Богдан Хмельницький - найвидатніший гетьман України, Детальна інформація

\x2431\x6000\x1884\x6101\x0324

\x2431\x6000\x0484\x6101\x0324

\x1100\x0484\x1201\x6864\x0101\x3100$\x8460\x0104

\x2431\x6000\x0484\x6101\x0324

[ подав царському урядові про переговори в Переяславі. Цей звіт не можна вважати за цілком вірний, бо він мас ознаки пізнішої переробки, а про неточність його промовляє такий деталь: Бутурлін писав, що на Переяславській Раді зібрався «весь народ» і в церкві присягало «велй-кое мнежество всяких чинов людей» — тоді, як відомо навіть імена тих, ще присягали, разом 284 особи.

Далі — протягом двох днів Хмельницький з Виговським та посли обговорювали деталі угоди, в тому числі — бажання гетьмана, щоб на Україну, власне до Києва, прийшло московське військо. Це було важливе дйя України не як оборона, бо що могли зробити навіть 3.000 московського війська, коли йшлося поо 60.000 реестрових козаків та 350-тисячну армію, що стояла під Жванцем. Але це було конче потрібне для України, як доказ, що не існувало вже й тіні залежнОсти від Польщі, — це було найголовнішим на'той момент."

На тому закінчилися переговори гетьмана з посольством царя. О. Оглоблин у кількох словах резюмує сенс переговерів: 1) встановлено військовий союз України з Московщиною, гарантований протекцією Московського царя над Україною та 2) дано гарантію царем про збереження всіх прав і вольностей Української Держави."

У Переяславі сталася ще одна дуже важлива подія. До Вутур-ліна прибули делегати від старшини, які просили затвердити Їх на різних посадах, не повідомляючи про це гетьмана. Бутурлїн відмовив їм. Цікаві прізвища деяких з прохачів: батькова брат Ви-говського, батько майбутнього гетьмана Мазепи, Силуян Мужалов-ський — видатний дипломат, посол до Москви в 1649 та 1693 рр., зі свояками та інші. Цей епізод оцінюють дослідники по-різному. М. Грушевський та А. Яковлів не надавали йому значення. О. Оглоблин, навпаки, вважає, що то була «перша щілина в єдиному українському фронтів Правда, московський уряд не звернув тоді на це уваги, але надалі «Москва занотувала цей факт — і раніше чи пізніше використала... ці розбіжності серед керівних кіл України».

З Переяслава поїхали московські посли по Україні приводиа'и до присяги людність. Справа ця виявилася складною. В Києві митрополит Сильвестер Косів заборонив усім підлеглим йому людям присягати. Відмовилися присягати полковник Богун, Кропив'янеьки^ Полтавський, Уманський, Брацлавський полки, Чорнобиль тощо.

РАТИФІКАЦІЯ ДОГОВОРУ В МОСКВІ

У березні 1654 року посольство від України в складі військового судді Самуїла Зарудного та полковника Павла Тетері з почетом прибуло до Москви. У Москві бажали, щоб приїхав сам Богдан Хмельницький, але він не поїхав. Посли везли акредитивні грамоти від гетьмана, «Статті» (т. зв. 23 статті), текст Зборівеького договору та низку листів. Оригінали цих документів но збереглися. Збереглися лише московські переклади.

У грамота гетьман виступає, як репрезентант «Руської Держави», і це виразно підкреслює, що вона не перестала існувати й після Переяславської угоди. «Статті дійшли до наших часів у зіпсованому вигляді і, очевидно, були переставлені. Не зважаючи на це, видно, що основна їх ідея — встановлення таких міждержавних відносин між Україною і Москвою, при яких за Україною застерігається державна самостійність — зовнішня і внутрішня.

На грамоту гетьмана та «23 статті», що їх А. Яковлів вважав за проект договору, цар дав послам відповідь, яка була ратифікацією договору. Таким чином, статті проекту, царські резолюції й жалувана грамота «становлять повний текст договору 1654 року», — писав А. Яковлів. Тож по сутті це був не Переяславський, а Московський договір, укладений на підставі Переяславського.

ХАРАКТЕР ТА ЗНАЧЕННЯ МОСКОВСЬКОГО ДОГОВОРУ 1654 РОКУ

В історичній науці і до цього часу нема сталої думки щодо характеру Переяславського договору. Сучасники вважали, що це був договір, який жадною мірою не порушував суверенних прав України. Першими зрозуміли це в Москві, для якої Україна була окремою державою. В «Статейному списку» Бутурліна протиставляться — «Московское государство й Войска Запорожского Украйна». Заява московського уряду про те, що Ян-Казімір «клятву свою на чем присягал, переступил, а подданьїх своих, вас ... тем от подданства учинил свободньїми», потверджує, що московський уряд визнавав Україну в момент укладення договору свобідною державою.

Треба мати на увазі, що поняття «підданий» у XVII ст., не означало «підданого» в сучасному розумінні: так називали царів, володарів держав, що вступали в договірні відносини з Москвою, шукаючи у неї протекції. Піддані в сучасному значенні слова в XVII ст. називалися «холопами» до бояр та князів включно. За Петра І

слово «холоп» замінено словом «раб», і лише Катерина П в 1786 році заступала його терміном «верньїй подданньїй».

В офіційному совєтському виданні документів, що стосуються до Переяславської угоди, вміщено 10 листів Хмельницького, в яких просив він московський уряд допомогти в боротьбі з Польщею. Майже всі ці листи редактори називають проханнями про «включение Украиньї в состав России» (т. III, стор. 195) або про «воссоедине-ние» (т. П, стор. 132, 177; т. III, стор. 364, 365, 381).

Аналіза цих документів показує щось інше. В деяких листах Хмельницький писав у неясних виразах про своє бажання, щоб цар був для України «государем й царем, яко православнеє свети-ло» (т. II, стор. 132), або «царем й самодержцем бьіл» (т. II, стор. 177 — 1669 р., З травня). В пізніших документах виразно йде мова про військову допомогу, прийняття «під високу руку» (т. III. стор. 1^95 — 3652 р., 21 лютого), «під кріпку руку» (т. III, стор. 364 — 1653 р., серпень), «ратню руку помочі» (т. III, стор. 365 — 1653 р., серпень) і т. ін.

Московський уряд вважав, що договір з Україною був дійсний тільки за життя Богдана Хмельницького, і поновлював його з кожним наступним гетьманом, дещо змінюючи, але завжди називаючи акт 1654 року договором. Навіть Петро І писав у наказі 1722 року, утворюючи Малоросійську Колегію: «... чинить ... как определено в помянутьіх Хмельницкого договорах». Якщо так розуміли акт 1654 року навіть у XVIII ст. — е логічним, коли стольник Хлопов писав у 1663 році: «в Малороссийском государстве»," а в далекому Пекіні року 1770 на нагробку українського ченця викарбувано: «родом из Королевства Малороссийского, полка Ниженского».

В Україні твердо знали, що Переяславсько-московський договір не позбавляв Її суверенних прав. Договір цей зафіксував союз з Московіею на добровільних засадах, звільняв Україну від під-леглости Польщі.

Року 1655 Богдан Хмельницький казав польському послові, Станіславові Любовицькому: «Я став уже паном всієї Руси і не віддам її нікому». Тут характеристичний вираз «уже», себто після договору з Москвою. Доказом незалежности України були ті численні союзи, що Їх укладала вона після 1654 року з різними державами.

Поняттю про Українську державу відповідали нові титули, з якими зверталися до Богдана Хмельницького: його називали — «Гетьман з Божої милости», «Государ», «Зверхній владця», «Зверхній властитель», «нашої землі Начальник і Повелитель» (так називав митрополит Сильвестер Косів). 1657 року в листах до господаря Волощини Богдан Хмельницький називав себе «Сіетепііа сіі-уіпа Оепегаїіз Пих Ехегсіїит 2арогоуіепзі єит», а в листі до курфюрста Врандебурзького — «Вих Сопогі.ит 2арогоуіепві зит». Іван биговський у розмові з московськими послами казав: «Як цар у своїй землі, так гетьман у своїм краю князь або король». Як належало дружині монарха, гетьманова Ганна Хмельницька мала свій двір; її штат складався із знатних жінок. Вона сама видавала універсали. ЇЇ універсал Густинському манастиреві 22 липня 1655 року підписаний — «Гетьманова Анна Богданова Хмельницька» з печаткою та родовим гербом «Абданк»."

Традиція щодо характеру Переяславсько-московського договору залишалася в Україні довгий час. Пилип Орлик у «Виводі прав України» дав блискучу характеристику Переяславської угоди: «Найсильнішим і найнепереможнішим аргументом і доказом суве-ренности України — урочистий союзний договір, заключений міх царем Олексієм і «станами» України... Цей такий урочистий і докладний трактат, названий вічним, повинен був, здавалося, назавжди установити спокій, вольності й лад на Україні»."

•Сучасники чужинці добре розуміли нове становище України. Вже 16 березня 1654 року польський шляхтич Павло Олекшич писав полковникові Богунові: «Хмельницький, бувший вашим товаришем, нині став вашим паном». Для Польщі козаки перестали бути «збунтованими рабами», і вона почала шукати шляхів для замирення з Україною. Року 1655 звернулася вона за підтримкою до Криму. Посол польський сказав ханові, що Богдан Хмельницький будує «осібну державу», яка буде могутньою та небезпечною сусідкою Криму. Року 1656 польські дипломати переконували Семи-городського князя, що Богдан Хмельницький, «маючи владу над усіма руськими землями, стане монархом, що матиме 100-тисячну армію».

Так розуміли становище України після 1654 року політики. Шведський король Карл-Ґустав IV писав Хмельницькому в 1656 році: «Ми знали, що між Великим князем Московським і народом Запорізьким зайшов певний договір, але такий, що полишив свободу народові цілою і непорушною»." Французькі урядові кела вважали, що Переяславський договір потрібний був Україні як тимчасовий перепочинок у боротьбі з Польщею, що мета Хмельницького — бути володарем України. 1657 року посол австрійського цісаря, архиєпископ барон Парцевич, вітав Богдана Хмельницькоге та його «вельможних і славних радників, що становлять цю славну й войовничу республіку»^ Дійсно, бачимо низку договорів різних держав з Україною, як повноправною, незалежною державою.

Не зважаючи на теке одностайне розумінння сучасниками суті угоди України з Москвою, в історіографії не лише московській, але й в українській, як вище зазначено, і досі не встановилося твердої опінії про те що саме являла собою ця угода.

Не зупиняючись на загальноприйнятій російеькій версії про повне підданство України, яка спростована вже наведеними вище фактами, зупинимооя на таких поглядах: 1. Унія України з Москвою: а) реальна (М. Дьяконов, О. Попов); б) персональна (В. Сергеевич, Р. Лащенко); 2. васалітет (В. Мякотін у своїх перших пра-цях, М. По-кровеький, почасти М. Грушевський, І. Крип'якевич, М. Слабченко, Л. Окіншевич, М. Петровськии, А. Яковлів у своїх перших працях); 3. Протекторат (почасти М,-Грушевський, І. Крип'якевич, Д. Дорошенко, Б. Крупницький, А. Яковлів у пізніших працях); 4. Псевдо-протекторат (Б. Галайчук); 5. Остання думка: Переяславська угода — мілітарний союз двох держав (Її висловив перший В. Липин-ський, а підтримали — І. Борщак, почасти А. Яковлів в останніх творах, 0« Оглоблин)."

Мілітарний союз, спрямований в першу чергу проти Польщі, мав деякі риси протекторату Москви. Такого ж типу були договори, що їх укладав Хмельницький з Кримом, Туреччиною. Григор Орлик писав: «Хмельницький прийняв опіку московського царя для краю й нації з усіма правами вільної нації. Але перфідія московського царя була причиною, що негайне після смерти Хмельницького права козацької нації почали порушатися москалями»...

УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО