Політичний портрет В. Жириновського, Детальна інформація

Політичний портрет В. Жириновського
Тип документу: Реферат
Сторінок: 3
Предмет: Політологія
Автор: фелікс
Розмір: 0
Скачувань: 1361
"За кордоном,- вважає він, - на цих процесах я мільйонером став би, а тут витрачаєш сили, здоров'я, час... але безкарно наступати собі на ноги я не дам". А вони наступають. Часопис "Столиця" помістив на обкладинці колаж: половина особи Жириновського, половина - Гітлера. Жириновський зажадав компенсації за образу і виграв процес. Часопис виплатив 5 тисяч рублів (у ту пору суму пристойну) і помістив вибачення: "Простіть нас, Володимир Вольфович!", а поруч новий колаж: його голова з туловищем зебри. Проте це очевидно перший випадок у вітчизняній практиці, коли графічне зображення визнане образою.

11 червня 1991 р. у "Московському комсомольці" з'явилося звинувачення, що "демократія по Жириновскому - це суміш військової диктатури червоно-коричневих полковників та генералів і великодержавного шовінізму". Йому були приписані (Жириновський відмовився від цих слів) дуже ефективні методи боротьби з безладдями: "придушити танками пару мільйонів непокірливих демократів". Цитата стала легендарною.

У однієї з передач програми "Вести" був показаний монтаж - гавкаючий собака і виступаючий Жириновський. Телебачення і преса зробили Володимира Вольфовича популярним. Деякі його супротивники навіть пропонували "накласти мораторій на розмови про Жириновського", оскільки "кожна нова лайлива стаття тільки працює на нового лідера лібералів, створює йому рекламу". Але їх спростував відомий публіцист Леонід Радзиховський у статті "Песимістична комедія", присвяченої нашому герою: "Пізно! Він уже вирвався "на оперативний простір", ім'я й образ запам'яталися, і тепер навіть гробове мовчання демократичної преси не викине Жириновського з пам'яті співгромадян".

Та й спробуй не звертати уваги: січень 1993 р. - скандал із відправленням в Ірак "бойовиків ЛДП". 24 січня в аеропорті Шереметьево-2 Володимир Жириновський з оркестром виряджає у шлях десять "інтернаціоналістів", серед яких: підривник (полковник з афганським досвідом), лікар і декілька молодих бойовиків, усерйоз настроєних "поганяти шейхів по Перській затоці". Полковник же має намір у порту Басра "рвонути декілька американських кораблів". Жириновський також просить Міністерство оборони вирішити питання про перекидання ще 30 бойовиків в Ірак. Шум, організований кампанією, можна оцінити за заявою статей: "Бойовики Жириновського летять в Ірак займатися тероризмом! Російські влади не в силах цьому перешкодити!", "Ховайте сірники від Жириновського!", "Соколи Жириновського летять в Ірак", тощо. Через декілька днів усе це виявляється організованим блефом, навіть за віком лише двоє з "групи найманців" підходили в бійці Саддама. Ніхто дотепер не знає, чи були вони в Іраці. Але Жириновський на тиждень залучив до себе увага преси, МІДу, посольств Іраку і США...

Лідер ЛДП робить численні партійні візити. Найбільш ефективними були візити в Німеччину і Швейцарію, тоді були встановлені офіційні стосунки з Німецькою народною спілкою (Німеччині Жириновський приділяє особливу увагу: він вважає корисним відтворення "Антанти", але вже з участю Німеччини, заявляє, що союз з Німеччиною повинен стати стратегічно важливим для Росії (іншими союзниками він вважає Сербію, Кубу, Ірак, надійними і вірними сусідами хотів би бачити Японію, Китай, весь арабський світ). Водночас Жириновський вважає, що керівництво Німеччини повинно виплатити компенсацію за кожну вбиту радянського людину, кожну постраждалу від фашистської навали сім'ю. "Як сплачують вони за збитки, нанесениі, наприклад, німецьким євреям". Про свої останні візити Жириновський розповідає так: "Я не тільки по улюблених пивних закладах Гітлера ходив, але в Кенігсберзі відвідав могилу Канта, могилу російського філософа Ільїна в Цюріху. Я був там першим російським громадянином за багато років. Постояв над могильною плитою, посумував... Привезену гуманітарну допомогу - 5 комп'ютерів, - віддав московським школярам". У Франції Жириновський зустрічався з Ле Піною, причому протекцєю йому в цьому став відомий письменник Едуард Лимонов, у той час член "тіньового кабінету" Жириновського.

Популярність лідера партії не падає, і, як висловився один із делегатів 24 квітня 1993 р. IV з'їзду ЛДП, "дарунок божий Жириновського належить не йому, а Росії. І призначений він для її порятунку".

На з'їзд прибуло 420 делегатів і гості: представники парламенту Фінляндії, Німецької народної спілки, Партії арабського соціалістичного відродження "Баас" (чекали сина Саддама Хусейна). На з'їзді був обраний керівний орган. Як охарактеризував його склад глава партії, "усі чоловіки, усі молоді, в усіх по півтори вищих освіти". Сформулював Жириновський і мету партії: "Ми концептуалісти, патріоти, державники, через півтора року ми будемо при владі". Для цього, за словами Володимира Вольфовича, доведеться відправити в холодну 2 тисячі представників команди Єльцина в Москві, 500 у Санкт-Петербурзі і 3 тисячі в інших містах Росії. Жириновський часто буває роздратованим, найбільше роздратування у Володимира Вольфовича викликало перетворення "демократичної Росії" у партію нуворишів, що незграбно намагається грати в еліту товариства, хоча на пропаганді цей рух набув авторитету близькості до народу, демократичності. "У деморосів зараз, - говорить Жириновський, - головний герой Андрій Болконський, а раніш був Герасим із "Муму".

Він попереджує, що не буде розплачуватися за набрані теперішньою владою іноземні борги. "Нехай про це знають сьогодні, до того, як вони будуть давати... Нехай віддають ті, хто позичає. Не можуть - нехай не позичають".

Незважаючи на звинувачення в тому, що він фашист, Жириновський застерігає від "російського фашизму", що "розтрощить усе: і суверенітети, і демократів... І передумови до нього, навіть перші кроки є". "Для мене фашизм, - стверджує він, - сама огидна річ. Майже вся сім'я мого батька була розстріляна фашистами".

ЦК партії Жириновського розташовується в чотирьох обшарпанних напівпорожніх кімнатах на третьому поверсі житлового будинку, охороняють голову позмінно більш десятка охоронців. Начальник охорони Жириновського в 1979 р. був у першому десятку тих десантників, що ввірвалися в Кабулі до палацу Аміна. Роботу охоронці, зважаючи на все, виконують кваліфіковано і під час нападу на Жириновського в лютому 1993 р. "десятьох невідомих у масках" постраждало два охоронці, а той, кого охороняли, одержав лише "разок у плече".

Своїм ідейним і духовним наставником Жириновський вважає російського філософа И.И.Ільїна. Його політичні ідеали - граф П.Д.Кисельов, Н.А.Мілютін, С.Ю.Вітте, П.А.Столипін. Ідеальної по політичному й ідеологічному устрою країною він вважає Австрію.

Що стосується марксизму, Жириновський вважає, що комуністи неправильно зрозуміли Маркса, тому що "він хотів не закликати робітників до реалізації якоїсь комуністичної перспективи, а навпроти, застерегти західну буржуазію від цієї небезпеки, закликати її покращувати становище робітників, щоб подібного не відбулося."

Люблячи виражатися образно, радянську історію він поділяє на "ленінський етап - згвалтування, сталінський етап - епоха гомосексуалізму", останній період хрущовського етапу називає "форменим онанізмом", час Брежнєва - "звальним блудом, групповухою", а період розпаду СРСР - "політико-економічною імпотенцією".

Жириновський володіє англійською, французькою, німецькою і турецькою мовами, вивчав також арабську. Він є автором численних публікацій у радянській і партійній пресі ("Слово Жириновського", "Правда Жириновського", "Сокіл Жириновського", "Поруч із Жириновським", "Ліберал" і ін.), написав книгу "ПРО долі Росії". "Доводиться працювати по 16 годин на добу", - часом скаржиться він.

Намагається не пропускати інформаційні випуски по телебаченню, симпатій до телепередач у нього немає, скоріше антипатії - "Погляд", "Без ретуші", "Портрет на фоні".

У музичних пристрастях Жириновський скоріше за все консерватор. З малих років його улюбленим музичним твором був "Полонез Огинского", любить марші, особливо "Прощання слов'янки" (звідси і любов до зустрічей і проводів з оркестром), пісні, що виконуються Володимиром Трошиним, Сергієм Захаровим і Валентиною Толкуновою, Рафаелем, Сальватором Адамо, Хосе-Хосе. Студентом любив ансамбль "Битлз", але зараз слухає музику рок груп "ДК", "Гражданская оборона", на першому поверсі ЦК партії відкрив "Рок-магазин у Жириновського", наповнений атрибутикою «металічних» ансамблів. Музиканти відповідають йому взаємною любов'ю: керівник групи "ДК" був головним редактором бюлетеня "Сокіл Жириновського", а на прем'єру фільму про Жириновського прийшли колишні захисники Білого Дому: музиканти рок групи "Мистер-твистер", металісти, і люди "системи" (хіппі) на чолі з Василем Бояринцевим. "Володимир Вольфович - кльовий дядько, - пише російська "Молодіжна газета", - для радянського рокера критерій істини - крутість, а хто суворіше Жириновського і Саддама Хусейна?"

Його хоббі: полювання і гірські лижі. Має дві машини - "Волгу" і "Москвич", подаровані йому як лідеру партії, водити їх він може сам, але користується послугами шофера.

Вад за собою Жириновський не знає: "Алкоголь - не вживаю. Не курю. З жінками нормально усе, звичайно... Жодна жінка в цій країні мене не прокляне поганим словом".

Одружений, його син Ігор (народився в 1972 р.) - "не вундеркінд, звичайний, для безпеки носить прізвище матері". Вдома останнє слово за Володимиром Вольфовичем. Сім'я мешкає в 2-кімнатній кооперативній квартирі в Сокольниках, купленій в 1974 р. Квартира утримується в ідеальному порядку: щодня, ранком і ввечері син "вилизує" кожний куточок. У цьому відчувається вплив батька, що щодня змінює сорочку і краватку, що носить завжди ідеально начищені черевики.

Мати Володимира Вольфовича померла в 1985 р. З близьких родичів у нього залишилося п'ять звідних братів і сестер. Два брати - офіцери запасу. "Періодично ми зустрічаємося, - якось зауважив Жириновський, - але ми мало жили разом, різниця у віці велика, та й у поглядах..."

PAGE

PAGE 15

The online video editor trusted by teams to make professional video in minutes