Релігійна філософія, Детальна інформація

Ідеї Тейяра де Шардена значним чином вплинули на соціально-етичне вчення католицизму, зокрема на його модель майбутнього людського суспільства. Суспільство, на думку Шардена, має свою історію, де взаєморозчинені "град земний" і "град божий" (церковна спільність). У своєму розвитку воно рухається по шляху універсалізації зв'язків між країнами та народами до стану "великої монади". Суспільний еволюціонізм Тейяра де Шардена передбачає конвергенцію та уніфікацію, означає падіння всіх інтелектуальних, політичних, національних та мовних бар'єрів. Спочатку, на його думку, виникнуть єдина загальнолюдська культура, наука, релігія, мораль, які стануть певними засобами захисту від усіх бід сучасності. Фактором, котрий обумовлює об'єднання людства в єдине ціле, вважає Тейяр де Шарден, є християнська любов. Саме вона є рушієм еволюції суспільства, дає змогу людині об'єднатися з людиною, а через ноосферу — з "точкою Омега" без втрати особистої індивідуальності.

Проте історія людства у Тейяра де Шардена врешті-решт переростає в есхатологію (релігійне вчення про кінцеву долю світу і людства), а саме життя суспільства еволюціонує від матерії до вищих форм психізму.

Католицький еволюціонізм Тейяра де Шардена виявився нездатним сприйняти ідею саморозвитку і самоорганізації матерії. Процес еволюції в його концепції має обмежений характер, він починається з певної точки ("переджиття") і закінчується в "точці Омега".

Розробка в рамках офіційної доктрини єдиного вчення про людину та суспільство для соціальне різнорідної пастви стає все важчою. Тому частина католицьких філософів для пояснення діяльності людини та функціонування суспільства намагається трансформувати соціальну філософію католицизму в своєрідну соціальну теологію, або "теологію земних реальностей". Остання містить у собі: "теологію праці", "теологію культури", "теологію політики", "теологію миру", "теологію визволення".

Релігійні екзистенціалісти (Бердяєв, Ясперс, Марсель, Тіллих) визначають природу іншого як “трансценденцію”, що відкривається в акті віри. Божественне трактується в дусі “апофатичної теології” не визнає ніяких позитивних визначень божества.

Визначення трансцеденції через заперечення особливо характерно для Хайдегера, у якого трансценденція виступає як “ніщо”. У християнських мислителів (Бердяєва, Марселя) характеристика трансценденции носить відбиток цінностей віри: віри, надії, любьви; так наприклад, по Марселеві, Бог є “абсолютне Ти” - самий інтимний і надійний друг. У близького іудаїзму Шестова помітні відзвуки старозавітних настроїв.

При всіх розходженнях між собою релігійні екзистенціалісти не уявляють існування божественного поза актом віри, тобто відкидають догматичне існування Бога як передумови віри, Божественне реально існує лише в акті віри. Поза устремлінням до трансценденції відбувається деградація людської реальності. Але екзистенція  - це буттєва характеристика людської реальності.

Звідси і характерне для екзистенціалізму феноменологістичний опис ситуацій духовної кризи.

Спонукання до справжнього існування міститься в таких феноменах, як “страх”, “екзистенціальна тривога”, “нудота”, “нудьга”.

Релігійний екзистенціалізм кличе людину від світу до бога, до самозаглиблення, що дозволяє знайти новий, “трансцендентнмий” вимір буття. Самозаглиблення є разом з тим і розширення границь індивідуального Я.

Релігійний екзистенціалізм явно являє собою феномен оновленого руху, породженого кризою релігії і поширення бездуховності в сучасному світі.

15

14

13

12

11

10

9

8

7

6

5

4

3

2

1