Василь Андрійович Симоненко, Детальна інформація
Василь Андрійович Симоненко
Свою усмішку у холодній втомі,
Бездумно, безголово утоплю.
Зворушлива відвертість інтимної лірики Симоненка викликає захоплення, спонукає співпереживати ліричному героєві. Такими є вірші “Розвели нас дороги похмурі”, “Дотліває холод мій у ватрі…”, “Я тобі галантно не вклонюся…” У цих поезіях багато тривоги, муки, невисловлених почуттів. Ліричний герой з ніжністю згадує про свою дівчину. Вона “крихітна”, “мила” і “прозора, мов ранкова тінь”, ДО цього образу він звертається, коли на душі холодно, незатишно, коли у вогнищі життя (ватрі) “Дотліває холод”.
Заслуговують на увагу ті вірші інтимної лірики В.Симоненка, в яких він по-філософськи розмірковує про взаємини коханих на тлі буденщини. На думку автора, втрачає багато той, хто не вміє поступитися, не здатен відрізнити жахливого від дріб’язкового , мізерного. Життя, звичайно, “не можна заховати за рожевих ілюзій вуаль”, але можна обійти незначні життєві незгоди. Вчасно сказане “Пробач…, моя вина”, як у вірші “Моя вина” рятує кохання, допомагає подолати кризу.
У вірші “Є в коханні і будні і свята…” В.Симоненко показує, як буває часто не просто молодим людям порозумітися, знайти спільну стежину в житті, а надто гармонію в інтимних почуттях… Ліричний герой розуміє, якими складними і суперечливими можуть бути ці почуття. Поет добирає слова антоніми (будні і свята, радість і жаль), за допомогою яких досягає повноти художньої виразності думки:
Але певен, що жодного разу
І вагання і сумнівів час
Дріб’язкові хмарки образи
Не закрили б сонце від нас.
Любов у душі “щедро… б світила” і знову й знову оновлювала б людські почуття. Цікаве закінчення поезії:
Ненаглядна, злюща, чудова,
Я без тебе не можу жить!
Бездумно, безголово утоплю.
Зворушлива відвертість інтимної лірики Симоненка викликає захоплення, спонукає співпереживати ліричному героєві. Такими є вірші “Розвели нас дороги похмурі”, “Дотліває холод мій у ватрі…”, “Я тобі галантно не вклонюся…” У цих поезіях багато тривоги, муки, невисловлених почуттів. Ліричний герой з ніжністю згадує про свою дівчину. Вона “крихітна”, “мила” і “прозора, мов ранкова тінь”, ДО цього образу він звертається, коли на душі холодно, незатишно, коли у вогнищі життя (ватрі) “Дотліває холод”.
Заслуговують на увагу ті вірші інтимної лірики В.Симоненка, в яких він по-філософськи розмірковує про взаємини коханих на тлі буденщини. На думку автора, втрачає багато той, хто не вміє поступитися, не здатен відрізнити жахливого від дріб’язкового , мізерного. Життя, звичайно, “не можна заховати за рожевих ілюзій вуаль”, але можна обійти незначні життєві незгоди. Вчасно сказане “Пробач…, моя вина”, як у вірші “Моя вина” рятує кохання, допомагає подолати кризу.
У вірші “Є в коханні і будні і свята…” В.Симоненко показує, як буває часто не просто молодим людям порозумітися, знайти спільну стежину в житті, а надто гармонію в інтимних почуттях… Ліричний герой розуміє, якими складними і суперечливими можуть бути ці почуття. Поет добирає слова антоніми (будні і свята, радість і жаль), за допомогою яких досягає повноти художньої виразності думки:
Але певен, що жодного разу
І вагання і сумнівів час
Дріб’язкові хмарки образи
Не закрили б сонце від нас.
Любов у душі “щедро… б світила” і знову й знову оновлювала б людські почуття. Цікаве закінчення поезії:
Ненаглядна, злюща, чудова,
Я без тебе не можу жить!
The online video editor trusted by teams to make professional video in
minutes
© Referats, Inc · All rights reserved 2021