських рентнерів і їх об’єднання або з лицарями, які проживали в місті або з братствами і цехами ремісників.

М.Вебер дає пояснення, чому на відміну від Азії, в Середземноморському басейні, а потім і в Європі, почався розвиток міст.

Частково причиною може служити те, що виникненню міського братства, а отже і міської спільноти, перешкоджала магічна замкнутість родів, каст (Індія, Китай). Вони були носіями важливих релігійних традицій і визначали специфічний образ життя. Тому касти ритуально виключали одна одну.

У зв’язку з цим в країнах Передньої Азії, включи Єгипет і Китай, виникає так звана царська бюрократія. Спочатку це було пов’язано тільки з будівельними роботами (необхідність регулювання течій річок, зрошення), але потім це привело до повної бюрократизації управлення, яке взяло поcтачання армії в свої руки. Внаслідок цього солдати були відокремлені від засобів військових дій а підлеглі роззброєні. Тут не могла виникнути політична, незалежна від царської влади бюргерська спільнота.

І як відміна, на Заході існував принцип самоекіпіровки війська, що означало самостійність окремих військовозобов’язаних. Тому на Заході на відміну від Азії озброєні міські союзи мали змогу об’єднатись і виступити, як військова сила, проти володаря міста .

На прикладі Італії можна відслідкувати розвиток органів, які здійснюють функції управління містами. Так до 1187 року майже у всіх містах, де панувала родова знать існував поділ на Велику раду, яка виносила рішення і Малу раду, яка здійснювала керівництво містом.

Державна структура і техніка управлення Венеції знаменита встановленням патрімоніально-державної тиранії міської знаті. Паралельно цій монополізації, боротьбу за владу продовжує вести зміцніла церковна бюрократія.

У зв’язку з суперництвом проміж союзами знаті та для раціонально діючого судовиробництва, виникає своєрідна посада владного чиновника, який переїздив з місця на місце - подеста, яка замінила колишнього консула.

Розквіт інституту подеста відноситься до першої половини ХІІІ століття. Подеста, з юридичною університетською освітою, закликався, як правило, з чужої спільноти на короткий час служби, та облачався вищою судовою владою.

Головним обов’язком подеста було слідкування за суспільною безпекою і порядком, збереження миру в місті. Інколи здійснювалось військове керівництво, завжди - правосуддя.

Все це здійснювалось під контролем ради.

Тут ми бачимо яскраву ознаку владності родів, які весь час боролись за право здійснювати контроль і впливали на політичне і економічне життя міста.

Тому, як відмічає, М.Вебер, в Італії простежується чітка лінія формування міської знаті, на основі чіткої ознаки владності родів.