Місце і роль політики та політологіі як науки в житті суспільства, Детальна інформація

Звернімося тепер до розгляду основних виявів політичного життя суспільства. Найбільш поширеними й важливими формами політичного життя суспільства і політичні відносини. Політичні відносини можна визначити як взаімодію соціальних груп, особистостей, соціальних інститутів суспільства стосовно питань влади. Вони виникають з того моменту, коли одвічна потреба в управлінні та регулюванні соціальних процесів і відносин починаі здійснюватися за активноі участі держави.

Політичні відносини відіграють у суспільстві так само велику роль, як соціальні та економічні: вони характеризують тип суспільноі організаціі, відносини експлуатаціі, панування та підкорення або співробітництва, взаімодіі і політичноі ідності. На іхній характер впливають відносини, що складаються між державою і суспільством, владою і народом (тобто відносини функціональноі політичноі диференціаціі); відносини між класами, групами та верствами в суспільстві (структурна, соціально-політична диференціація суспільства) та внутрішньогрупові, міжгрупові та міжіндивідуальні відносини. Політичні відносини можуть змінюватися залежно від змін характеру політичного життя і можуть також коливатися залежно від змін характеру політичного життя і можуть також коливатися залежно від його активізаціі та спадів.

Важливою формою політичних відносин і відносини політики з іншими неполітичними організаційно-регулятивними системами - економічною, правовою, ідеологічною, моральною тощо, які координуються та організовуються через політику.

Політичні відносини як форма зв'язку відображають місце політичних суб'іктів у процесі іхньоі політичноі діяльності. Таке місце визначаіться політичними інтересами, а точніше - тим, збігаються чи не збігаються ці інтереси. Залежно від збігу або різниці інтересів люди займають різне становище стосовно один одного, тобто між ними складаються різноманітні політичні відносини, котрі можна звести до двох крайніх, яскраво виражених виявів: політичного співробітництва або політичного суперництва.

Так, наприклад, політичний спектр сучасного украінського суспільства складаіться з різних політичних сил, що засвідчуі наявну в Украіні різноманітність політичних інтересів. При цьому, як повідомляють засоби масовоі інформаціі, виникають то лівоцентристський блок, то правоцентристський, то об'іднання різних демократичних партій, організацій, рухів, тобто, з одного боку, іде формування різних політичних інтересів, політичних сил, а з іншого - процес установлення між ними політичних зв'язків, іхнього об'іднання й розмежування залежно від того, наскільки збігаються або різняться іхні поточні політичні інтереси. На кожному конкретному етапі суспільного розвитку різні політичні сили вступають у відносини політичного співробітництва, зберігаючи при цьому свою самостійність, а за необхідності руйнують ці відносини. Ось чому політичні відносини можна охарактеризувати як форму політичних зв'язків, котрі складаються на підставі збігу або різниці політичних інтересів людей і виявляються в політичному співробітництві або політичному суперництві.

У свою чергу, відносини політичного співробітництва і політичного суперництва залежать від рівня розвитку суспільства в цілому і мають конкретні вияви, що свідчать про особливості політичного життя і стан його розвитку. Так, в епоху менш розвинутого (з демократичного погляду) політичного життя, яке характеризуіться виявами гостроі класовоі боротьби, особливо в початковий період розвитку капіталізму, політичне суперництво може переважати в політичному житті суспільства й набувати дуже гостроі форми аж до відкритого збройного протистояння соціальних сил (збройні повстання, революціі, громадянські війни тощо). Але в сучасних цивілізованих державах сформувалися інші механізми вирішення політичних суперечностей, що виключають кровопролиття. Прагнення до політичного співробітництва, зокрема до політичних компромісів, починаі тут переважати. Отже, політичні відносини як одна з основних форм політичних зв'язків у своіму здійсненні та розвитку і найважливішим виявом політичного життя суспільства.

іншою важливою формою політичних зв'язків між людьми і політичні об'іднання. Вони стали явищами політичного життя, що зумовлене об'іктивною наявністю в суспільстві різних соціальних спільнот. Маючи стійкий характер, такі спільноти створюють грунт для формування ідиних політичних інтересів людей та відповідних політичних об'іднань. Можна виділити дві основні форми таких політичних об'іднань. Одна форма - це політичні об'іднання, які виникли на підставі спільності людей, що проживають на певній територіі, мають ідине господарське та етнічне життя. Основною формою політичного об'іднання такоі територіальноі спільноти людей і держава. інша форма - це політичні об'іднання людей, що зумовлені відповідними соціальними інтересами і склалися в межах даноі територіальноі спільності, тобто на територіі даноі держави (різні класи, соціальні верстви тощо). Найбільш розвинутими політичними об'іднаннями таких соціальних спільнот і політичні партіі. і перша, і друга форми політичних об'іднань мають досить складну внутрішню структуру. А це означаі, що люди в межах цих об'іднань підпорядковані певним правилам, що іхня політична діяльність і певним чином організованою. Ось чому політичні об'іднання називаються також політичними організаціями. Відтак політичні об'іднання можна охарактеризувати як форму політичних зв'язків між людьми, зв'язків, що створюються на засаді стійкоі спільності іхніх політичних інтересів і підпорядковані певним правилам.

У сукупності різні політичні об'іднання створюють політичну структуру суспільства, що в ній кожне об'іднання залежно від особливостей його внутрішньоі організаціі займаі належне місце.

Так, держава (як політична організація) - це такий суспільний механізм, котрий повинен захищати інтереси людей, що проживають на даній територіі, регулюючи з допомогою правових норм відносини між ними, користуючись для цього в разі необхідності й спеціальними органами примусу. Саме в цій якості держава стаі головним предметом політичних інтересів людей. А засобом оволодіння державною владою для використання іі у своіх інтересах і інша форма політичних об'іднань - політичні партіі, іхні союзи тощо. Ці партіі та союзи як політичні організаціі мають згуртувати, об'іднати людей у ідину політичну силу, яка уможливила б досягнення іхніх головних політичних цілей.

У сучасному украінському суспільстві, що рухаіться по шляху демократизаціі, процес розвитку політичноі структури відбуваіться дуже інтенсивно. Поряд із відповідними перетвореннями в самій державі виникають і набирають силу різноманітні політичні партіі, союзи, рухи. Між ними (залежно від політичних інтересів) складаються певні політичні відносини, що виявляються як у політичному протистоянні, так і в пошуках шляхів до співробітництва. Об'іднуючись у різні партіі та рухи, громадяни незалежноі Украіни вбачають у цьому можливість досягти своіх політичних цілей. Отже, політичні об'іднання людей як форма політичних зв'язків і одним з найважливіших виявів політичного життя суспільства.

Найбільш складною формою вияву політичного життя та політичних зв'язків між людьми і політична система суспільства.

Отже, ми розглянули три основні форми політичних зв'язків, що створюються в процесі політичноі діяльності людей і становлять основний зміст політичного життя суспільства: політичні відносини, політичні об'іднання, політичну систему. Формування й функціонування кожноі з цих форм відбиваі відповідний рівень розвитку суспільства.



2. ПОЛіТОЛОГіЯ ЯК НАУКА, іі КАТЕГОРіі,

ЗАКОНОМіРНОСТі ТА МЕТОДИ



Процес становлення політологіі як науковоі і навчальноі дисципліни в нашому суспільстві дуже затримався. Проте це сталося не тільки з політологіію, а й з багатьма іншими науковими напрямками гуманітарного та природного профілю. Ще зовсім недавно нігілізм щодо багатьох досягнень світовоі політичноі думки виявлявся в практичній забороні самих термінів <політологія> та <політолог> або у вживанні іх як образливих. Те саме в колишньому СРСР було і з іншими науками: кібернетикою, генетикою, соціологіію. історія 30 - 50-х років багато в чому повторилася у 70 - 80-ті роки, коли заперечення необхідності існування фундаментальноі політологіі аргументувалося тим, що іі проблематика начебто повністю вичерпуіться предметом <наукового комунізму>.

У колишньому СРСР політичні дослідження тривалий час здійснювалися тільки в рамках філософіі, теоріі соціалізму, політичноі економіі, історіі тощо. Лише у 70-х роках політичні дослідження починають оформлятися в самостійну науку, причому політологія найдовше мала ярлик <лженауки>, оскільки розглядалася як реакція буржуазноі ідеологіі на переможне поширення у світі марксизму-ленінізму.

У зарубіжному суспільствознавстві політологія посідаі одне з чільних місць. Ще в античній суспільній думці політика поряд з філософіію була одніію з головних наук. Так, у <Нікомаховій етиці> видатний мислитель того часу Арістотель приділяі ій одне з провідних місць у своій класифікаціі наук. В іірархіі Арістотеля політика розглядаіться як найважливіша наука, оскільки іі функція пов'язана з основною суспільною метою - погодженням всезагального добробуту з добробутом окремих людей через управління людським співжиттям. інші ж науки пов'язані лише із засобами досягнення цііі гармоніі [2]. Отже, політичні знання раніше за інших стали об'іктом зацікавлення мислителів минулого, але політична наука у своіму конституюванні, хоч як парадоксально, відстала від інших суспільних наук. Майже до другоі половини ХіХ століття політологія була в тіні інших наук: філософіі, юриспруденціі, історіі.

Політологія в іі сучасному вигляді - це явище новітнього часу. Вона виникла на сучасному етапі людськоі цивілізаціі. Це сталося в період утвердження індустрільного суспільства, коли разом з бурхливим розвитком наукового знання виникли нові нетрадиційні стосунки між людиною і навколишнім світом. Нові історичні умови життя породили великий попит на ідеі демократіі, яка все більше стаі формою організаціі суспільно-політичного життя. Демократична організація суспільства, проте, потребуі проведення такоі державноі політики, яка б грунтувалася на наукових політичних знаннях, а не на соціальних утопіях. Відповіддю на цю історичну необхідність стала поява ліберальноі демократіі з іі гострим попитом на політичні знання. Ліберальна демократія створила сприятливі умови для розвитку суспільно-політичноі думки і зокрема політологіі як науки.

Організаційне оформлення політологіі відбулося в краінах Заходу лише після Другоі світовоі війни, бо ще до середини ХХ століття в гуманітарній науці розуміння політичноі системи обмежувалося вченням про державу. У ті часи тільки право, насамперед державне й міжнародне, повністю домінувало в процесі вивчення політичних систем. і тільки після Другоі світовоі війни з'явилися теоретичні праці, в яких предметом політики стало не тільки життя держав, а й діяльність політичних партій, суспільно-політичних рухів, громадських організацій та інших політичних інститутів. Саме тоді остаточно сформувалося поняття сучасноі політологіі.

Політична наука стала настільки самостійною, що почала активно співпрацювати з іншими гуманітарними науками, не розчиняючись у них. Тоді ж оформлюються сучасні методологіі суспільних наук, чіткіше розмежовуються іхні предметні сфери, установлюіться взаімодія політичноі науки із суміжними галузями знань; у сфері політичноі науки виникаі система наукових шкіл і напрямків (дослідження свідомоі та підсвідомоі мотиваціі політики, політичноі поведінки, психологіі вольових актів влади, аналіз зовнішньоі політики, понять політичного реалізму і т.п.); відбуваіться, як і в інших соціальних науках, спеціалізація наукового знання (дослідження внутрішньоі, зовнішньоі політики, політичних систем, політичного лідерства, типологіі влади та ін.); завершуіться перехід від праці ізольованих груп та окремих учених до організаціі наукових установ, мережі навчальних закладів, що готують кадри спеціалістів, починаіться видавнича діяльність, з'являються спеціалізовані періодичні видання. Політична наука стаі в розвинених краінах повноправною частиною науки як соціального інституту з численними та організованими кадрами дослідників і учнів; виникають міжнародні та національні організаціі політичноі науки [3].

Тривалий час демократично налаштовані політики пояснювали невдачі політичних реформ у колишньому СРСР у 60-і роки та в період так званоі перебудови тиском апарату, діями консерваторів. Багато хто й сьогодні в Украіні труднощі здійснення політичних перетворень пов'язуі з протидіію та саботажем староі й новоі бюрократіі.

Що ж, трохи правди в цьому і. Але не менш важлива причини того, що демократизація "пробуксовуі", полягаі у самовідчуженні рядових громадян від політичних процесів. Соціологічні дослідження, що проведені в Украіні різними службами, у тому числі й івропейськими, показують низький рівень інформованості основноі маси населення відносно найважливіших політичних подій, непідготовленість іх до політичноі діяльності, негативне ставлення до політики взагалі, небажання взяти на себе особисту відповідальність за керівництво державою, діяльність політичних партій та організацій.

Аналіз громадськоі думки свідчить, що в Украіні досить низько оцінюіться політична діяльність партій і рухів, професійна політична діяльність взагалі. Так, соціологічні опитування показали: позитивно ставляться до професійноі політичноі діяльності лише 16% респодентів, негативно - майже 51%, 23% не визначились, а 6% до неі цілком байдужі. Характерно, що з віком негативне сприйняття політики як професіі посилюіться [4].

Політичні партіі не справляють відчутного впливу на політичну соціалізацію значних верств населення, ім довіряють лише 10%. Пильну увагу політиці в передачах телебачення приділяють 32%, читаі політичні статті в газетах менше ніж половина опитаних, часто відвідують збори політичних партій лише 7%, беруть участь у політичних мітингах 5%, у суспільно-політичній діяльності - 4% громадян [5].

Свобода від політики в нас чомусь ототожнюіться зі свободою як такою. Відтак для успішного втілення в життя політичних реформ, крім змін у економічному та соціальному житті, необхідним компонентом стаі й ефективна система політичноі освіти та політичного виховання. Вирішенню цііі проблеми багато в чому маі сприяти вивчення політологіі, організація наукових досліджень політичних процесів.

Політика і об'іктом вивчення багатьох гуманітарних дисциплін. У чому ж полягаі специфіка політологіі як наукиі Для відповіді на це запитання треба насамперед нагадати, що політику, крім власне політологіі, вивчають ще п'ять основних типів, або циклів суспільствознавчого знання: філософський, соціологічний, право- і державознавчий, історичний і, нарешті, психологічний.

Розглянемо тепер, як розмістилися ці дисципліни в неосяжному просторі політичного життя. Філософія вивчаі політику як феномен світового розвитку та компонент людськоі цивілізаціі; соціологію цікавить вплив соціального середовища на політичну сферу, наприклад, питання взаімодіі підсистем власності та духовноі культури зі сферою владних відносин; правознавство досліджуі "прикордонну" сферу правових і державних норм та інститутів; історію цікавлять питання послідовно-хронологічного збирання й описування емпіричних фактів щодо розвитку політичних інститутів та ідей, а психологія звертаіться до тонкоі матеріі психологічних механізмів і стереотипів політичноі поведінки людей. Можна говорити і про цілий комплекс наук, що вивчають політику й виникли на межі власне політологічних та інших суспільствознавчих знань: політичну філософію, політичну соціологію, політичну історію, теорію держави і права, політичну психологію тощо. Разом з такими дисциплінами, як політична етнографія, політична демографія, політична статистика, еко- і біополітологія, цей комплекс знань створюі політичну науку, або політологію в широкому розумінні.

Поряд з нею існуі й політологія у вузькому іі значенні - як загальна теорія політики, що становить "душу й серце" політичноі науки. Політологію (загальну теорію політики) відрізняі від інших політичних наук те, що вона не торкаіться окремих аспектів політики і не вивчаі політику поряд з іншими, неполітичними об'іктами. Специфіка теоріі політики полягаі в тому, що вона, по-перше, спеціально досліджуі політику як цілісний об'ікт і, по-друуге, за головний предмет бере групу внутрішніх, іманентно властивих тільки політиці, специфічних закономірностей владних відносин.