Софієвський собор, Детальна інформація

Особливе місце серед фресок південної башти займає велика багатопланова композиція «Іподром». Ця композиція збереглась фрагментарно. Частина її втрачена, частина закрита опорною стіною 18 ст., спорудженою для укріплення склепіння башти.

Далі на стіні збереглася сцена «Полювання вершників на дикого коня-тарпана».

Великий інтерес становить фреска «Скоморохи», розміщена у верхній частині башти, між вікнами. На ній зображено велику групу музикантів, що грають на струнних, ударних та духових інструментах. Фреска «Скоморохи» жваво й образно розповідає про давньоруське музичне та циркове мистецтво.

Фрескові розписи башт Софійського собору є надзвичайно цінним історичним джерелом. На них представлені портрети історичних діячів середньовічної Русі та Візантії, вони дають цікаві різнобічні відомості про придворний побут, про тваринний світ, мисливський промисел, про музичну культуру стародавньої Русі. Ці фрески виконані з великим знанням малюнка, кольору, законів композиції, що свідчить про високий рівень майстерності художників, які їх створювали. Своїм змістом і художньою цінністю розписи башт Софії Київської є унікальними пам’ятками світового мистецтва.

Х О Р И

Піднявшись гвинтовими сходами башт на другий поверх, відвідувач потрапляє на хори Софійського собору. Освітленість і пишність хорів різко контрастують з низькими затемненими приміщеннями на верхніх сходових площадках башт.

Західна частина хорів була перебудована у 18-19 ст. Північна і південна-повністю зберегли первісні архітектурні форми. Це витягнуті із заходу на схід приміщення, відкриті в середину собору широкими арками. У східному їх кінці колись були вівтарі Андрія Первозванного і Миколи Мокрого.

Західні членування являють собою просторі й світлі парадні зали з пучковими стовпами в центрі. На ці стовпи спираються підпружні арки, які підтримують чотири малі куполи. Грандіозність і пишність хорів є характерною рисою Софійського собору, в чому безпосередньо позначився вплив смаків князя і його придворних на архітектурі храму.

На хорах зберігся цікавий цикл фрескових композицій, підпорядкованих єдиному ідейному задумові. Оскільки саме на хорах родина князя і придворні причащалися, сюжети розписів тут зв’язані з таїнством євхаристії.

У північній частині хорів, навпроти арок трансепту, зображено дві євангельські сцени: вгорі - «Тайна вечеря», під нею - «Чудо помноження хлібів».

У південній частині хорів, навпроти арок трансепту, обабіч дверей розміщена фреска «Чудо в Кані Галілейській».У західній частині приміщення є композиції «Зустріч Авраамом трьох подорожніх» і «Жертвоприношення Ісаака».

Крім цих багатофігурних великих композицій, на хорах у склепіннях куполів добре збереглися фрескові медальйони із зображеннями архангелів. Всі площини центральних пучкових стовпів прикрашені гарними барвистими орнаментами.

У різних місцях хорів збереглися також фрагменти олійного живопису 18 ст. Серед них - у північній частині-композиція «Вєтхий деньми» на склепінні та зображення єпископа Власія на стовпі, в південній частині західної галереї - «Лот з дочками», «Страшний суд», «Потоп» та ін. В західній частині хорів на стіні й склепінні-живопис 19 ст.

У давнину з хорів був вихід на галереї другого ярусу і далі-на гульбище, розташоване над одноповерховими зовнішніми галереями собору. Після перебудов кінця 17-початку 18 століття на місці галерей другого ярусу і гульбищ виникли нові закриті приміщення-бокові вівтарі. Тепер тут розміщені виставочні зали. На стінах залів є зондажі кладки. Вони розповідають про первісні архітектурні форми, зокрема в південному залі відкриті сліди хрестових склепінь, що в давнину перекривали галереї другого поверху.

ДЗВІНИЦЯ

Висока дзвіниця домінує над територією Софійського заповідника. Спорудження її зі східного боку собору було продиктоване топографією міста, яка склалася історично,-наявністю Софійської площі(нині площі Богдана Хмельницького)

Дзвіниця була першою кам’яною спорудою, збудованою на подвір’ї Софійського монастиря після пожежі 1697 р. Її споруджено в 1699-1706 рр. У 1709 р. біля стін дзвіниці відбулась урочиста зустріч переможців Полтавської битви на чолі з Петром І, тому її часто називають Тріумфальною.

Спочатку споруда була триярусною. Архітектор дзвіниці невідомий. У документах збереглося лише ім’я «кам’яних справ підмайстра» Сави Яковлєва, який брав участь у будівництві.

Невдовзі після закінчення будівництва верхні яруси її внаслідок землетрусу почали руйнуватися. В 1744-1748 р. дзвіницю відбудовано під керівництвом відомого петербурзького архітектора Й.Шеделя. Два верхніх яруси було розібрано і замість них споруджено нові. Над виконанням ліпного декору фасадів працювали талановиті українські майстри з Жовкви Іван і Степан Стобенські. Нова дзвіниця теж була триярусною. Її вінчав барочний купол з високим позолоченим шпилем.

До початку 19 ст. дзвіниця дуже занепала, а в 1807 р. від удару блискавки згорів її купол, який було відновлено в 1812 р. у нових архітектурних формах. До середини 19 ст. у зв’язку із забудовою прилеглої території Києва багатоповерховими будинками, дзвіниця стала втрачати домінуюче положення в ансамблі площі. Тому в 1851-1852 рр. за проектом архітектора П.Спарро було надбудовано четвертий ярус дзвіниці з дерев’яним куполом грушовидної форми, вкритим позолоченою міддю. У такому вигляді ця архітектурна пам’ятка збереглася до наших днів.

У 50-х і 70-х роках 19 ст. дзвіниця капітально ремонтувалась, оновлювалась позолота купола.

Висота дзвіниці-76 м. Її композиція пірамідальна: чотири архітектурних об’єми поступово звужуються догори і завершуються куполом.

Особливий інтерес становить архітектурний декор фасадів дзвіниці. Ярусність композиції підкреслена карнизами складного профілю. Плоскі пілястри, які членують фасади по вертикалі, посилюють стрункість споруди. Всі стіни дзвіниці вкриті соковитим, багатим ліпленням. Скульптурний декор вражає пишністю і різноманітністю мотивів. Тут вільно поєднуються маски, головки купідонів, двоголові орли, медальйони, листя аканта, виноградні грона, букети і гірлянди квітів. Особливим багатством відзначаються архітектура і ліпний декор першого ярусу дзвіниці, які свідчать про великий вплив української народної творчості. На фасадах третього ярусу в прямокутних рамах вміщені скульптурні зображення князя Володимира Святославича, апостола Андрія Первозванного, апостола Тимофія і архангела Рафаїла.

Розчленованість фасадів дзвіниці декоративними нішами різної форми, насиченість архітектурним декором створюють багату гру світла і тіні, що надає споруді особливої мальовничості.

У другому ярусі зберігся дзвін, відлитий у 1705 р. талановитим київським майстром Афанасієм Петровичем. Він прикрашений багатим рослинним орнаментом, який широким фризом охоплює шийку дзвона і тонкою стрічкою проходить по його нижньому краю. Вага дзвона - близько 13 тонн.

Початкове забарвлення дзвіниці було поліхромним: яскраво і барвисто пофарбовані ліпні зображення на синьому кобальтовому фоні нагадували твори народного декоративного мистецтва. Після перебудови у 18 ст. фасади споруди дістали двоколірне забарвлення, яке зберігається до наших днів. Біле ліпне оздоблення на бірюзовому фоні в поєднанні з золотом купола має вигляд свіжий, урочистий і ошатний.

Софійська дзвіниця-яскравий взірець українського зодчества 18 ст. Своєю святковою архітектурою вона виділяється серед навколишніх споруд і прикрашає загальний силует міста.

Б У Р С А

Будинок бурси розташований на північ від Софійського собору. Його зведено в 1763-1767 рр. архітекторами М.Юрасовим і П.Паповим. Спочатку будинок споруджували як монастирські келії і до 1786 р. в ньому жили ченці. Після закриття монастиря до 1917 р. в колишніх келіях містилась Софійська духовна школа-бурса. В період 1825-1838 рр. за митрополита Євгенія Болховітінова будинок було зайнято під митрополичі покої.

Бурса являє собою великий двоповерховий прямокутній будинок, витягнутий зі сходу на захід на 107,75 м. Під ним є великий підвал, який через нахил території на схід переходить у високий цокольний поверх.