Інквізиція та християнські єресі, Детальна інформація

Реферат на тему:

“Інквізиція та християнські єресі”

План:

Соціальна ситуація перед утворенням інквізиції

Єресь

Вальденці

Катари

Інквізиція

Жебручі ченці

Суд

Покарання

Конфіскації

Особливості впливу інквізиції на систему міжнародного права

Дипломатична діяльність інквізиції

Висновок

Список літератури

СОЦІАЛЬНА СИТУАЦІЯ ПЕРЕД УТВОРЕННЯМ ІНКВІЗИЦІЇ

Людству завжди приходилося не солодко, а перед часом утворення інквізиції людям було і зовсім погано. Величезні побори феодалів, церковна десятина і збори з боку держави примушували людей приналежних до шару, пізніше названому третім станом, трудитися в поті чола щоб здобути собі хліб насущний. І відразу поруч існував шар людей принадлежавших до християнської церкви. Ченці, свщенники, єпископи, абати, кардинали, диакони і безліч інших існували як би в окремому світі. Вони не платили зовнішньому світу абсолютно ніяких податків, були вільні від феодальних повинностей і непідсудні світським судам. Більш того існувало таке вираження: "Останній служитель церкви коштує набагато більше будь-якого государя". У початковий периуд свого існування церква була гнана, послідовники її дуже фанатичні, але в більш пізні століття свого існування церква перетворилася з гнаної секти однієї зі східних религий у величезну тоталітарну організацію. А тоталітаризм у будь-якому прояві не терпить ніякого інакомислення. В епоху феодальної роздробленості безліч єпископів по всій Європі, особливо в німецьких князівствах, були світськими государями. Це спричинило за собою цілий ряд зловживань, і в остаточному підсумку привело до різкого падіння авторитету церкви. (не випадково величезна частина німецьких держав з радістю прийняло протестантизм, на противагу Чехії, що зберегла вірність католицтву, не дивлячись на хрестові походи проти гуситів).

Існує чимало прикладів в історії, коли шляхетна справа почате групою фанатично налаштованих подвижників у фіналі вироджувалося через навалу людей, що приєднанням до цього починання мали свої особисті корисливі цілі. Так відбулося і з католицькою церквою, у міру становлення величезною всеєвропейською організацією усе більше і більше служителів виявлялося порочними, корисливими лицемірами. Це не означає, що не залишилося в церкві людей подібних св. Франциску чи св. Доминику, але їхня кількість у загальній масі виявилося незначним. Падіння вдач серед служителів церкви досягло небувалого розмаху. Багаті прелати мали в підпорядкуванні цілі армії, вели війни із сусідніми феодалами, грабували околишнє населення непомірними податками, приводячи у виправдання Священне Писання (написане на латині і недоступне в той час більшості населення), мали гареми і взагалі поводилися не згідно із саном. В інших місцях навпаки існувала практика пограбування єпископів нижчестоящими священиками, як приклад можна привести такий факт: один з єпископів Лангедока був примушений сам мити годувати і запрягати свого мула, у якому складалося все його майно. Варто згадати так само про практику продажу церковних посад. Найвищі положення в церковній ієрархії займали люди абсолютно не варті подібної честі. Існувала можливість здійснення покаяння за дорученням, також можна було вступити за дорученням у шлюб. Чернечі ордена більше нагадували розбійницькі кубла, тому що будь-який, навіть найзакореніліший злочинець міг уникнути відповідальності за вчинене шляхом вступу в той чи інший чернечий орден. Як справедливо зауважує Генрі Чарльз Чи у своїй книзі "Історія Інквізиції" чернечі ордена були настільки багаточисельні і впливові, що і на них лежить відповідальність у подібному падінні.

Приймаючи до уваги все перераховане вище не дивно що священнослужителі довго пручалися целібату (повній безшлюбності). Подібна розпуста зустрічала активне неприйняття з боку населення. Церква проповедовавшая заповіді Ісуса Христа сама ж і порушувала їх у першу чергу. Саме по цьому єресь у момент свого виникнення зустріла дуже гарний прийом із сторони місцевого населення.

ЄРЕСЬ

Церква, що стояла так далеко від свого ідеалу і так що недбало відносилася до своїм обов’язків, опинилася перед новою, грізною небезпекою, яка загрожувала у корені підірвати її могутність. Це небезпека пробудження свідомості в масах. Цей рух починається вже в XІІ столітті, пізніше воно зробило Європу центром науки, мистецтва і взагалі одним з основних центрів світової цивілізації. Саме по собі цей розвиток не міг не супроводжуватися виникнення сумнівів і критики існуючого порядку. Як тільки люди почали розглядати й обговорювати питання, навіть згадувати про які раніш ним не приходило в голову, вони з неминучою очевидністю відзначили величезну прірву, що лежала між навчанням Церкви і діяннями її служителів, між поводженням священиків і ченців і даними ними обітницями. У кращих школах Європи учні вивчали давньогрецькі, арабські, давньоєврейські рукописи і черпали з цих щедрих джерел нові ідеї, поняття, знання. Хрестові походи теж зіграли в цій справі немаловажну роль. Древні рукописи, які привозили через море, витвори мистецтва і культури: усе зіграло свою немаловажну роль у цій спробі відродження. Відбувся могутній сплеск інтересу до наук: таким як фізика, хімія, геометрія, астрономія. Церква прекрасно розуміла всю небезпеку, що несе із собою розвиток наук. Але ще велику небезпеку являло собою відродження Римського права. Люди з подивом побачили, що існує разюче проста й у теж час справедлива система правосуддя з якою не йшла ні в яке порівняння громіздка, несистематизована система канонічного права і груба подоба правосуддя феодального звичайного права.

Єресі, що з'явилися в цей час, різко відрізнялися від раніш існуючих єресей, вигаданих богословами за допомогою схоластичних прийомів. Єресь цього периода спочатку поширювалася в масах простого народу і вже пізніше улаштовувалася ученими єретиками.

Природно, що бідна і пригноблена маса складала велику частину парафіян, те й удар нанесений злиденними проповідниками був особливо сильний.

Усі єресі тієї епохи можна було підрозділити на двох частин:

· сектанти, що твердо дотримували основних положень християнства, заперечуючи інститут священиків;

· манихеї.

Серед сектантів прийнято виділяти катарів, вальденцев і альбигойцев. Останні були практично знищені під час хрестового походу проти них.

Вальденці

Цивілізація на півдні Франції дуже відрізнялася від всієї іншої Європи як по расовому так і по культурному складі. Було в наявності змішання всіх народів, включаючи навіть арабів. З цього виникала виняткова віротерпимість і така ж недбалість духівництва в питаннях чистоти релігії. Єресь вальденцев – це більш строгий, аскетичний варіант християнства, який проповідував чистоту життя. Так само передбачалося відмовлення від інституту священничества, право проповіді для усіх, взаємна сповідь і вегетерианство. У вальденців існувало своє духівництво відоме як “Зроблені” (Majorales). Але взагалі розходження між духівництвом і мирянами у вальденців було зведено до мінімуму. Зроблені цілком відмовлялися від усілякої власності, залишали житло, щоб наблизитися як тільки можливо близько до образа апостолів. Вони повчали вірних і залучали нових віруючих, існували ж вони на пожертвування населення, серед якого вони жили. Проповідники вальденців дуже швидко здобули собі величезну популярність і любов серед простих людей, що утомилися від розпусти духівництва. Ця секта була поширена на просторі від Чехії до Арагонії і складалася переважно з простих людей, як наслідок малися невеликі розбіжності в догматичних питаннях (На початкових етапах заперечення таїнства пресуществления).