/  
 ДОКУМЕНТІВ 
20298
    КАТЕГОРІЙ 
30
Про проект  Рекламодавцям  Зворотній зв`язок  Контакт 

Життя і творчість С.В.Васильченко, Детальна інформація

Тема: Життя і творчість С.В.Васильченко
Тип документу: Реферат
Предмет: Особистості
Автор: фелікс
Розмір: 0
Скачувань: 1452
Скачати "Реферат на тему Життя і творчість С.В.Васильченко"
Сторінки 1   2   3   4   5   6   7   8   9  
Небагатослівні, але глибокі змістом, проникненням у внутрішній світ персонажа, оповиті світлим ліричним серпанком – такі Васильченкові новели про дітей.

Новели про війну

Новела “Чорні маки” починається картиною: “Сплять мої товариші, як мерці, стогнуть у сні – мучать їх мертвячі сни”. Ліричному героєві здається, що “все на світі холоне й кам’яніє, і кам’яний жах проймає мозок і кістки”. Не змінює загального похмурого тону і сцена братання, яка закінчується трагічно: по солдатах, що вийшли на зустріч одні одним, б’ють з гармат.

Серед руїн і німої пустині живими здаються тільки “мовчазні чорні маки – сумні, священні квітки”.

Настрій відчаю і безперспективності панує в творах Васильченка про чужу й ворожу трудящим імперіалістичну війну. Гнітюче враження справляє оповідання “Отруйна квітка”. Іде полк царської армії – довжелезна валка змучених людей, “якихось потвор з людськими очима”. Триста верст до фронту – пішки по розгаслій дорозі. Солдати затамували гнів і обурення. Біль і втома, патоки бруду спотворили їхні обличчя. Спробували пожартувати з дівчиною, що випадково зустрілася, але з того нічого не вийшло: вони й людський сміх забули.

А ось мініатюра “На золотому лоні” – твір наскрізь символічний. Поле – немов бойовище: “трупом лежить жито, побите й потолочене”, все знищено й понівечено, тільки будяччя та бур’янища вціліли.

Страхіття війни вирвали на якийсь час із рук Васильченка перо оптиміста. Зі сторінок його новел зникли сильні, впевнені в своїй долі герої. Замість них появилися покірні, знесилені, розгублені люди, які не знаходять виходу. Щоправда, Васильченко співчуває селянинові, одягнутому в шинель царського солдата. У новелах відбилися настрої і погляди, характерні для народних мас, які проклинали війну. Письменник по-своєму протестував проти кривавої бойні. Але далі глухого протесту проти страхіть війни, далі проклять Васильченко, на жаль, не пішов. Він не побачив і не відобразив у своїх оповіданнях нових борців за волю, за мир, за перетворення імперіалістичної війни в громадянську.

Пожовтневі твори

Про інтерес Васильченка до всього нового, що з’являлося в житті і мистецтві, переконливо свідчить його звернення до такого жанру, як кіносценарій. Письменника захопила думка подати мовою і засобами кіно цілу серію українських народних пісень. Дещо з цих задумів йому вдалося реалізувати, однак задумано було значно більше. У зошитах Васильченка знаходимо розроблені плани таких кіносценаріїв, як “Голота”, “Ганджа-Андибер”, “Лимерівна”, “Морозенко”, “Чечітка”, “Киселик”. Він мріяв створити кілька кіносценаріїв за творами визначних російських та українських письменників, зокрема підготувати до екранізації низку чеховських новел, оповідання В.Короленка “Ліс шумить”.

Теми для своїх творів Степан Васильченко черпав передусім з життя радянської школи. Тут він знаходив цікаві сюжети, гострі конфлікти, яскраві повнокровні характери героїв. А новий матеріал – письменник добре розумів це – не вкладався у рамки вже виробленої ним образно-стилістичної системи. Але при цьому він завжди підкреслював необхідність використання реалістичних традицій прогресивних митців минулого. Васильченкова публіцистика початку 20-х років, як і ряд рукописних його матеріалів, переконує в тому, що вчителювання в радянській школі було для нього нерозривно зв’язане з творчими письменницькими шуканнями. Не можна не бачити, що саме в оповіданнях “Приблуда” (1922), “Червоний вечір” (1924) і ще більшою мірою в повістях “Авіаційний гурток” (1924) та “Олив’яний перстень” (1926) виявилось прагнення Васильченка до нової, висунутої життям проблематики, до нових форм зображення.

Своїми творами радянського часу Васильченко остаточно утвердився як письменник, що пише для дітей. До революції він не був власне дитячим письменником, - писав “про дітей”, але не “для дітей”. У радянську епоху учні Васильченка стають і прототипами героїв його оповідань, і читачами; у творчість письменника владно й тактовно входить дидактичний струмінь – важлива прикмета дитячої літератури.

Нові риси, зумовлені прагненням письменника показати нове в людських стосунках і в людській психології, відчутні вже в першому його “дитячому” творі радянських часів – оповіданні “Приблуда”.

Пригадаймо, що в дореволюційних творах Васильченка образами дітей здебільшого був притаманний, хай і глибоко прихований, але безперечно трагічний смисл, і доля їхня викликала тільки співчуття. Герої оповідання “Приблуда” знають уже про свої можливості, перспективи, і це надає їм впевненості, оптимізму.

Уже спостерігаючи вихованців дитячого будинку, які живуть у досить скрутних матеріальних умовах, письменник бачить у їхній психології, в їхніх взаєминах паростки нової моралі. Не можна без хвилювання читати, якою зворушливою увагою і піклуванням оточують діти майбутнього “Моцарта” Мишка, дізнавшись, що цей співучий хлопчик, як і вони, - сирота. Оце почуття колективізму, товариськості стає визначальною рисою маленьких героїв у Васильченкових творах радянського часу.

В оповіданні “Приблуда” якісно інше, порівняно з дореволюційними творами, розв’язання дістала проблема взаємин дітей з педагогами. По-новому письменник ставить у своїх пожовтневих творах і проблему світосприймання дітей. Тепер природні якості юних героїв – радісність, дотепність, кмітливість – не вступають у суперечність з умовами їхнього життя. І Васильченків гумор уже не межує з трагізмом. Оптимістичне звучання, приглушене колись відчуттям безвиході, тепер, у пожовтневих творах, посилюється, свідомо протиставляється мотивам зневіри і розпачу.

Оповідання “Приблуда” своїм художнім рівнем поступається перед іншими шкільними творами Васильченка 20-х років. Але це оповідання цінне для нас тим, що воно поставило в літературі таку нагальну проблему того часу, як ліквідація дитячої безпритульності, і водночас засвідчило якісні видозміни Васильченкового художнього методу.

Ще виразніше виявилися риси Васильченка як радянського письменника у повісті “Авіаційний гурток”. В ній, як і в усіх творах Васильченка на теми з радянського життя, письменник вдається до композиційної структури, яку можна окреслити так: “мрія – дійсність – мрія” (від мрій юні герої ідуть до її здійснення, яке породжує у них новий запал, нові плани). Герої “Авіаційного гуртка” вміють мріяти. Мрія освітлює всю їхню діяльність, викликає трудовий ентузіазм. І це вже мрія не про те, щоб “вийти в люди”, а про політ у стратосферу, на Марс.

Романтична окриленість, ентузіазм шкільної молоді протиставляється селянському консерватизмові. Романтизм Васильченкових героїв радянського часу став, так би мовити, прикметою соціальною. Це, безумовно, нова властивість методу письменника, який дедалі впевненіше стає на позиції соціалістичного реалізму. У твір владно увійшли нові явища тогочасного життя. Написана більш як півстоліття тому, повість “Авіаційний гурток”, завдяки широкій масштабності авторського погляду на дійсність, сприймається як твір і про сучасну шкільну молодь. Повість Васильченка своїм щирим словом живить благородні поривання, кличе до творчості.

Порушена в “Авіаційному гуртку” тема трудового єднання міста й села дістала свою дальшу розробку в “Олив’яному персні”. Замінюючи початкову назву повісті “Гості із міста” (“Змичка”) на “Олив’яний перстень”, Васильченко, треба гадати, не хотів розкривати тему вже в назві (як це було в творах “Мати”, “Приблуда”, “Авіаційний гурток” тощо).

Життя давало для літератури колосальний матеріал, але, як відзначав А.Луначарський, у молодих класів при величезному багатстві змісту часто не вистачає художньо-оформлювальних засобів. У 20-х роках з’являється багато творів-агіток, в яких або нехтувався художній бік, або відшукувалась особлива, “пролетарська” форма. Шукання такої художньої форми призводило часто до формалістичних викрутасів. Виступаючи за розвиток нових художніх засобів передачі змісту, Васильченко обстоював необхідність вивчення досконалих форм дожовтневого мистецтва.

Він пише: “Нова форма, нові художні засоби – річ, виявляється, не така проста, по суті, ще не опановані форми Чехова, Короленка, Стефаника”.

Можна сміливо твердити, що повість “Олив’яний перстень” письменник увійшов у радянську літературу як новатор, причому новаторство його виявилось і в ідейному змісту твора, і в художній майстерності.

Творчості Степана Васильченка на всіх етапах був притаманний гумор. У дожовтневий час він був виявом співчутливо-доброзичливого ставлення письменника до маленьких героїв; у творах радянського часу, починаючи з “Приблуди”, гумор набув якісно нових рис, позбувшись мотивів трагізму і прихованого розпачу, заграв новими барвами, став засобом позитивної характеристики. У повісті “Олив’яний перстень” безліч гумористичних сцен. Ось наші мандрівники влаштовують суд над ступою. Ось школяр оголошує про свій намір одружитися з Настею, зворушений її піклуванням і гостинністю. Ось дід Маркіян з міною міжнародного оглядача веде бесіду про Чемберлена і Лігу Націй… всі ці епізоди перейняті м’яким, доброзичливим гумором, що служить засобом позитивної характеристики героїв.

Гумор в “Олив’яному персні” неодмінно поєднується з ліризмом. Лірична стихія владно входить у повість, проявляючись і в характерах героїв, і в змалюванні побуту радянського села, і в описі картин природи.

Тісний зв’язок з життям письменник виявляє своїм відчуттям самого духу часу, розумінням змін у людській психології. Тема трудового єднання міста і села була, без сумніву, історично далекосяжною. Своїм твором Васильченко стверджує моральне оздоровлюючий вплив на дітей фізичної праці, стверджує поетичну красу і моральну необхідність способу життя, який ведуть його юні герої в радянській школі.

У повісті “Олив’яний перстень” дістала своє дальше опрацювання тема колективної праці. Одним з перших в українській радянській літературі Степан Васильченко показав працю як творчість. Це вже не підневільна виснажлива робота селян, про яку писав Васильченко в “Мужицькій арихметиці”, у новелах “В темряві” та “Дощ”, - це праця-радість, праця-творчість. Письменник показує, що саме в колективній праці народжується нове радянське село, нове життя.

Носії того нового – це Валерій Ліщина, Вітя Барановський, Кость Ясинський, Василь і Настя Бондарі, піонерка Соня – повнокровні художні образи, які створив письменник.

“Олив’яний перстень” знаменував собою утвердження в творчості Васильченка таких рис і ознак, які засвідчили, що письменник оволодів методом соціального реалізму. В його творі поєдналися романтичне та реалістичне начало, і конкретно історично зображено процеси та явища радянської дійсності.

Отже, одна з найулюбленіших тем Васильченка – “дитяча”, “шкільна”, відбила зміни в його творчому методі особливо наочно й відчутно.

Проте в інших творах 20-х – початку 30-х років, написаних на матеріалі минулих часів, яскраво відчутний свіжий подих ідейно-творчого піднесення. Це особливо помітно у славнозвісному циклі “Осінніх новел”, тематично пов’язаних з подіями 1905 року. Тільки одна з новел – “Осінній ескіз” – написана і надрукована була в 1912 році. Всі інші – “Фіалки”, “Чайка”, “На калиновім мості”, “Лісова новела”, “Вітер” – друкувалися в радянський час, переважно в 1928-1932 роках. Можливо, задуми багатьох з них у письменника виникали раніше, але здійснити їх він зміг тільки після революції, коли збагатилась його творча уява і вдосконалився художній метод. Старі сюжети сприймала вже нова свідомість художника, і вони діставали нову інтерпретацію. Так проходив процес оновлення принципів відображення дійсності, викликаний тим, що ідейні засади митця стали чіткіше, а класові симпатії і антипатії – вирзливіші.

Сторінки 1   2   3   4   5   6   7   8   9  
Коментарі до даного документу
Додати коментар