Житомирська область, Детальна інформація

Місто Новоград-Волинський розташоване на мальовничих берегах Случі при впадінні в неї Смолки.

Вперше згадується в літописі за 1257 рік під назвою Звягель у зв’язку з взяттям і спаленням його галицько-волинським князем Данилом Романовичем за те, що непокірні городяни не хотіли визнати влади князя. Розташований на важливому шляху з Київської Русі до країн Західної Європи, Звягель був значним стратегічним пунктом. Походження назви міста пояснюється так: за часів Київської Русі по повноводній на той час Случі через Звягель проходив торговельний шлях з Києва на Захід. Річкові береги з’єднували підйомний дерев’яний міст. Коли кораблі підходили до нього, їх високі щогли торкались натягнутого перед мостом каната, починав дзвонити дзвін. Це служило сигналом, що час підняти міст і пропустити корабль. Від слова «дзвони» і пішли назви міста - Возвягель, Звеголь, Звягель тощо.

В 11 столітті в старовинній частині міста на скелястому березі Случі була споруджена кам’яна фортеця. Вона стала опрним пунктом у боротьбі проти татар. Руїни цієї фортеці зереглися. У наші дні здійснено реконструкцію парку над Случем.

Населення Звягеля рало активну участь в повстанні К. Косинського (1533 рік) і Северина Наливайка (1595-1596 роки). Під час визвольної війни, яку очолив Богдан Хмельницький, влітку 1648 року десятитисячний загін Максима Кривоноса при підтримці місцевого населення оволодів Звягельською фортецею. Один з полків Хмельницького дістав назву Звягельського. В 1795 році після третього поділу Польщі місто було перейменовано у Новоград-Волинський.

Історія міста пов’язана з іменами видатних людей нашої Батьківщини. Восени 1846 року у Новограді-Волинському перебував Т.Г. Шевченко, який тоді брав участь у археографічній експедиції на Волині та Поділлі.

З Новоградом-Волинським пов’язана славна сторінка в історії української культури. В 1871 році тут народилась геніальна українська поетеса Леся Українка (Лариса Петрівна Косач).

В будинку, від якого добре видно мальовничі береги річки Случі й чудові краєвиди міської околиці, міститься музей Лесі Українки. Перед його фасадом - погруддя геніальної дочки українського народу.

~

v

\x0500$\x840F\x01FE\x8411\x02D0\x845E\x01FE\x8460\x02D0\x1800аєвиди, пісні, казки, обряди, розповіді матері про мавку, лісовика, перелесника. В Жабориці зберіглися до нашого часу віковічні липи, під якими любила читати Леся. Ці дерева - реліквії, що «чули і бачили» Лесю, віднесено до пам’яток природи. Через усе життя Леся пронесла світлу й чисту любов до рідного краю, до рідної Случі, на крутосхилах якої віддзвеніло її дитинство. У листі до матері в липні 1911 року поетеса зазначала, що творчим джерелом «Лісової пісні» є дорога її серцю волинська природа, народні казки, легенди, пісні і перекази, яких вона чула в Жабориці.

Варто підкреслити, що неповторну «Лісову пісню» поклав на мову танцю Михайло Скорульський, створивши своєрідне українське «Лебедине озеро».

1987 року в місті споруджено величний пам’ятник Лесі Українці, який встановлено в центрі міста. Щороку в Лесиному краї проводиться літературно-мистецьке свято, присвячене поетесі, на яке приїздять митці з усіх кінців світу.

Овруч

Вперше Овруч згадується в «Повести временных лет» під 977 роком як «град Вручий». На той час, після розорення Іскоростеня, Овруч стає центром древлянської землі з розвинутими ремеслами. Під стінами древлянської столиці 977 року загинув юний князь Олег Святославович від руки брата Ярополка під час міжусобиці за право володіти древлянською землею. Тоді ж брат Олега, майбутній князь Київської Русі Володимир (при хрещенні одержав ім’я Василій) звелів збудувати в пам’ять про Олега дерев’яну каплицю. Вона простояла майже два століття. А в 1190 році на її місці за розпорядженням Рюрика Ростистиславовича було збудовано золотоверхий кам’яний храм, розписаний фресками. Будівництво його приписується відомому древньоруському зодчому Петру Милонегу.

Храм двічі руйнували татаро-монголи, а в 1321 році він майже був дощенту зруйнований литовцями. Лише на початку 20 століття цю унікальну пам’ятку вирішено було реставрувати. У 1907 році реставрацію очолив молодий архітектор О.В. Щусєв. На освячення храму, яке відбулося 16 вересня 1911 року прибув сам Микола другий. У розписі інтер’єру брали участь відомі художники К.С. Петров-Вобкін, Ф.К. Волков, Б.Н. Максимов, є припущення, що над оздобленням храму працював художник М.К. Реріх. У 1986 році під час реставрації виявилось, що 14 ікон другого ярусу іконостасу належить до новгородської школи 15 століття. Цевідкриття стало справжньою сенсацією. У монастирських будівлях,що примикають до храму Святого Василія, тепер жіночий монастир.

Романівка - батьківщина М.Т. Рильського

«З Романівкою пов’язані найсолодші і найболючиші спогади про дитячі мої роки».

Максим Рильський.

Відомий поет любив край, де пройшли йогодитячі літа. Романівка, Унава - колиска його таланту, його слова і пісні любові до людей, до природи.

Доля, що так щедро обдарувала хлопчика талантом, рано забрала у нього батька. Малий Максим крізь сльози склав обітницю біля першої домовини довгому шляху втрат: «Я буду таким, як мій батько».

Батько поета Тадей Розеславович Рильський за походженням з багатого шляхетського роду. Перед ним стелилися безліч дорог - наукові заняття в західно-європейських університетах, цікаві подорожі по різних країнах. По закінченню університету він вирішив оселитися на рідній землі, присвятивши себе щоденній роботі серед селян. У 1870 році Тадей Рильський оселився в маєтку свого батька Розеслава в селі Романівка, де й прожив 32 роки в повній злагоді і взаєморозумінні з селянами.

Мати поета Меланія Федорівна проста романівська селянка. Максим Тадейович завжди тепло говорив про неї, відзначаючи її природний допитливий розум, спраглий до знань.

Через усе життя проніс він святу синівську вірність Романівці, материнській пісні, друзям дитинства, з якими ріс, вчився розуміти життя.

І природа рідних місць, і життя односельчан з піснею, побутом, звичаями, з усіма болями і радощами знайшло своє відображення в творчості поета.

В будинку, де жила сім’я Рильських,. Було відкрито школу, де Максим Тадейович викладав українську мову, літературу та історію. Саме в цьому будинку в 1988 році відкрито музей-садибу.

В експозиційних залах можна побачити речові, писемні і фотодокументи не лише про Максима Рильського, його длизьких і рідних, але й про життєві долі багатьох талановитих людей так чи інакше пов’язаних з родиною Рильських.

Щороку, коли зацвітають бузки, проводитьсяя літературно-мистецьке свято «Романівська весна» - свято краси, рідного слова, рідної пісні, свято шани славному роду Рильських.

Отже, розглянувши другий розділ можна зробити висновок, що на Житомирщині дійсно є міста, які можуть зацікавити туристів з багатьох країн світу.

Кожне місто має певні індивідуальні риси, властиві тільки йому одному, те, що відрізняє його від решти міст даного типу. Населені пункти Житомирської області приваблювали не тільки українських діячів культури, а й видатних людей зарубіжжя. Міста, в яких вони жили і працювали, не раз були оспівані з почуттям любові і поваги.

В місті Житомирі екскурсійні бюро організовують понад пятдесят подорожей до визначних місць області. Завдяки екскурсоводам можна отримати знання про минуле і сучасне цих місць, ознайомитись з історичними і культурними памятками.