Тілесні ушкодження з медичної точки зору, Детальна інформація

Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, внаслідок якого сталася смерть, кваліфікується за сукупністю – за ст. 102 та ст. 98 ККУ. Не утворює сукупності заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості – такі дії кваліфікуються за статтею, що передбачає заподіяння найбільш тяжкого ушкодження (якщо таке не носило характер мук чи мордувань), оскільки останнє включає в себе і ушкодження меньшого ступеня тяжкості.

Від легких тілесних ушкоджень потрібно відрізняти побої та мордування – відповідальність за них передбачено окремою нормою або вони є кваліфікуючими обставинами іншого складу злочину. Стаття 107 КК передбачає відповідальність за навмисне нанесення удару, побоїв та інших насильницьких дій, а ч. 2 ст. 107 – тих же дій з характером мордувань. Відповідальність за цією статтею наступає в разі, якщо ці дії не призвели до тяжкого тілесного ушкодження. Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом, суб’єктом злочину може бути особа з 16-річного віку.

Тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості можуть бути спричинені при вчиненні злочинів, в яких вони є кваліфікуючими або “обов’язковими” – в такому випадку вони не потребують кваліфікації за сукупністю.

Відмінність тяжкого тілесного ушкодження внаслідок якого сталася смерть від вбивства з необережності. Тяжке тілесне ушкодження, внаслідок якого сталася смерть, характерізується тим, що воно посягає відразу на два об’єкти: на здоров’я та життя. Крім того воно спричиняє два тяжкі наслідки: шкоду здоров’ю та смерть. Щодо кожного з цих наслідків – то у винного різне суб’єктивне ставлення до них: заподіяння тілесного ушкодження здійснюється навмисно (вина – умисел прямий чи евентуальний), а смерть заподіюється необережно. Тяжке тілесне ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, передбачено ч. 3 ст. 101 КК. Так кваліфікувати можно лише якщо тяжкий характер ушкодження охоплювався умислом винного і якщо винний передбачав цей наслідок. Злочин не може бути кваліфікований за ч. 3 ст. 101 КК, якщо смерть потерпілого сталася в результаті необережного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження.

Так безпідставно за ч. 3 ст 101 КК були кваліфіковані дії Т., який вдарив П. кулаком в обличчя, від чого П. упав і вдарився головою о бруківку. Внаслідок цього удару стався перелом кісток черепа, крововилив у мозок, від чого П. помер. Як було доведено, смерть П. сталася внаслідок удару головою о бруківку при падіння, а не від удару в обличчя. Доказів, що Т., заподіюючи удар кулаком в обличчя, мав намір заподіяти тяжке тілесне ушкодження, не було, тому дії Т. були кваліфіковані як вбивство з необережності за ст. 98 КК.

З точки зору кримінального права завдати смерть можливо лише шляхом завдання тілесних ушкоджень. Тому тілесні ушкодження, внаслідок яких виникає такий патологічний стан, як смерть, можна розділити на 3 групи:

Всі умисні тілесні ушкодження, внаслідок яких сталася смерть, якщо винний передбачав і свідомо бажав чи погоджувався з її настанням, утворюють умисне вбивство. (ст. 93 – 97 КК).

Умисні тяжкі тілесні ушкодження, внаслідок яких сталася смерть, якщо умисел винного був спрямований саме на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, а щодо смерті умислу не було, утворюють склад злочину, передбачений ч. 3 ст. 101.

Всі інші види тілесних ушкоджень – тяжкі необережні, середньої тяжкості умисні і необережні, легкі умисні, внаслідок яких сталася смерть, утворюють вбивство з необережності (ст. 98 КК).

Відмінність тяжкого тілесного ушкодження від замаху на вбивство. Навмисне тяжке тілесне ушкодження за багатьма ознаками подібне до замаху на вбивство. Відмінність між цими злочинами полягає в їх суб’єктивних ознаках: у спрямованості умислу і у змісті його інтелектуального моменту. Складність у розмежуванні замаху на вбивство і тілесного ушкодження має місце лише в тих випадках, коли тілесні ушкодження були вчинені з прямим умислом, оскількі замах на вбивство з непрямим умислом неможливий.

Для з’ясування змісту умислу враховують всі обставини злочину, засоби і знаряддя, кількість, характер і місця поранень, спрямованість ударів у життєво важливі місця людини, причини припинення злочинних дій, а також попередню поведінку потерпілого і винного, їхні взаємовідносини тощо.

Якщо між тілесними ушкодженнями та настанням смерті минув якись час, навіть тривалий, то це не свідчить, що смерть була заподіяна необережно. Значна перерва в часі між навмисним заподіянням поранення і смертю потерпілого не виключає можливості умислу винного на позбавлення життя потерпілого.



Обставини, що пом’якшують відповідальність.

Обставини, що пом’якшують відповідальність, передбачені статтею 40 КК України. Заподіяння тілесних ушкоджень за певних обставин, що пом’якшують відповідльність утворюють окремі склади злочинів. Такі склади передбачені статтями 103, 104, 105 КК України.

Заподіяння тяжкого або середнього ступеня тяжкості тілесного ушкодження в стані сильного душевного хвилювання. Стаття 103 передбачає заподіяння тяжкого чи середнього ступеня тяжкості тілесного ушкодження в стані сильного душевного хвилювання. Умисел, який виникає в такому стані, називається афектовним. Стан сильного душевного хвилювання є обов’язковим для кваліфікації за цією нормою. Стан сильного душевного хвилювання (фізіологічний афект) - це психічний стан, при якому інтенсивна емоція протягом короткого інтервалу часу панує в свідомості особи, і в результаті чого в значній мірі зменьшується здатність до усвідомлення нею своїх дій і керування ними. Для кваліфікації діяння за ст. 103 необхідні наступні умови:

Сильне душевне хвилювання викликано неправомірними вчинками (протизаконне насилля або тяжка образа тощо) потерпілого.

Протизаконні дії повинні бути реальними, не уявними, здатними викликати стан душевного хвилювання.

Раптовість виникнення афективного умислу і спричинення пошкоджень.

Пошкодження повинні бути нанесені особі, що викликала цей стан своїми неправомірними вчинками, а не третім особам.

Протизаконне насилля може бути фізичним (заподіяння пошкоджень, позбавлення свободи тощо) і психічним (погроза вчинити фізичну, моральну, матеріальну шкоду тощо). Крім того, воно повинно бути протизаконним – правомірне використання насилля не визнається таким, що здатне викликати фізіологічний афект. Насилля може бути направлено на винного чи на третіх осіб.

Тяжка образа – це така непристойна поведінка потерпілого, яка особливо принижує честь і гідність винного чи дорогих йому людей.

Для кваліфікації діяння за статтею 103 КК необхідно, щоб умисел виник саме в стані фізіологічного афекту і був реалізований негайно. Фізіологічний афект – це стан, який не може тривати довго і за цією статтею буде кваліфікуватися ушкодження, заподіяне саме в ці декілька хвилин. Таким чином, практика виділяє два проміжки часу: а) час між протиправними діями і виникненням стану сильного хвилювання і б) час між виникненням хвилювання і заподіянням ушкоджень. Перший інтервал, на відміну від другого, може бути коротким і тривалим. Юридичного значення ця обставина не має, так як для визначення наявності стану сильного душевного хвилювання враховуються індивідуальні особливості особи, призначається психологічна експертиза і оцінюються всі обставини справи у сукупності. Другий же інтервал повинен бути коротким. Заподіяння ушкоджень через певний проміжок часу з моменту виникнення афекту вже буде розцінюватися як умисне заподіяння ушкоджень на загальних підставах, а неправомірна поведінка потерпілого – як обставина, що зменьшує суспільну небезпечність діяння.

Умисне тяжке ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, скоєне у стані сильного душевного хвилювання підпадає під ознаки ст. 103 КК, а не ч. 3 ст. 101 КК. Взагалі, заподіяння тілесних ушкоджень в стані фізіологічного афекту навіть при наявності обставин, що обтяжують відповідальність, кваліфікується за статею 103 КК. Ст. 103 передбачає відповідальність тільки за умисне заподіяння ушкоджень – за необережне заподіяння ушкоджень тяжкого і середнього ступеня відповідальність наступає за ст. 105 КК.

Суб’єктом злочину є осудна особа 14-річного віку.

Злочином не визнається умисне заподіяння легкого тілесного ушкодження в стані сильного душевного хвилювання.

Заподіяння тяжких тілесних ушкоджень при перевищенні меж необхідної оборони. Перевищення меж необхідної оборони є більш пом’якшуючою обставиною, ніж стан сильного душевного хвилювання. Поняття необхідної оборони розкривається в статті 15 КК України. Згідно статті, необхідною обороною визнаються дії, здійснені в цілях захисту інтересів і прав особи, що обороняється або іншої особи, інтересів суспільства чи держави від суспільно-небезпечного протиправного посягання, шляхом причинення шкоди посягаючому, якщо такі дії були обумовлені необхідністю припинення посягання.

Діяння, чинені в стані необхідної оборони не є злочинними, вони суспільно корисні. Необхідна оборона – суб’єктивне право кожного, а захист інтересів суспільства чи держави – моральний обов’язок.

Відповідальність за заподіяння тяжких тілесних ушкоджень при перевищенні меж необхідної оборони передбачена ст. 104 ККУ. Для кваліфікації діяння за цією статтею потрібно:

Стан необхідної оборони, викликаний протиправними діями потерпілого.