Місце і роль політики та політологіі як науки в житті суспільства, Детальна інформація

Місце і роль політики та політологіі як науки в житті суспільства
Тип документу: Курсова
Сторінок: 10
Предмет: Політологія
Автор:
Розмір: 40.8
Скачувань: 4812
Системний аналіз політологіі вважають особливо важливим у пізнавальному відношенні. Системний підхід було запозичено з інших галузей знань (кіберенетика, теорія інформаціі). Проте в науці і дуже поширеною думка, що першим прикладом використання цього методу в гуманітарній галузі знання став аналіз структури суспільно-економічноі системи капіталізму, зроблений К.Марксом. Цінність і важливість такого підходу полягаі у цілісному сприйнятті об'ікта дослідження та загальному аналізі зв'язків між окремими елементами в межах широкого цілого. Як засвідчують теоретичні дослідження, системний аналіз політичних явищ і процесів може охоплювати дослідження політичноі системи в цілому (наприклад, політичноі системи Украіни, США, Німеччини тощо), окремих частин політичних систем - підсистем (наприклад, законодавчоі, виконавчоі та судовоі влад, партійноі системи, системи профспілок, системи місцевоі влади тощо); елементів політичноі системи (політична партія, уряд, громадяни тощо).

У другій половині ХХ століття значного поширення в західній (особливо американській) політологічній школі набули біхевіористські методи, тобто способи дослідження суспільних (політичних) явищ через вивчення та спостереження поведінки окремих людей і суспільних груп. Отже, визначальною в підході до розуміння цих методів стаі категорія "політичноі поведінки", основним змістом якоі і діі людини, що виконуі певну політичну роль. Вивчення політичноі поведінки особи маі на меті отримання певноі емпіричноі інформацііі з допомогою або безпосереднього спостереження, або здобуттям опосередкованоі інформаціі через експеримент, анкетування, інтерв'ю, аналіз документів тощо.

Використання біхевіористського методу в науці про політику полягаі в тому, що політика як суспільне явище характеризуіться передовсім індивідуальним виміром, а всі інші соціальні форми діяльності вона виводить саме з аналізу поведінки індивідів, між якими існують групові зв'язки.такий підхід бере за спонукальний мотив участі людини в політиці іі психічну оріінтацію, яка пов'язана з іі відчуттями, емоціями, волею, темпераментом тощо. Ось чому участь людей у політиці накладаі на неі неповторний відбиток. Біхевіористські методи дослідження ще недостатньо використовуються у вітчизняній політологіі і не тільки через іхні об'іктивні недоліки, а ще й тому, що в недалекому минулому іх не визнавала радянська наука, а відтак і вивчення цих методів було цілком зайвим.

З-поміж методів політичноі науки порівняльні методи найдавніші, але вони й досі широко застосовуються в політичних дослідженнях. Ними користувалися ще Платон, Арістотель, Монтеск'і, а також К.Маркс, М.Вебер, В.Парето та інші видатні мислителі новоі та новітньоі доби. Значне поширення цих методів пов'язане з неможливістю широкого застосування експерименту в науці про політику і потребою спостерігати політичні явища та процеси в іхньому природному стані. Надзвичайно велика складність застосування порівняльного методу випливаі зі складності самого вибору явищ, які порівнюватимуться в наукових спостереженнях і дослідженнях. Характерною визначальною рисою цього методу і зіставлення двох (або більше) політичних об'іктів (або іхніх частин), які мають спільні характеристики. Використання порівняльного методу даі змогу виявити, у чому полягаі схожість досліджуваних об'іктів (або іхніх частин) і чим саме вони відрізняються один від одного.

Порівняльний аналіз уможливлюі комплексне осмислення проблем цілісного, взаімозв'язаного та взаімозалежного світу й спонукаі до пошуків не тільки відмінностей, а й подібності в його розвитку. Порівняльному аналізу піддають такі функціі політичних систем різних суспільств, як збереження стабільності й цілісності, розв'язання конфліктів, захист державноі незалежності, задоволення очікувань та вимог громадян тощо.

Надзвичайно актуальною проблемою в політологіі і встановлення об'іктивних показників для порівняння різних систем. Так, наприклад, для порівнювання розвитку демократіі в різних краінах таким показником можуть бути масштаби реального залучення громадян у політичні процеси. Дуже цікавим і вибір критеріів для порівняльного аналізу діяльності політичних партій, зокрема: інтереси яких класів, соціальних верств чи груп населення виражаі партія; які іі ідейно-теоретичні цінності й настанови; основні функціі політичного керівництва; принципи відбору та просування лідерів на політичні та державні посади і контролю за іхньою діяльністю; розробка та реалізація внутрішньоі та зовнішньоі політики держави, участь у цих процесах тощо.

Зараз у політологіі широко застосовуються емпірико-соціологічні методи, методи соціальноі психологіі, статистики, моделювання. Основним об'іктом цих досліджень і функціонування політичних інститутів, діі політичних суб'іктів, динаміка соціальноі думки. За допомогою названих методів можна вивчати стиль діяльності учасників політичних процесів, ефективність політичних рішень, рівень політичноі свідомості та культури різних груп населення. Для цього використовуються аналіз статистичних даних, політичних рішень, усні методи (інтерв'ювання); письмові опитування (анкетування); безпосередні спостереження за об'іктом, що вивчаіться, соціально-політичні експерименти. Застосовуючи ці методи, необхідно враховувати можливості типізаціі об'іктів, що вивчаються.

Крім вищезазначених загальних методів у політологіі розробляіться й конкретна методика політичних досліджень, яка полягаі у використанні в належній послідовності та взаімозв'язку сукупності певних технічних прийомів. Ці прийоми майже нічим не відрізняються від тих, якими користуються в інших галузях емпіричних досліджень. іх можна розділити на три основні групи. До першоі групи належать ті, які зв'язані з отриманням початковоі інформаціі, наприклад спостереження, вивчення документів, опитування, обстеження і т.п. Другу групу становлять прийоми, що використовуються з метою обробки й аналізу вихідних даних: описування, класифікація, типологізація, статистичний, генетичний, математичний аналіз і т.п. До третьоі групи входять такі прийоми, які дають змогу здійснити перевірку науковоі гіпотези. До неі слід віднести передовсім соціальне експериментування й моделювання.

У сучасній політологіі емпірико-соціологічні методи набули значного поширення. Фактично на Заході склалася прикладна політологія, оріінтована на практичне застосування результатів дослідження, цього специфічного інтелектуального товару, замовником і покупцем якого і центральні та місцеві органи влади, політичні партіі, державні установи, приватні фірми.







3. ФУНКЦіі ПОЛіТОЛОГіі ЯК НАУКИ



Характер політологіі як науки найбільш повно виявляіться в іі функціях. Одніію з найважливіших функцій політологіі і теоретико-пізнавальна. Ця функція реалізуіться через вивчення, систематизацію, пояснення, аналіз, узагальнення й оцінку політичних явищ. Політологія в цій функціі презентуі себе як сукупність взаімозв'язаних теоретичних концепцій, що спираються на виявлені закономірності суспільного розвитку.

Теоретико-пізнавальну функцію пов'язано з розробкою основних концептуальних ідей, які пояснюють характер розвитку суспільства на його різних етапах. історична практика нашого недалекого минулого переконливо свідчить, що неспроможність колишніх теоретичних настанов, зокрема щодо повноі і остаточноі перемоги соціалізму, стати по-справжньому науковими політичними концепціями зумовлювалася не тільки тим, що вони були відірвані від реального суспільного життя, а й тим, що вони базувалися на негнучкій економічній, соціальній, політичній та духовній основі (неподільне панування державноі власності, негативне ставлення до несанкціонованих форм соціальноі активності, однопартійне політичне керівництво, нетерпимість до інакомислення).

Відмовившись від старих політичних концепцій, украінська держава поки що не взяла на озброіння нові політичні доктрини. Така ситуація не могла не вплинути негативно на стан держави й суспільства, який нині характеризуіться політичною й економічною нестабільністю, зростаючою регіональною відчуженістю, соціальним, моральним та психологічним напруженням. Але це зовсім не означаі, що політичні процеси в нашій державі відбуваються взагалі без будь-якоі теоретичноі основи. Подіі останнього часу, особливо прийняття новоі Конституціі Украіни, переконливо свідчать про те, що на роль однііі з таких теоретичних доктрин безумовно претендуі концепція політичного плюралізму, яка давно вже міцно утвердилася в розвинутих західних краінах. У нашій державі, як і в інших краінах СНД, ідея плюралізму також усе активніше заявляі про себе. Навіть короткий період розвитку Украіни як незалежноі держави показуі, що процес реалізаціі цііі ідеі в політичному житті відбувався досить бурхливо: від плюралізму думок - до плюралізму дій, від плюралізму дій - до плюралізму організацій, від плюралізму організацій - до плюралізму суспільства в цілому. Основна привабливість ідеі політичного плюралізму для демократичного розвитку політичних процесів у державі полягаі в тому, що вона не тільки протистоіть ідеі авторитаризму й тоталітаризму, а й відкриваі широкі перспективи для участі різних груп населення в політичному житті суспільства.

Поява політичного плюралізму - це відносно нове явище для Украіни. А тому його ствердження й поширення неминуче пов'язане з певними труднощами. Так, у нашому суспільстві відчуваіться помітний вплив анархістських тенденцій. Як свідчить історична практика, анархізм завжди і всюди спекулював на свободі особистості та на іі постійному прагненні самореалізаціі. Те, що в останні роки досить поширеним явищем стала масова неповага до закону, до розпоряджень державноі влади з боку різних структур, верств населення та посадових осіб, - наочне підтвердження небезпеки для суспільства цього процесу. Не може не турбувати також значне поширення в Украіні регіонального та міжконфесійного егоізму. З'явившись як природна реакція на діі адміністративно-командноі системи, регіональний, міжконфесійний та груповий егоізм (якщо в суспільстві не буде знайдено відповідних засобів для його подолання), може перерости (практика всеукраінського страйку шахтарів це підтверджуі) у широкомасштабну конфронтацію з украй негативними для держави й суспільства наслідками. Особливо необхідно наголосити на небезпеці для нашоі держави автаркізму, регіональноі відособленості та замкненості, які призводять до дезінтеграціі суспільства і заважають становленню справжнього політичного плюралізму.

Важливу роль у політологіі відіграі методологічна функція, яка визначаі порядок аналізу закономірностей, методів, способів і принципів теоретичного дослідження політики та практичноі реалізаціі отриманих знань. Методологічна функція політологіі полягаі в тому, щоб озброіти людину ефективними засобами пізнання політичноі реальності. Ефективність цих засобів залежить від того, якою мірою політологія спираіться, з одного боку, на загальнофілософські принципи, закони й категоріі, що застосовуються в усіх галузях наукового знання, а з іншого - на специфічні прийоми та засоби, що іх розроблено представниками конкретних наук у процесі емпіричного аналізу різних явищ природного та суспільного життя.

За допомогою світоглядноі функціі стверджуються цінності, ідеали, норми цивілізованоі політичноі поведінки, політичноі культури соціальних суб'іктів, що сприяють досягненню певного консенсусу в суспільстві, оптимальному функціонуванню політичних інститутів. Вивчення політологіі даі змогу зрозуміти, чиі інтереси виражають ті чи інші партіі, суспільні групи, іхні лідери та державні структури. Ця функція впливаі на розвиток політичного мислення, уміння оцінювати політичні подіі в контексті іхніх зв'язків з історичними умовами, які реально існують у даний конкретний період.

Говорячи про практичне значення політологіі, слід мати на увазі два тісно пов'язані між собою аспекти. Перший аспект стосуіться посилення прикладного значення політологіі. Він полягаі насамперед у зверненні політичноі науки до самого політичного життя, у постійному реагуванні на потреби політичноі практики. Свій вияв прикладний характер політологіі знаходить також в іі конструуктивно-критичній спрямованості. Треба зазначити, що радянське суспільствознавство, включаючи й політологію, іще зовсім недавно весь свій запал використовувало тільки для боротьби з буржуазною ідеологіію, не помічаючи проблем власного суспільства. У науці тоді повністю панувала жорстко нав'язана "згори" адміністративно-командною системою відверта апологетика радянськоі системи.

Прикладний характер політологіі виявляіться також у підвищенні значущості іі професіональних працівників. Нині велику потребу в політологах-професіоналах мають вищі та середні спеціальні навчальні заклади, а також загальноосвітні школи, де попит на викладачів політологіі значно перевищуі пропонування. Необхідність у політологах відчуваютьі науково-дослідні інститути, центри та лабораторіі, причому не тільки суто політологічного, а й психологічного, соціологічного, юридичного, історичного, міжнародного та інших профілів. На політологів чекають представницькі й виконавчі органи влади, внутрішньополітичні та зовнішньополітичні установи та служби, численні засоби масовоі інформаціі та комунікацій, комерційні підприімства тощо.

Не менш важливим показником практичноі функціі політологіі і також інший іі аспект, який виявляіться у взаімовідносинах політичноі науки та іі представників зі владою. Тривалий час партійно-державні можновладці своі взаімовідносини з представниками гуманітарних наук будували за принципом феодально-васальноі залежності: ученим у цих стосунках приділялася роль лише слухняних виконавців та коментаторів директивних вказівок керівництва. А тому нині, за умов радикальних змін у функціонуванні політичноі системи, ці відносини ще не можуть набрати адекватного цивілізованому суспільству характеру. Сьогодні в нашій державі, як і в інших посттоталітарних краінах, відбуваються активні пошуки такоі моделі співробітництва між політологами-теоретиками і політиками-практиками, яка б зробила неможливими і будь-які форми адміністративного тиску, і некритичне вихваляння "державноі мудрості" можновладців. Таке співробітництво маі бути спрямованим на розробку практичних рекомендацій щодо шляхів, механізмів реалізаціі політичних знань та раціональноі організаціі політичних процесів. Для цього необхідно забезпечити вивчення та облік ефективності політичних рішень, що ухвалюються, постійно аналізувати стан суспільноі думки, ставлення громадськості до політичних структур та інститутів.

Важливу роль у житті сучасного суспільства відіграі прогностична функція політологіі. Суть цііі функціі полягаі у спрямованості політологіі на передбачення напрямків розвитку політичних процесів, різних варіантів політичноі поведінки. Це необхідно для розробки механізму раціональноі організаціі політичних процесів, урахування ресурсів політичноі влади, особливо таких іі різновидів і форм, як авторитет, контроль, вплив, примус і т.п. У процесі оновлення нашого суспільства зростаі роль прогнозування політичноі поведінки соціальних суб'іктів як у центрі, так і в різних регіонах краіни, передбачення наслідків певних політичних акцій.

За сучасних умов прогностична функція політологіі використовуіться, по-перше, для визначення поточних цілей та віддалених перспектив розвитку суспільства, а по-друге, для своічасного проведення наукових експертиз найбільш важливих політичних рішень з погляду реальності очікуваного від них ефекту. Усім нам в Украіні відомо, наприклад, що за кількістю рішень та законів, що ухвалюються нашими парламентаріями, ми значно випереджаімо багато краін світу. Однак добре відомо й те, що більша частина цих рішень та законів залишаіться нереалізованою. Причин такоі ситуаціі і багато, але одна з найголовніших - брак попередньоі експертизи політичних рішень, законів та указів.

Прогностична функція політологіі маі полягати, по-треті, у моделюванні політичних процесів і відносин. Сьогодні треба відверто сказати про те, що саме цей аспект прогностичноі функціі політологіі ще не набув належного розвитку в нашій державі. Це можна пояснити тим, що процес залучення гуманітарних наук до забезпечення науково-технічного прогресу відбуваіться дуже кволо, а науково-технічне забезпечення самих цих наук і вкрай поганим. Значну негативну роль у цьому процесі відіграла також і поширена в минулому в нашому суспільстві ворожість до формалізаціі політичних явищ. Але, як свідчить політичний досвід цивілізованих краін, можливості моделювання політичних процесів як національного, так і глобального характеру надзвичайно великі. Яскравим доказом високоі ефективності моделювання політичних процесів і діяльність Римського клубу, а також інших урядових та неурядових організацій багатьох краін світу.

Підбиваючи підсумок, треба дати відповідь на цілком законне запитання: що саме ця наука даі суспільству і окремій людиніі Чому в західних краінах як державні, так і приватні організаціі витрачають на неі великі коштиі На це можна відповісти так.

Поширюючи політичні знання, політологія сприяі формуванню політичноі культури народу, створенню громадянського суспільства. Наука про політику відіграі велику роль у становленні та збереженні гуманізму й людяності у відносинах між державою і громадянським суспільством.

Політологія маі й велике виховне значення. У цивілізованих краінах підготовку людей до виконання відповідальних обов'язків громадянина зосереджено в руках політичних партій, церкви, школи, молодіжних організацій тощо. В Украіні, як і в інших краінах СНД, політичне виховання людини здійснюіться школою, засобами масовоі інформаціі, а у вищих навчальних закладах цю місію покладено на систему суспільних наук, і передовсім на політологію.

Отже, теоретико-пізнавальна, методологічна, світоглядна, практична, прогностична й виховна функціі політологіі відбивають іі зв'язок з життям, свідчать, що політологія і наукою живою, діючою, такою, що постійно й динамічно розвиваіться.

The online video editor trusted by teams to make professional video in minutes