Сестри Марія та Ірина Лепалюки, Детальна інформація

Година для праці настала!

Ці огненні слова безсмертної Лесі завершуються звичним "Слава Україні!", а чоловіча самодіяльна народна хорова капела медичних працівників вибухає лунким триразовим "Слава!", "Слава!", "Слава!".

13 січня 1980 року несподівано помер доктор Ярослав Хомин. У 1950-му він був заарештований і 9 місяців перебував у тюрмі, а потім його засудили до 10 років і вислали у табори Красноярська та Норильська, де працював хірургом серед політв'язнів. У 1954 році повернувся і став ведучим хірургом Коломийської центральної лікарні. У 1957-му перейшов на роботу в онкологічний диспансер завідувачем хірургічного відділу. У 1972 році йому була присвоєна вища категорія хірурга-онколога.

А в 1979 році по Коломиї прокотився рунівний вал політичних арештів. У місто прибула велика зграя київських міліціонерів та кагебистів з наперед заготовленими списками осіб, яких мали заарештувати. Основний удар нанесли по медицині. Вибирали найкращих фахівців, родичі яких колись мали якісь зв'язки чи стосунки з бандерівським підпіллям. Першого схоплили талановитого 34-річного Ігоря Хомина, що спеціалізувався по дитячій хірургії. Мав воістину золоті руки, ніхто не міг краще від нього прооперувати хворе дитя. Опери, перевернувши тисячі історій хвороби, наполегливо вишукували мерзотників, які погоджувалися фальшиво свідчити проти лікарів. Один з них засвідчив і проти Ігоря, так що дали йому нізащо чотири роки посиленого табірного режиму.

Таку жахливу душевну травму батько знести не зміг і на 66-му році життя раптово помер за кермом автомобіля. Син відбував термін у Товмачику під Коломиєю, але на похорон батька його, звичайно, не відпустили. Повернувся з таборів з підірваним здоров'ям і теж передчасно помер 4 грудня 1995 року. Зі славної лікарської династії Хоминів залишився наймолодший Зиновій. Теж хірург, працює у Косові, де його батько ставив колись на ноги поранених повстанців.

У 1981 році Ганна Лепкалюк привезла з Сибіру свою сестру Марію. Перебувала вона в будинку інвалідів і померла у 1944 році. Похована у Коломиї. Ще перед тим реабілітована.

Ганнусю реабілітували 24 березня 1992 року. Але в обласному відділі СБУ випадково наткнулися на справу Ірини і написали таку довідку: "Лепкалюк Ірина Миколаївна, 1924 року народження, уродженка Старого Косова третього серпня 1947 року була убита біля села Вербіж Нижній, Печеніжинського району під час проведення військової операції, являлася провідником Коломийського окружного проводу ОУН-УПА, була пропагандистом, мала псевдонім "Леся".

Саме з цієї довідки Ганнуся вперше дізналася про точну дату загибелі своєї сестри. Згодом були знайдені згадані вище архівні матеріали. А вже недавно люди розповіли таке. Коли чекісти вкинули на фіру тіло убитої "Лесі" хтось вночі зібрав з землі її пролиту кров і похоронив у Нижньому Вербіжі коло церкви, поставив березовий хрест. Панні Ганна на тому місці хотіла встановити пам'ятник, але через якісь конфесійні непорозуміння від свого задуму відмовилася і поставила його на цвинтарі Монастирок. Збереглося таке запрошення: "29 жовтня 1995 року о 14 годині в Коломиї на цвинтарі біля церкви Благовіщення Пресвятої Богородиці відбудеться панахида і посвята пам'ятника Лепкалюк Ірині, референтові пропаганди Коломийського окружного проводу ОУН-УПА "Лесі", посмертно нагородженій постановою УГВР Срібним Хрестом Заслуги". Бо в архівах УПА віднайшли такий документ.

ПОСТАНОВА УКРАЇНСЬКОЇ ГОЛОВНОЇ ВИЗВОЛЬНОЇ РАДИ

За видатні заслуги в національно-визвольній боротьбі українського народу проти московсько-більшовицьких окупантів нагороджуються Срібним Хрестом Заслуги:

"Сталь" (Савчак Василь), крайовий провідник ОУН Буковини.

"Борис" (Легкий Григорій), провідник ОУН Коломийської округи.

"Грім" (Василь Ярослав), окружний референт пропаганди Коломийщини.

"Леся" (Лепкалюк Ірина), окружний референт пропаганди Коломийщини.

"Уляна" (Водоставська Надія), окружний організаційний референт Коломийщини.

"Діоген" (Ковалюк Василь), член Косівського надрайонового проводу ОУН.

Постій. 23 серпня 1948 року.

А наш незабутній коломийський композитор Дмитро Циганков у 1993 році написав пісню "В пам'яті вічно жива". Зверху над нотапи - напис:

"Світлій пам'яті вірної дочки України Лепкалюк Ірини, референта пропаганди Коломийського окружного проводу ОУН-УПА "Лесі".

У Карпатських лісах вже палала червона калина

І свій лист золотий осипали додолу гаї,

Там спочила навік молода партизанка Ірина,

Та не знає ніхто, де згубилась могила її.

Там боролась вона за свободу і честь України,

У нерівних боях смерті в очі дивилась не раз,

В серці віру несла молода партизанка Ірина,

Що життя віддала за Вітчизну, за волю, за нас.

Плачуть в горі батьки, брат з сестрою і ціла родина,

А в Карпатських лісах ні могили нема, ні хреста,

Але ім'я твоє, дорога наша "Леся" - Ірино,