Церковне життя в Україні, Детальна інформація

чок між духовенством і мирянами. Щойно заснована церква майже не мала еконо-

мічної бази. Ще серйозніше стояла проблема нестачі священнослужителів. Поспіш-

не й часто випадкове висвячення єпископів і священиків вело до того, що відповідаль-

ні посади інколи займали недостатньо підготовлені особи, які зрештою виявлялися

ще й податливими на тиск з боку уряду. По мірі того як ці недоліки стали випли-

вати на поверхню, зростання УАПЦ уповільнювалося. Проте, залишаючись серйоз-

ною перешкодою впливам Російської православної церкви (яку підтримували духо-

венство й особливо ченці, російська меншість та консервативні елементи українсько-

го населення), вона зберігала за собою прихильність величезної більшості право-

славних на Україні.

Набагато серйознішу загрозу для УАПЦ являла політика уряду. Занепокоєні

несподіваними успіхами української церкви, радянські власті застосували до неї

принцип «поділяй і володарюй». Вони сприяли виникненню на Україні дисидентських

церковних груп, що підривали не лише Російську православну церкву, а й її україн-

ську суперницю. На початку 1920-х років власті підтримали «прогресивну» групу під

назвою «Активістська Христова церква» - фракцію, що відкололася від патріаршої

церкви. Коли цій групі не вдалося здобути популярність на Україні, власті стали опі-

кати новостворену Соборно-єпископальну церкву, що з'явилася у 1925 р. під керів-

ництвом Теофіла Бульдовського. Виступаючи за церковну незалежність України,

якої, на її думку, слід було добиватися канонічними шляхами, ця церква, проте, від-

крито займала проурядову позицію.

Незважаючи на всі тактичні заходи, уряд не зміг знищити чи підкорити УАПЦ.

Навпаки, попри всі свої недоліки вона дедалі зростала. Відтак у 1926 р. радянська

влада розпочала фронтальний наступ, наклавши високі податки на українські пара-

фії та обмеживши діяльність духовенства. Незабаром після цього власті звинуватили

митрополита Липківського і ряд його прибічників в українському націоналізмі, за-

арештували їх і розпустили Всеукраїнську Церковну Раду. Хоч УАПЦ дали проісну-

вати ще кілька років, було очевидним, що її, як і взагалі релігію в СРСР, чекало по-

хмуре майбутнє.