Совість Риму - соціо-культурна роль стоїцизму, Детальна інформація

Філософія стоїків була призначена керувати моральним життям окремої людини і цілого суспільства, з іншого боку, вона виконувала функції релігії, відділяючись від неї все менш помітною межею. Стоїцизм претендував на роль “охоронця душ”, і це було визнане законним. Філософ перетворювався на провідника, він прагнув бути реформатором моралі. Він міг розрадити приреченого на страту, заспокоїти і розвіяти страх перед смертю; вмів дійти до будинку бідняка і палацу цезаря. Разом з тим, у характері стоїчного мудреця з”являється безпорадність, відчуття приреченості, своєї мізерності. Це вже не ранньостоїчний мудрець, який велично і твердо стоїть на ригористичних позиціях своєї філософії, це слабка і жалюгідна людина, яка усвідомила свою недосконалість і прагне очистити свою душу, звільнитися від тягаря мирських проблем, звернувшись “до самої себе”, заглибившись у свій внутрішній світ. Якщо у ранніх стоїків ми бачимо раціональний підхід до розгляду існування Бога, то в період Пізньої Стої потреба в особистому спілкуванні з божеством значно зростає. Незважаючи на це, стоїцизм не зміг встояти під тиском християнства, і для цього була важлива причина. Відомо, що стоїчна проповідь моралі апелювала лише до розуму. Можливо, проповідник був повний почуттів, але він боявся до них звернутись. Релігійне прозріння в житті людини, що стає для неї другим народженням, ніколи не вважалося стоїками якоюсь необхідністю. Самі стоїки відчували цей недолік у своєму вченні. Та й ми відчуваємо, що у стоїцизмі немає джерела релігійних переживань, немає братерської близькості, яка створюється саме єдністю цих переживань. Стоїцизму не вистачає почуттів, адже римляни були “людьми з заліза”, вони не визнавали ніякої екстатичності, сліз благоговіння. Для об”єднання людині необхідне щось більше. Саме християнство це зрозуміло і його швидке поширення пояснюється саме цим. Проте, римський стоїцизм можна справедливо розглядати як “підготовчу школу” християнства, а самих стоїків (Сенеку, Епіктета, Марка Аврелія) як “шукачів Бога”.

Отже, зі смертю Марка Аврелія помер і стоїцизм. Точніше, почалося його безсмертя. В тій чи іншій мірі, в тій чи іншій формі стоїцизм відрожувався в історії неодноразово. Стоїками були англійські пуритани, носії “духу капіталізму” і засновники Нової Англії.

Стоїцизм дуже важливий і сьогодні для тих людей, які живуть на своїй Бітьківщині і не бажають її залишати заради ситого і комфортного життя в чужих краях, а мислять, творять, працюють на рідній землі. Отже, “будь подобен скале: волны беспрестанно разбиваются о нее, она же стоит недвижимо, и вокруг нее стихают взволнованные воды” (Марк Аврелий, ІУ, 49).

Література.

Джерела:

1. Сенека. Листи до Луцилія. К., 1996.

2. Эпиктет. Беседы. Симф., 1997.

3. Марк Аврелий. Наедине с собой. Киев-Черкассы, 1993.



Основна література:

4. Аверинцев С. С. Плутарх и античная биография, М., 1974.

5. Вил Дюрант. Цезарь и Христос. М., 1995.

6. Зелинский Ф. Ф. Религия эллинизма. Томск, 1996.

7. П. Левек. “Эллинистический мир”. М., 1989.

8. Лосев А. Ф. История античной эстетики. М., 1979.

9. Д. Реоме, Д. Антисерн. Западная философия от истоков до наших дней. Т I. С-Пб., 1994.

10. Рассел Б. Історія західної філософії. К., 196.

11. В. Татаркевич. Історія філософії. Т I. Львів, 1997.

12. В. Татаркевич. Античная эстетика. М., 1997.

13. Збірник. Человек и культура. А. Я. Гуревич. М., 1990.

14. Збірник. Римские стоики. Сенека, Эпиктет, Марк Аврелий. М., 1998.

15. История мировой культуры. Наследие Запада. Розділ “Культура античности”. Кнабе. Протопопова. М., 1998.

16. Фаррар. Искатели Бога. С-Пб., 1998.

17. Степанова А. С. Философия Древней Стои. М., 1995.

18. Ж.З.Л. Сократ. Платон. Аристотель. Сенека. М., 1995.

19. Философский словарь. М., 1986.

20. Філософський словник. К., 1986.



Маркс К. Тетради по истории эпикурейской, стоической и скептической философии // Из ранних произв. М. – 1956.

Маркс К. Тетради по истории эпикурейской, стоической и скептической философии // Из ранних произв. М. – 1956.