Друкарська справа в Україні, Детальна інформація

Нагляд Московської синодальної контори над діяльністю лаврської друкарні ставав на перешкоді видавничій справі та помітно змінив характер лаврських видань.

Майже всі книги видавались церковнослов’янською мовою, до того ж переважно для потреб церковного вжитку. Найвизначнішим виданням того часу стала Біблія 1758 року. Її було надруковано за текстом московської Біблії 1756 р.

Книг світського змісту в той час було надруковано небагато. Це переважно букварі та частково підручники для потреб Київської Академії, на зразок виданої в 1765 р., з особливого дозволу Синоду, латинської граматики.

В оформленні книг лаврські видання XVIII ст. продовжували художню традицію попередніх десятиріч.

Що ж до технічного забезпечення, то крім необхідного устаткування, у 1759-1786 р. лавра мала власну паперову фабрику.

У першій чверті XVII ст. в Україні працювало 25 друкарень у 17 містах та містечках. Їхня робота потребувала розгортання цілої низки суміжних виробництв, пов’язаних з виготовленням друкарських верстатів, шрифтів, засобів гравіювальної техніки, фарб, паперу тощо.

Першу з відомих на українських землях папірень було засновано 1541 року в місті Бузьк на Львівщині. Згодом вони з’явилися на Волині, Київщині, на Лівобережній Україні. А на початку XVII ст. в Україні вже діяло 7 папірень.

Видання богословських книг було одним із засобів боротьби проти католицизму і уніатства. Більшість видань складала церковно-служебна література. У Києві кількома виданнями виходили “Служебник”, “Псалтир”, “Номоканон”, “Тріодь”, “Акафіст” тощо. Характерною особливістю їх було намагання видавців наблизити книги до читача шляхом перекладу деяких розділів на мову, близьку до розмовної. Діячі вже згаданого київського гуртка переклали і відредагували “Бесіди Іоана Златоуста на 14 послань св. ап. Павла” (1623 р.) та “Бесіди Іоана Златоуста на дії св. апостолів” (1624 р.). У 1625 р. в Лаврській друкарні видано ще один значний богословський твір – “Тлумачення Андрія Кесарійського Апокаліпсису Іоана Богослова”. Велику популярність мало “Євангеліє вчительне” (1637 р.) – збірник повчань у недільні дні, вибраних із творів Іоана Златоуста.

Лаврська друкарня видавала і навчальні книги. Поряд з “Часословом” друкарня видала “Лексікон слав’янороскій”, який уклав Памва Беринда.

Більшість видань друкарні виходило давньослов’янською мовою, але друкувались книги й іншими мовами.

Видання Києво-Печерської друкарні відзначались високою поліграфічною технікою. Більшість з них, особливо богословські твори, видавались в аркуш. Такі книги мали парадний вигляд, а, отже, і коштували дорого. Книги, які було розраховано на більш масовий вжиток, – “Часослов”, “Псалтир”, “Лексикон”, віршована література – друкувались у піваркуша. Лаврські видання починались з титульного аркуша, прикрашеного гравюрами на сюжет книги. Крім назви книги, на ньому зазначались рік і місце видання. На зворотній сторінці вміщувались герб меценатів, які матеріально підтримували друкарню, і вірші, котрі тлумачили геральдичні знаки.

Як правило, книги супроводжувались передмовами, присвятами, післямовами.

Текст книги друкувався в рамці, іноді орнаментованій. Сторінки оформлялись заставками, кінцівками. Лаврські видавці намагались яскраво оформити сам текст. Вони використовували двоколірний друк – чорною та червоною фарбами, різноманітність шрифтів.

Оправу лаврських видань виготовляли з дощечок, обтягнутих шкірою, прикрашених тисненням, рамкою з орнаментом, у центрі вміщувався медальйон із зображенням євангельських сцен.

Українські книги виконували велику культурну місію не лише в Україні, але й за її межами. Але вільному розвитку українського книговидання заважав тиск з боку Росії.

У 1720 р. Указом Синоду Києво-Печерської лаври наказувалось:

Не друкувати ніяких інших книг, крім церковних;

Ці церковні книги перед друком порівнювати з книгами російського друку та виправляти їх за російським зразком;

Перед друком тієї чи іншої книги надсилати до Московської синодальної контори по 2 пробних примірники на остаточне виправлення та дозвіл на видання.

Пізніше Синод зобов’язав Лавру надсилати щорічно відомості про те, які книги було надруковано лаврською друкарнею протягом року. Розпорядження та вказівки московської влади, що поставили видавничу діяльність Лаври у цілковиту залежність від московської духовної цензури, дуже обмежили лаврське друкарство, а надалі примусили багато в чому змінити тематику й характер видань.

Майже всі книги видавались церковнослов’янською мовою, до того ж переважно для потреб церковного вжитку. Найвизначнішим виданням того часу стала Біблія 1758 року. Її надруковано за текстом московської Біблії 1756р.

Книг світського змісту в той час було надруковано не багато. Це переважно букварі та частково підручники для потреб Київської Академії, на зразок виданої в 1765 р., з особливого дозволу Синоду, латинської граматики.

В оформленні книг лаврські видання XVII ст. продовжували художню традицію попередніх десятиріч.

З середини XIX ст. посилюються репресивні та цензорські заходи щодо української книги. В таких умовах книги українською мовою практично перестають друкуватись. У 1874 р. було видруковано лише 1 книгу, в 1848 р. – 3 книги, 1849 – 2 книги, 1850 р. – 1 книгу, 1851 р. – 2 книги, 1852 – 3 книги, 1853 р. – 1 книгу, 1854 р. – 3 книги, 1855 р. – 4 книги, 1856 р. – 5 книг.

Наприкінці 50-х – початку 60-х років XIX ст. у зв’язку з полегшенням загального режиму в Росії послабшали й цензурні репресії щодо української книжки. Тому кількість друкованих українських книжок зростає. В 1857 р. вона склала 12 книжок, 1860 р. – 24 книги, 1861 р. – 33 книги, 1862 р. – 41 книгу.

Однак Валуєвський указ 1863 р. докорінно змінив ситуацію.

Наслідком цього указу стало різке скорочення кількості українських видань. У 1863 р. випущено 16 книг, у 1864 р. – 11 книг, 1865 р. – 6 книг, 1866 р. – не випущено жодної книги, 1867 р. – 3 книги, 1868 р. – 3 книги, 1869 р. – 1 книгу, 1870 р. – 5 книг.

У травні 1876 року вийшов так званий Емський указ царя Олександра II. Указ було видано в м. Емсі (Німеччина). Він забороняв ввезення у Російську імперію будь-яких україномовних книг і брошур. Заборонялось також друкування і видання оригінальних творів та перекладів українською мовою в межах імперії. Виняток було зроблено щодо друку історичних документів і пам’яток, деяких художніх творів, та й то лише за спеціальним дозволом. Фактично цей закон забороняв українську друковану книгу, що завдало тяжкого удару розвитку української мови і культури.

Наслідки закону 1876 р. були для українського друкованого слова жахливі. Видання книжок наукового змісту, книжок для шкіл припинилося. Спроби авторів видати книги закінчувались невдало. Тому в 1877–1879 рр. виходить з друку лише по дві книги, 1880 р. – 6 книг. Тільки у період 1881–1883 рр. відбувся підйом – з’явилось 76 українських видань. Після цього до 1917 р. спостерігалось скорочення видань українською мовою.