/  
 ДОКУМЕНТІВ 
20298
    КАТЕГОРІЙ 
30
Про проект  Рекламодавцям  Зворотній зв`язок  Контакт 

Совість Риму - соціо-культурна роль стоїцизму, Детальна інформація

Тема: Совість Риму - соціо-культурна роль стоїцизму
Тип документу: Реферат
Предмет: Культура
Автор: фелікс
Розмір: 0
Скачувань: 695
Скачати "Реферат на тему Совість Риму - соціо-культурна роль стоїцизму"
Сторінки 1   2   3   4   5   6   7  
Верховну силу стоїки часом називали Богом, а часом Зевсом. Бог – це не щось окреме від світу; Він – душа світу, і в кожному з нас є частина Божественного Вогню. Зенон визначав Бога саме як вогненний дух світу, як матеріальну субстанцію. Тертулліан твердить, що за словами Зенона, Бог наповнює собою матеріальний світ, як мед наповнює стільники. Бог, Дух, Доля, Зевс – це одне й те ж саме. Доля – це сила, яка надає руху матерії; “Провидіння” й “Природа” – її інші імена. Загалом, провидіння (pronoia) – це “фатум”. Цей фатум стоїки пояснювали як серію незворотних причин. Як і Логос, він усе виправдовує: що сталось, що відбувається, що відбудеться. Але як же тоді врятувати свободу людини у цьому фаталізмі? Необхідно змиритися з тим, чого хоче Доля, тому що Доля – це Логос. Якщо ти бажаєш того, чого бажає Доля, то ти бажаєш розумного, а , значить, співпадаєш з Логосом. Тепер зрозумілі слова послідовника Зенона Клеанфа.

Веди мене, Зевсе, і ти, о Доле,

Веди мене й далі.

Яке б не послала орати поле,

Веди мене й далі.

Без страху піду, а коли й без охоти –

Все ж мушу іти і себе побороти.

Важливо також розглянути етичні погляди стоїків. Тут важливим був вплив Сократа, який пов’язував щастя та доброчесність, вбачав чесноту – як внутрішнє благо. Саме зв’язок мудрості, чесноти, незалежності і щастя був спільною основою посократівської етики, яка існувала у Греції але ніхто так глибоко не пройнявся нею, як стоїки. Вони ототожнили чесноту з щастям і мали її за єдине істине благо. Цей “моралізм” становив одну половину етики стоїків, друга ж половина полягала у культі природи, який випливав із стоїчного погляду на світ. У розумінні стоїків природа – це розумна, гармонійна, божественна. Отже, найвища досконалість для людини – пристосуватися до цієї всезагальної гармонії. Життя повинне бути передусім узгоджене з природою самої людини, але тоді воно буде водночас узгоджене з природою взагалі, бо природою править один закон, що не виключає людину. У цьому узгодженому житті і полягає чеснота. Жити доброчесно і жити згідно з природою – це одне й теж саме. Життя, згідне з природою, є водночас згідним з розумом. З цього огляду розум був для стоїків мірою поведінки, адже він править не лише людиною, але й цілим космосом, а, значить, він становить зв’язок між людиною та космосом, між людською чеснотою і законом природи. В зв’язку з цим, потрібно розглянути поняття “апатії” у філософії стоїків. Вони його розглядали як сукупність таких рис як душевна непорушність, стійкість, стан, коли почуття не заважають діяльності розуму. Очевидно, що на стоїків у цьому випадку вплинули східні релігійно-філософські погляди,вчення будизму і джайнізму про нірвану як абсолютний спокій, який є найвищим щастям людської душі.

Щодо естетики стоїків, то вона була побудована на теорії моралі та космосу. Оскільки моральні цінності для стоїків були найвищими, то естетичні цінності повинні були підпорядковуватися їм. Стоїки традиційно визначали прекрасне, як те, що вкючає як моральну, так і тілесну красу. Але, звичайно, красу моральну вони ставили набагато вище. Зенон стверджував, що мистецтво існує для того, щоб служити моральним цілям. Отже, скрізь ми бачимо перевагу моралі над етикою.

Після смерті Зенона його творіння занепало. Це сталось за його наступника Клеанфа з Ассу, деякі члени школи повернулися до кінізму, стоїчна доктрина стала предметом нападів з боку скептиків та академіків, зокрема Архесілая. Клеанф самоук розвинув почуттеві та релігійні погляди стоїцизму, але не вмів захищати його наукових позицій. Ситуація змінилась, коли стоїків очолив Хрісіпп. Хрісіпп був людиною надзвичайної ерудиції, діалектичної вправності, систематизаторських здібностей і письменницьких умінь. Доктрину школи він розвинув у систему, дав їй більш досконалі формулювання і створив канон школи. Без Хрісіппа не було б школи, - казали в античності і часто скаржилися, що Хрісіпп так всеосяжно опрацював свою філософію, що небагато залишив доробляти нащадкам.

3.Період Середної Стої (ІІ – І ст. до н.е.) та її представники: Панетій та Посідоній. Деякі зміни у певних стоїчних доктринах. Імпорт стоїцизму до Риму.

У другій половині ІІ ст. – початок І ст. до н.е. два нових мислителя стають на чолі “Середної Стої”: Панетій з Родоса (180 – 110 рр. до н.е.) і Посідоній (135 – 51 рр. до н.е.).

Вони обидва переносянь центр ваги з фізики та метафізики на етику; обидва займають в ній приблизно однакове становище як представники практичної етики обов’язку на відміну від більш теоретичної етики доброчесності. Панетій та Посідоній стали засновниками філософії дії. Також вони включили риторику в коло своїх наукових інтересів і практчно користуються її досягненнями для пропаганди свого вчення. На відміну від своїх попередників, вони пишуть гарно, ефектно, намагаючись завоювати симпатії читачів.

Починаючи з 146 р. до н.е. Панетій більше 15 років жив у Римі, де наблизився до гуртка Сципіона. Він супроводжував Еміліана в його подорожах і залишив багато учнів. Панетій (або Панецій) – новатор, який відкинув ряд найбільш яскравих ідей Давньої Стої: орієнталізовану теологію, пожежу, світову симпатію. Хоча догмату стоїчного пантеїзму про те, що Божество – це світовий вогонь, душа всесвіту, Панетій і не торкнувся, але богів народної віри він відкинув, назвавши їх вигадками поетів та законодавців. Метафізичний догмат про долю (фатум) Панетій теж не визнає і відкидає, визнаючи догмат свободи людської волі. Лише людський розум може керувати її життям за власними і непорушними законами. Заслуга Панетія саме в етиці полягає в тому, що він, визнавши крім високої і недосяжної для людини доброчесності ще й обов’язок (Kathekon) як регулятор нашої поведінки, поставив поряд з досконалою мораллю (але на сходинку нижче) мораль чесних людей; за неї йому особливо були вдячні його учні-римляни. Також повністю зрозумілим є той вплив, який здійснив цей гуманіст на інших мислителів, і який тривав досить довго, оскільки його зазнав і Цицерон.

Посідоній не продовжує і не розвиває догматів свого вчителя, а виправляє їх. Його систему можна вважати досконалим зібранням стоїчного вчення, у ній воно стало основним і зміцненим.

Посідоній народився близько 135 р. у Сирії; у ранньому віці поїхав до Афін став там учнем Панетія. Пізніше він поїхав до Родосу і отримав там громадянство. Його було обрано на посаду вищого магістра острівної республіки. З цього часу для Посідонія почалася епоха слави. Його аудиторію на Родосі відвідували не лише греки, але й римляни, серед яких був і Цицерон. Коли Помпей приїхав на острів, Посідоній прийнав у себе іменитого гостя, який в той час був хворий. Тому для лекції Посідоній обрав тему з галузі стоїчного героїзму, що тілесний біль не є злом. Коли ж хвороба Помпею дуже сильно допікала, то він з посмішкою говорив: ”Твої зусилля марні, хворобо, я все одно не визнаю тебе злом.”

Посідоній написав багато праць з релігійної філософії, але, щоб зрозуміти справжній обсяг його знань, необхідно згадати праці з теорії пізнання, з етики, з космології, математики, географії, з історії, з військової справи. Посідоній стоїть на межі між елліністичним та римським періодами. Філософ вважає обов’язковим основний догмат стоїцизму: “Ефір – розум – світова душа”. Посідоній, як і Панетій, відкидає богів народної релігії, але на їхнє місце він ставить божественних світил та демонів. Релігія предків вже не задовільняє маси, вона шукає підтримки у астрології демонології та магії. Це і є сакралізація у дусі пізнього еллінізму. Світ, яким управляє це божество, являє собою єдиний організм, усі частини якого об’єднані тисячами зв’язків так, що жоден з них не може змінитись без того, щоб ця зміна не відбилась на інших частинах. Це і є догмат всесвітньої симпатії. Як бачимо, Посідоній знову до нього повертається після того, як цей догмат був відкинутий Панетієм. Посідоній ставить цей догмат у центрі своєї містичної космології. Також Посідоній повертається до вчення першовчителів стоїцизму про те, що все у світі відбувається під знаком долі. Але як з цим догматом примирити етично необхідний принцип волі? Це завдання не було вирішено Посідонієм, оскільки його неможливо вирішити взагалі. Еней Вергілія – ось стоїчний мудрець, який слухняно виконує вказівку долі.

Отже, глибину думок Посідонія потрібно шукати у світовій симпатії, яка дозволяла припускати:

1) вплив зірок на земний феномен припливів;

2) визнавати за пророцтвами виключний вплив.

За цими двома пунктами він повністю розійшовся з Панетієм.

Саме Панетій переніс стоїцизм до Риму, можливо, не усвідомлюючи, яку важливу роль він буде відігравати для римського суспільства.

Загалом, еволюція, яку пройшла Середня Стоя – найкращий доказ життездатності вчення, етика якого являла собою, очевидно, одне з найпрекрасніших творінь людського розуму в античну епоху.

ІІ. Розвиток стоїцизму у Римі у І-ІІ ст.

Римський стоїцизм у контексті доби.

В І ст. н.е. римське суспільство охопили напружені моралістичні пошуки. Вони охопили різні прошарки римлян – від сенатської аристократії, для якої розробляв свої повчання Сенека і до низів, що складали аудиторію вуличних проповідників стоїцизму чи кінізму. Ці дебати були народжені кризовою суспільною ситуацією, що була пов”язана із становленням цезаризму. В силу того, як зміцнювалась військова диктатура і республіка поступалась місцем імперії, утверджувалась офіційна, доктрина про необмежену владу правителя. За зразком Сходу намагались обожнювати римського володаря. Ще в 43 р. до н.е. було проголошено про божественність Юлія Цезаря. Поступово особу володаря вже забороняється критикувати, і входить в традицію переконання, що воля імператора є законом. Нові політичні відносини майже всюди викликали пасивне незадоволення. В умовах великої кількості кровопролитних політичних експериментів серйозний моралізм мусив прийняти критичну позицію по відношенню до життєвої реальності.

Таким чином, в І ст.н.е. перед римлянами повстало питання про те, “як слід вести себе перед обличчям тирана”. Насамперед це питання хвилювало тих, хто займався розробкою питань моралі, а ними насамперед були римські стоїки: Сенека, Епіктет, Марк Аврелій. Основним заняттям багатьох філософських шкіл в цей період стає складання мужніх сентенцій на випадок розмови з “тираном”. Саме цією суспільною ситуацією зумовлений тип стоїчного філософствування І ст.н.е. Перед мислячими людьми греко-римського світу в цю епоху безумовно найважливішим є одне: заново знайти правильну лінію людської поведінки в умовах розвалу усіх етико-соціальних норм та цінностей. Обов”язком філософів стає завдання допомогти людству, що заплуталося у своїх помилках. В це однаково вірять і самі філософи і їх аудиторія.

При всьому цьому філософія стає вузькоспеціалізованою і буденною; ні спекулятивна діалектика, що досягла вершини в епоху полісної класики, ні емпіричний енциклопедизм, що процвітав в умовах еллінізму, нікому не імпонують. Інтерес до етики в епоху імперії стає домінуючим. Теологія, яка була частиною фізики, набуває спіритуального забарвлення. Філософія сама зводить себе до чистого моралізму, до того ж – до моралізму досить жорсткого, доктринерського, імперативного. Ціною такої редукції філософії вдається на певний час підвищити свою соціальну життєдіяльність. Для епохи перших цезарів філософ-мораліст – це істинний “володар душ”. Моралістична філософія стає у центрі духовного життя і підпорядковує своїм правилам і літературу. У книгах читач тієї епохи шукає насамперед моральних істин.

2. Совість Риму – соціо-культурна роль стоїцизму.

Чому стоїцизм, зародившись у Греції, настільки прижився в Римі і почав відігравати роль національної філософії?

Сторінки 1   2   3   4   5   6   7  
Коментарі до даного документу
Додати коментар