Конституційний Суд України: досвід і проблеми, Детальна інформація

В. Скомороха

розгляду два — два з половиною роки. Вихід, як на мене, у широкому запровадженні письмових слухань справ. Мова йде не про повне відмежування від усних слухань, хоча світова практика має й такий досвід. Наприклад, Конституційний Суд Іспанії з часу свого створення провів усього вісім публічних (усних) засідань, решту справ розглянув у письмовій формі. Суд може прийняти рішення про заміну письмової процедури розгляду справ лише при розгляді апеляцій про захист Конституції5.

Вдосконалюючи процедуру, необхідно відмовитися від вимоги прийняття рішення на пленарному засіданні не менше ніж 10 суддями з мінімуму 12 суддів Конституційного Суду України, які беруть участь у засіданні. Це положення можна залишити для розгляду подання про внесення змін до Конституції України; питання про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту; дострокового припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим; відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість, тощо. Решту рішень можна було 6 приймати більшістю голосів за наявності не менше 2/3 суддів. Немає необхідності вимагати кваліфікованої більшості (10 із 12) при вирішенні питань про тлумачення Конституції та законів України.

Є й інші спірні положення згаданого Закону, близькі до процедурних. Йдеться про порядок призначення суддів Конституційного Суду України. Лише ст. 8 цього Закону передбачає визначення кандидатур на посади суддів за пропозицією делегатів з'їзду суддів України, які включаються в бюлетені для голосування. У ст. 6 йдеться про проведення консультацій Президентом України з Прем'єр-міністром України та міністром юстиції України щодо кандидатур на посади суддів. Що стосується порядку призначення суддів Конституційного Суду України Верховною Радою України, то ст. 7 Закону не містить будь-якого припису щодо того, хто подає кандидатури на посади суддів Голові Верховної Ради України чи народним депутатам України.

Світовий досвід формування органів конституційної юрисдикції свідчить про широке залучення до участі у формуванні Конституційних Судів вищих судових органів, прокуратури, наукових та навчальних закладів тощо. Наприклад, у Російській Федерації пропозиції Президенту РФ можуть вноситися членами (депутатами) Ради Федерації і депутатами Державної думи. законодавчими (представницькими) органами суб'єктів РФ. вищими судовими органами і федеральними юридичними відомствами, всеросійськими юридичними товариствами, юридичними науковими та навчальними закладами6. Це дає можливість забезпечити збалансований склад Конституційного Суду, який є рівною мірою віддаленим від інших гілок влади і виступатиме неупередженим арбітром у спорах між ними.

Найважливішою з проблем у практичному плані є проблема виконання рішень Конституційного Суду України, без вирішення якої не можна говорити не лише про гарантування верховенства Конституції України, а й про наявність судової влади як такої. Проте практика свідчить, шо у ряді випадків інші гілки влади не вважають для себе обов'язковими рішення Суду. прийнятими в межах його компетенції. Прикладом цього є суміщення перебування депутатів на посадах голови ради та голови місцевої державної адміністрації або міського голови і народного депутата України тощо.

Одним з основних принципів, на яких грунтується діяльність Конституційного Суду України, є принцип гласності. Саме дотримання цього принципу, завдяки функціонуванню Прес-служби, дає можливість широкій громадськості знайомитися з рішеннями Суду, одержувати всебічну і повну інформацію про його роботу. Досить зазначити, що у 1997 р. тільки у тих центральних газетах і журналах, які'надходили до Прес-служби, було вміщено 367 публікацій про діяльність Суду, а за перше півріччя 1998 р. в засобах масової інформації опубліковано 453 повідомлення.

З'являються й публікації науковців, які піддають аналізу, в тому числі й критичному, окремі рішення Суду. Є, наприклад, такі, хто вбачає в них «обмеження найважливішого процесуального права першої гілки влади, права самостійно видавати закони, незалежно від інших гілок влади» . З цього приводу доречно навести давньоримську юридичну формулу: К.ех сІеЬеІ ех8е їцЬ Ье§е, §иіа Ьех Расії ге@ит — король має бути під законом, тому що закон створює короля. Певна «стриманість» відносно конституційної юстиції, як на мене, є пережитком радянської ідеї повновладдя представницького органу.

Відповідно до ст. 147 Конституції України головна мета створення Конституційного Суду України — гарантування верховенства Конституції як Основного Закону держави.

Цс випливає із його повноважень та широких прав, якими Суд наділено для їх здійснення, кола осіб та органів, які мають право звертатися до нього, а також значення, що надається його рішенням. Лише Конституційний Суд України може давати висновок щодо відповідності вимогам статей 157 і 158 Конституції України законопроекту про внесення змін до Конституції України. Тільки він може визнати такими, що не відповідають Конституції України, закони та інші правові акти Верховної Ради України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України, правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим, давати тлумачення Конституції та законів України, яке є офіційним і обов'язковим. Відповідно до частини другої ст. 104 Конституції України приведення до присяги Президента України здійснює Голова Конституційного Суду України.

Конституційний Суд України у зазначених та інших випадках, передбачених статтями 85 (пункт 28); 111 (частина шоста); 151 (частина перша) Конституції України, встановлює особливі факти, які мають преюдиційне значення, в тому числі й для законодавчого органу держави.

Таким чином. Конституційному Судові України відведено особливу роль у забезпеченні верховенства Конституції України, збереженні конституційного ладу держави, конституційних прав та свобод людини і громадянина.

Наостанок хотів би зазначити: у цілому наукові коментарі рішень Суду — явище позитивне. Науковий аналіз структури рішень (ухвал), способів аргументації, інтерпретації Судом положень Конституції України та законів України, зрештою — самих висновків Суду в окремих справах є, безумовно, актуальним і корисним для судово-конституційної практики.

Виходячи з обов'язковості виконання рішень Суду представницькими, виконавчими та судовими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, посадовими і службовими особами, громадянами та їх об'єднаннями, а також можливості перегляду актів, рішень, шо грунтуються на положеннях законів та інших правових актів, які визнані неконституційними, або на неправильній інтерпретації відповідними органами чи посадовими особами своєї компетенції тощо, яка не відповідає офіційному тлумаченню Конституційного Суду України, є нагальна потреба у виданні збірника рішень та ухвал Суду. В свою чергу Суд потребує ознайомлення з документами органів конституційної юрисдикції європейських країн та судів країн СНД. Є практична необхідність опрацювання публікацій вітчизняних і зарубіжних конституціоналістів. Вирішити цю проблему можливо шляхом створення в Суді управління, яке підтримувало б зв'язки з відповідними підрозділами європейських конституційних судів та судів країн СНД і здійснювало б переклад на державну мову документів і матеріалів з питань конституційного правосуддя. З досвіду роботи Федерального Конституційного Суду Німеччини відомо, що на 8 годину ранку кожного дня працівник бібліотеки робить добірку з питань конституційної юстиції у 7—10 світових виданнях: Для того. щоб Конституційний Суд України було прийнято до Конференції європейських Конституційних судів, рівень його діяльності має відповідати європейській моделі конституційного правосуддя.

Наведені питання далеко не вичерпують проблем організації та діяльності Конституційною Суду України. Вважаю, що порушені питання з урахуванням їх важливості мають бути предметом уваги не лише Конституційного Суду України.

3 Див.: Бюлетень Конституційної юрисдикції. Європейська Комісія за Демократію через Право. Спеціальний номер. — 1994. — С. 35.

'' Див.: Федеральний Конституционньїй Закон о Конституционном Суде Российской Фсдерации. — М., 1994. — С. 7.

7 Див.: Кривенко Л. Розподіл влад і процесуальні права парламенту // Віче. — 1998. — № 3. — С. 19.