Принципи державного управління за М.Вебером, Детальна інформація

В Англії же діється розвиток олігархії. Тут вирішальною, у встановленні устрою, є королівська влада. Королівське правління суворо контролювалось станами і залежало від підтримки знаті, але це було головним в тім, що політичні і економічні інтереси були пов’язані між собою.

Королі, повністю залежні у фінансовому відношенні від владних станів, боялись їх. Однак в своїй політиці вони орієнтувались на владу парламенту, як центрального закладу. Вони проводили вплив на характер міського устрою та на персональний склад міських рад і тому підтримували олігархію знаті.

Падіння владності родової знаті, в середні віки, бачиться дуже сходним. Наступним етапом розвитку західноєвропейських міст, як наприклад італійських, слід вважати становлення верств popolo.

В Італії popolo, в Німеччині цехи, складалися із різних елементів, перш за все з прошарку підприємців та ремісників. Вони створили і фінансували скріплене клятвою братерство цехів, яке вело боротьбу проти знатних родів. Основною ціллю пополанів було, тимчасово або надовго виключити знатні роди із процесу керування комуною.

Внаслідок повної або часткової перемоги незнатних прошарків суспільства, для структури політичного союзу та його управління, стало дуже важливим встановлення адміністративного характеру політичного союзу і перш за все проведення принципу територіальної спільноти.

Встановлення демократії призвело до перетворення системи управління. Пануючих представників знатних родів замінили функціонери, які обиралися жеребкуванням.

Можна підвести підсумок досягнень міст одержаних ними в результаті розвитку і боротьби, а також показати певні напрямки розвитку міського, а через них і державного управління:

1. Політична самостійність, частково власна зовнішня політика, внаслідок чого міське управління довгий час мало власні збройні сили;

2. Автономне судовиробництво, як в самому місті, так і в середині гільдій та цехів;

3. Автокефалія, таким чином виключно власні судові і адміністративні заклади;

4. Оподаткування городян, незалежність від податків та повинностей зовні;

5. Ринкове право, нагляду за ринками в середині міста;

6. Відношення міст до не бюргерських, не міських прошарків населення.

Аналізуючи вищесказане можна зробити певні висновки і намітити деякі принципи державного управління :

Розподіл праці, який забезпечує появу кваліфікованих спеціалістів;

Ієрархічність рівнів управління, при якому нижчестоячий рівень контролюється вищестоящим рівнем, підпорядкованим йому;

Існування пов’язаних систем, формальних правил та стандартів, що забезпечує однорідність обов’язків та координованість завдань.

Знеособленість ролі офіційної особи, що знижає ефект суб’єктивних помилок;

Здійснення найму на роботу в чіткій відповідності з кваліфікаційними вимогами.

Таким чином узагальнюючи можна сказати, що принципи державного управління відображають сутність явищ та процесів управління, що підпорядковуються певним законам та закономірностям.

Тобто - принципи державного управління - це керівні ідеї, основополагаючі засади, що відображають закономірність розвитку і відносин управління в державі.



PAGE

PAGE 2