Астрономічна наука і передбачення, Детальна інформація

«Сучасний фідеїзм зовсім не відкидає науки,— писав свого часу Феєрбах,— він відкидає тільки «надмірні претензії» науки, саме, претензію на об'єктивну істину».

Католицька церква створила в країнах Західної Європи спеціальні астрономічні обсерваторії, обладнані відповідним устаткуванням. Учені ченці проводили багатогодинні спостереження, робили астрономічні відкриття. Серед них ми можемо зустріти імена відомих астрономів. У більшості своїх висловлювань ці католицькі вчені прагнули показати, начебто результати дослідження Всесвіту не тільки не підривають віри в бога, а, навпаки, підтверджують правоту релігійних поглядів.

Проте надії керівників католицької церкви не справдились. Досягнення природознавства за останні десятиріччя не тільки не привели до ідеї бога, а, навпаки, переконливо свідчили на користь матеріальної єдності світу. Всі спроби прямого витлумачення тих чи інших наукових результатів у релігійному дусі не витримували і не витримують скільки-небудь серйозної критики. Ця обставина, а також обстановка в світі, що змінилася, змусили II Ватіканський собор, який відбувся в 1962 — 1965 pp., зробити ще один крок назустріч науці.

Було урочисто заявлено, що церква позитивно оцінює науковий прогрес і віднині не зазіхатиме на свободу наукового дослідження і самостійність науки.

У листопаді 1979 р. черговий глава римської католицької церкви Іоанн Павло II уперше офіційно визнав, що великий італійський учений Галілео Галілей несправедливо постраждав внаслідок переслідування з боку церкви. Папа заявив, що інквізиція силою примусила Галілея відректися від учення Коперника.

Ця акція ще раз свідчить про те, що сучасна церква готова піти на будь-які словесні поступки, щоб створити видимість відсутності протиріч між релігією і наукою і підтвердити можливість їх «мирного співіснування».

Істинний смисл такої тактики цілком очевидний. Якщо сучасна релігія нічого не може протиставити науковим даним по суті, якщо вона не в силі боротися з наукою прямо й безпосередньо, то слід зобразити справу так, ніби наукова діяльність дана від бога і тому не тільки не суперечить релігії, а й з необхідністю має приводити до бога.

Що ж до обгрунтування релігійних уявлень за допомогою наукових даних, то, оскільки прямі «наукові доведення» існування бога виявляються малопереконли-вими і без особливих труднощів спростовуються з наукових позицій, католицькі теологи почали шукати інші шляхи й можливості.

Так, неотомісти були змушені якщо й не повністю відмовитися від тези, за якою природознавство повинно доводити існування бога, то принаймні значно її пом'якшити.

У модернізованому вигляді вона звучить приблизно так: необхідність віри в буття бога повинна виявлятися через осмислення прогалин у науковому пізнанні й зіставлення різних наукових даних.

Бог недосяжний засобам науки, твердять, наприклад, деякі богослови, він перебуває за її межами. Тому свідчення його існування слід шукати в «білих плямах» сучасного природознавства, в тих проблемах, які науці не вдається розв'язати.

Прихильники цієї точки зору не без підстав вважають, що значно зручніше й вигідніше тлумачити в релігійному плані не те, що вже відкрите природознавством, а те, що ще невідоме... Хоча з позиції науки такий спосіб «природничо-наукового» обгрунтування релігії не витримує, зрозуміло, ніякої критики. Рано чи пізно наука успішно розв'язує проблеми, що стоять перед нею, і ліквідовує тим самим будь-які «білі плями».

Трохи на іншій позиції щодо науки стоять офіційні теоретики руського православ'я, які взагалі намагаються по можливості обійти питання, так чи інакше пов'язані з взаємовідношенням науки і релігії.

Заграючи з наукою, сучасна церква водночас намагається покласти відповідальність за всі труднощі, з якими мають справу народні маси у західному світі, на науково-технічний прогрес. Це один з найулюбленіших тактичних прийомів, який охоче використовує церква в капіталістичних країнах для утримання віруючих і збільшення їх кількості. Водночас всіляко наголошується на тому, що наука досі не змогла задовольнити найнасущніші потреби людей — забезпечити людині довге життя без хвороб і при достатній кількості їжі. Так формується вороже ставлення до науки, недовіра у її можливості, уявлення про те, що наука нібито займається не тими проблемами, якими їй слід займатися.

Зрозуміло, заперечення величезної позитивної ролі, яку відіграла й продовжує відігравати наука в розвитку людського суспільства, її колосального внеску в прогрес земної цивілізації ні на чому не грунтується. Не будь науки, ми, напевно, досі жили б у кращому випадку на рівні середньовіччя і не мали б ні літаків, ні машин, ні верстатів, ні радіо, ні телебачення, ні медичних приладів, ні багато іншого з того, що визначає обличчя сучасної цивілізації.

Що ж до конкретних наукових досягнень, то тут безглуздо ставити питання про те, хороші вони чи погані, корисні чи шкідливі. Відповісти на подібне запитання «взагалі» неможливо. Все залежить від конкретних історичних умов. Будь-яке наукове відкриття може послужити на благо людям. Але в певних соціальних умовах, у класовому антагоністичному суспільстві його можна в принципі використати на шкоду людям, повернути на їх знищення. Зокрема, в країнах сучасного імперіалізму є певні сили, зацікавлені в розпалюванні воєнної істерії, застосуванні новітніх досягнень фізики, хімії, біології, електроніки, автоматики для створення варварських видів зброї масового знищення.

Разом з тим виникає і таке запитання: можливо, релігійні теоретики в чомусь усе-таки мають рацію, можливо, наука й справді «не з того почала» і не зовсім тим займається? Наприклад, замість того щоб інтенсивно вивчати Всесвіт, досліджувати світ елементарних частинок, слід направити всі наукові сили і засоби на розробку методів лікування хвороб і подовження людського життя.

Безперечно, обидва ці завдання мають першорядне значення, і їх розв'язанню приділяється величезне значення. Але це не означає, що всі інші завдання можна до пори до часу відкласти. Перш за все тому, що суспільство має потребу »і в космічних дослідженнях, і в атомній енергії, і в пізнанні закономірностей будови матерії і багато в чому іншому. Але ще й тому, що розвиток іде дуже складним шляхом і розв'язання того чи іншого конкретного завдання іноді вимагає комплексного підходу, використання даних різних наук.

Так, скажімо, сучасна медицина широко використовує досягнення фізики, електроніки, біології, космічної медицини, математичні методи дослідження. Такі ж тісні зв'язки існують між фізикою і біологією, біологією і хімією, геологією і астрономією та ін. І зв'язки, подібні до цих, не е випадковими. На основі величезного досвіду пізнання навколишнього світу сучасна наука прийшла до висновку про необхідність системного підходу до вивчення різних явищ природи. Інакше кажучи, будь-яке явище треба вивчати не ізольовано, не відривати його штучно від інших явищ, а розглядати в єдиному комплексі з тими природними процесами, з якими воно прямо чи посередньо пов'язане.

Методичні міркування. Ми розглянули питання про взаємозв'язки науки і релігії головним чином на прикладі католицизму, оскільки з усіх сучасних церков саме католицька церква (і почасти православна) приділяє цьому питанню найбільше уваги.

При вивченні цього розділу курсу астрономії особливо важливо зазначити, що в центрі боротьби науки і релігії по суті завжди стояло питання про місце і роль людини у світобудові, про сенс людського існування. Так було у той час, коли одна одній протистояли наукова і релігійна картини світу, так стоїть справа і тепер, коли богослови вже не вступають у суперечку з наукою з конкретних питань світобудови. В зв'язку з цим особливо важливого значення набуває філософське осмислення досягнень природознавства, систематичний аналіз усіх новітніх наукових відкриттів і проблем з позицій атеїзму і діалектичного матеріалізму незалежно від того, чи встигли вже богослови інтерпретувати й фальсифікувати ці відкриття і проблеми в релігійному плані. Тому вчитель астрономії і фізики повинен не тільки уважно стежити за розвитком цих наук, а й бути постійно в курсі тих світоглядних проблем, які виникають у процесі їх розвитку.