Богдан Хмельницький - найвидатніший гетьман України, Детальна інформація

БОГДАН ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ (1648—1657)

Богдан-Зиновій Хмельницький, який провів глибоку межу поміж добами історії України, поклав початок Української Козацької Держави, був найбільшим державним мужем, що його будь-коли мала Україна, — так характеризував його один з найвидатніших дослідників тієї доби, В. Липинський.

Проте, хоч порівняно не так багато років відділюють нас від Б. Хмельницького, ми знаємо про нього дуже мало, а саме життя його овіяне легендами. Невідомо навіть точно, де й коли саме він народився. Не підлягає сумніву, що походив Богдан Хмельницький з шляхетської родини, бо користався гербом «Абданк», але з котрої частини України походив — невідомо. З усіх гіпотез найбільше заслуговують на довір'я дві: за одною — рід Хмельницьких походив з Галичини, з Хмельника на Перемищині, бо в Галичині вже з XVI ст. зустрічаються Хмельницькі; за другою гіпотезою — рід його походив з Переяславщини; один із сучасників — князь Заславський — називав його «переяславським козаком». Богдан Хмельницький дійсно мав зв'язки з Переяславом: мав там власний двір, одружений був з переяславською мешканкою, Ганною Сомківною, брат якої пізніше був полковником Переяславським; там Хмельницький тримав до хрищення майбутнього гетьмана Павла Тетерю. З Переяславом зв'язані видатні події: 1649 року Богдан приймав там польських послів, а 1654 року відбулася там рада з московськими послами.

Рід Хмельницьких був незаможний. Батько майбутнього гетьмана, Михайло, служив у коронного гетьмана Жолкєвського в Жовкві, потім у зятя Жолкєвського, Яна Даниловича, на Львівщині, і переїхав з ним, коли його призначили Старостою Корсунським та Чигиринським. Михайло Хмельницький був осадчим Чигирина та Лисянки. У Чигиринському повіті він був податковим писарем і згодом — підстаростою. Під Чигирином мав хутір Суботів. 1620 року Михайло Хмельницький із сином Богданом-Зиновієм брав участь в поході на Молдавію і був забитий під Цецорою. Його вдова одружилася вдруге з польським шляхтичем Ставецьким.

Реєстрові козаки, що пливли човнами, збунтувалися, перебили всіх старшин, крім Михайла Кричевського, і перейшли на бік Хмельницького. Біля балки Жовті Води Хмельницький напав на польський авангард, що був під проводом Стефана Потоцького. Реєстрові козаки з війська Стефана Потоцького також приєдналися до нього. Військо Стефана Потоцького було знищене, а сам він тяжко поранений, потрапив у полон до татар і помер. Живим залишився один лише челядник, який сповістив гетьманів про поразку. Вони почали відступати, але Хмельницький наздогнав їх 26 травня 1648 р. біля Корсуня і розгромив. Поразка поляків була повна. Обидва гетьмани опинилися в татарському полоні.

Тим часом Владислав IV помер і поляків охопила паніка: ні короля, ні гетьманів, ні війська. Паніку підсилило повстання селян на Київщині, які почали бити панів, жидів, палити польські маєтки. Повстання перекинулося на Полтавщину, на Вишневеччину. Сам князь Єремія Вишневенький ледве втік до Польщі.

Згідно з конституцією, під час міжкоролів'я канцлер мусів подаватися на демісію, але, зважаючи на тяжкий стан країни, канцлер Оссолінський почав правити нею сам. Спішно скликано соймики, асигновано кошти на 70.000 найманого війська. Обрано нових гетьманів: князя Домініка Заславського, Миколу Остророга та Олександра Консцпольського.

Хмельницький дійшов до Білої Церкви. Вдаючи, що не знає про смерть короля, він вислав до нього листа, в якому вимагав збільшити реєстр козаків до 12.000, повернути православним церкви і виплатити козакам платню за 5 років. Такі скромні умови запропонував був Хмельницький після перемог при Жовтих Водах та Корсуні. Ці умови конвокаційний сойм прийняв, і оголошено було перемир'я.

Богдан Хмельницький тоді ще й сам не розумів Грандіозних форм того повстання, що він підняв, щоб помститися за власні образи. Його лякали селянські повстання, і він намагався втихомирити їх. Однак, повстання ширилося по всій Україні — на Поділлі, Волині. Ватажком їх став Максим Кривоніс, шотландець з походження. З польського боку виступив Єремія Вишневецький, який мордував повстанців, вбивав їх і тим ще більше розпалював ненависть.

Тим часом військо Хмельницького збільшувалося спольщеними українськими шляхтичами, які переходили на його бік після поразки під Жовтими Водами та Корсунем, серед них були — майбутній військовий писар та вірний співробітник Хмельницького Іван Виговський, С. Мрозовицький-Морозенко, брати Іван та Данило Нечай, Іван Вогун, Кричевський. Деякі з цих людей мали освіту, яку здобули в закордонних університетах, мали державний досвід. Вони зайняли високі посади у війську, поруч з старими полковниками, здебільшого з Запоріжжя, як Джеджалій, Бурлій, Вишняк, Гиря, Нестеренко, Топига та інші.

Селянські повстання і терор, що його вносив Вишневецький, примусили Хмельницького поновити рух, бо тільки таким способом міг він тримати в руках повстанців. Знову закликав він татар. 3-го липня 1648 року поновилися воєнні дії.

Сили противників були майже однакові: бл. 100.000 чоловіка і 100 гармат мали поляки, бл. 118.000 мав Хмельницький, але в тім числі було коло 40.000 слабо озброєних повстанців-селян, які часто тільки заважали діям. Слабістю польського війська був його величезний обоз: до 100.000 возів з винами, припасами, посудом, одягом панів. На кордоні Поділля та Волині, під Пилявцями, 23 вересня 1648 року польське військо було розбите. 80 гармат і десятки тисяч возів забрали козаки. Цю здобич оцінювано на декілька десятків мільйонів злотих. Польське військо тікало на захід. За ним ішли козаки. Вони здобули Збараж, Вишневець, Броди і 8 жовтня підступили під Львів.

Богдан Хмельницький обложив Львів, але задовольнився окупом у 200.000 червінців та крамом на півмільйона червінців і рушив на Варшаву. Рух Хмельницького викликав великі селянські повстання в Галичині й на Волині. Селяни палили замки, палаци, вбивали шляхту. Хмельницький не врахував значення цих повстань і не використав їх.

Не зважаючи на погром польської армії, Хмельницький вважав, що воює він не з державою, не з королем, а зі шляхтою. Він вислав до Польщі послів з вимогою обрати на короля брата ВладиславаIV — Яна-Казіміра. Неясно, чому наполягав він на кандидатурі цієї обмеженої, малоінтелігентної людини. Новому королеві Хмельницький ставив умови: амнестія дляг всіх, хто брав участь у війні залежність гетьмана лише від короля, скасування церковної унії поновлення козацьких прав, збільшення реєстру козаків, право виходу на море, територіяльна автономія України.

Чекаючи на відповідь, Хмельницький зупинився в Замості, де й дістав вісті обрання на короля Яна-Казіміра. Причину, яка спинила рух Хмельницького на Польщу, тлумачиться по-різному. Насамперед — військо було втомлене, серед нього ширилися хвороби, стояла вже пізня осінь, і похід серед ворожого польського населення був дуже небезпечний; полковники відрадили Хмельницькому йти далі. З другого боку шанси Польщі значно піднялися, бо в жовтні 1-648 року підписано в Мюнстері мир, який закінчив 30-літню війну, і Австрія, союзниця Польщі, могла діяти на її боці. Але головним було те, що Хмельницький ще не мав на меті нищити Польщу, він хотів лише встановити там уряд, який виконав би домагання козаків. Полковник Силуян Мужиловський писав, що король Ян-Казімір до обрання обіцяв Богданові «бути руським королем» і підтвердити все, що козаки «через шаблю узяли». На бажання короля Хмельницький залишив Замостя і рушив до Києва.

ВІД ПОВСТАННЯ ДО ВИЗВОЛЬНОЇ ВІЙНИ

На Різдво 1649-го року Богдан Хмельницький тріюмфально в'їхав до Києва. Його зустрічали» як героя-визволителя України з польської неволі, як нового Мойсея. Єрусалимський патріярх Паїсій, митрополит Київський Сильвестер Косів, духовенство, професори Киево-Могилянської Колегії, спудеї влаштовували пишні акти, виголошували панегірики. В Києві чекали посли Молдавського та Волоського господарів і Семигородського князя.

Перебування в Києві відіграло велику ролю в формуванні психології Богдана Хмельницького. Розмови з патріярхом і київською елітою відкрили йому очі на те, що сталося в Україні. Він збагнув, що то було не повстання селян проти панів, не помста магнатам за сваволю та утиски народу, а велика війна за незалежність України, за створення держави. Перемоги під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями, переможний похід до Замостя створили нову ідеологію українців: вони зрозуміли свою вагу, свою силу. До війська Хмельницького, як згадано вище, переходило багато спольщених українців-шляхтичів, людей з широкою освітою, які сприяли створен-ню державницької ідеології Богдана."

ПОВСТАННЯ ПЕРЕТВОРИЛОСЯ НА РЕВОЛЮЦІЮ

У лютому 1649 року, коли Хмельницький був у Переяславі, приїхали до нього посли від короля Яна-Казіміра. Хмельницький розмовляв з послами не як ватажок повстанців, а як володар України.

«Виб'ю з лядської неволі руський народ увесь! — казав він. —Перше я за свою шкоду і кривду воював, тепер буду воювати за нашу православну віру... Поможе мені в тому чбрнь уся — по Люблин, по Краків, і я 'й' не відступлю, бо це права рука наша, щоб ви (польські пани), знищивши хлопів, і на козаків не вдарили. Буду мати тисяч 200, 300 своїх, орду при тім... За границю війною не піду, шаблі на турків і татар не підіму. Досить маю в Україні, Поділлі і Велиш тепер... у князівстві Ідоїм по Львів, по Холм і Галич»." Таку широку програму розгорнув Богдан Хмельницький перед польськими послами у 1649 році. Властиво, цю програму зберіг він до кінця свого життя. Серед послів був сенатор, воєвода Брацлавський, а пізніше і Київський — Адам Кисіль, один із найвидатніших українських патріотів та політичних діячів XVII століття. Він походив з волинської шляхти, був одним із найзаможніших магнатів та провідником непокозаченої православної шляхтеї і виступав в соймі та в сенатів обороні українського народу і православної віри. Але він був противником повстання і вважав, що між Польщею та Україною можна знайти компроміс. Кисіль не раз брав участь як представник Польщі в переговорах з козаками. За відданість інтересам Українипольська шляхта вважала його «зрадником». «Я майже зів'ялий, ввесь - умучений і на здоров'ї скалічений, — писав Кисіль Хмельницькому в 1651 році, — три роки ганяю... від сойму почавши, доосі постійно зношуся з королем, щоб кров християнська не лилася, щоб остання частина народу нашого козацького не згинула». Так характеризував він свою діяльність з першого року повстання Хмельницького."

В особах колишніх друзів Хмельницького і Киселя стали один проти одного патріоти, віддані Україні діячі, бо йшли вони різними шляхами і розділяла їх різниця ідеології і тактики,

Перед Хмельницьким стояло тяжке завдання. Боротися з Польшею" щею своїми лише силами Україна не могла, бо Польща не тільки мала великі власні військові сили, але й була багатою державою, що могла користатися найманим військом. Татари виявили себе як ненадійні союзники, які грабували населення і виводили ясир. Отже треба було шукати інших союзників.

У перших же місяцях повстання 1648 року Хмельницький мусів звернути увагу на Московщину. З 1647 року між Москвою і Польщею існував оборонний союз, спрямований проти Криму, але поскільки татари стали союзником Хмельницького, московсько-польський союз міг обернутися проти України. Богдан Хмельницький щоб не допустити спільного виступу Польщі та Московщини проти України, ще в 1648 році радив цареві Олексієві, скориставши з нагоди, зайняти Смоленськ і заявити претенсію на польський престіл." Ідею союзу з «одновірною» Москвою підтримував і патріярх Паїсій. Ще гостріше стало питання про цей союз у 1649 році, йоли Хмельницький готувався до нової війни з Польщею. Силуян Мужилов-ський, український посол до Москви, пропонував цареві на початку того року окупувати Сіверщину, щоб забезпечити Україну з півночі, просив хоч би дипломатичної інтервенції для захисту прав Православної Церкви в Речі Посполитій, але Москва не допомогла Україні."

Шукання союзу привело Хмельницького до першої коаліції україно-турецько-татарської, яку створив він тоді, коли не вдалося зреалізувати союзу з Молдавією та Семигородом.

Війна була неминуча. ЇЇ диктували настрої селян: «вся чернь зброїться, смакуючи собі свободу від робіт та податків, і навіки не хоче мати панів, — писав сучасник. — Так чернь роз'ярилася, що або знищити шляхту, або сама згинути хоче». З другого боку Польщу лякали чутки, що Богдан Хмельницький творить «вільне' князівство козацьке», «відокремлену державу».18

На початку літа 1649 року 200-тисячне польське військо посунуло на Україну. Хмельницький, мавши лише коло 70.000 козаків, не рахуючи селянських повстанців, та стільки ж татар, обложив у Збаражі польську армію і тримав Її в облозі півтора місяця.

Тим часом з півночі на Україну виступив Литовський гетьман Радзівілл. Під Лоєвом полковник Станіслав-Михайло Кричевський дав йому відсіч, але сам загинув у бою.

На допомогу польській армії прийшов король з новими силами. Хмельницький оточив королівське військо під Зборовом, але канцлер Оссолінський підкупив хана Іслам-Ґерея, і той поставив вимогу Хмельницькому: замиритися з королем, або татари перейдуть на бік поляків. Хмельницький примушений був погодитися.

.Підписаний 18 серпня 1649 року Зборівський договір мав такі пункти: В межах Польської держави утворюється автономна область, до якої входять воевідства: Київське, Брацлавське та Чернігівське — від Случі до Дністра, частини Волині, Поділля. Цією областю управляє гетьман. Вона має своє військо — 40.000 реєстрових козаків. Решта — селянство — мусить повертатися до панів і відбувати панщину. Королівська адміністрація та польські пани можуть повертатися на свої місця. Православна Церква дістає права рівні з Римо-Католицькою. Унія касується. Єзуїтські школи в Києві ліквідується.